Менеджмент туризму – Кіптенко В. К. – 2.4. Розвиток менеджменту і туризму у другій половині XX ст
Друга світова війна й подальша діяльність країн щодо ліквідації її наслідків призупинили розвиток туризму майже на 10 років. Але чим далі, тим більше туризм стає масовим. Уже наприкінці 1940-х років було досягнуто його довоєнного рівня. В цей період туристичні обміни та подорожі поширюються в США та Канаді, Мексиці, Панамі й на Кубі. Починаючи з 1948 p., були дозволені подорожі до Японії.
У 1947 р. МКОАПТ, МКОТО та МСОПТ об’єдналися у Міжнародний союз офіційних туристичних організацій (МСОТО). Її дійсними членами стали як урядові, так і неурядові офіційні національні туристичні організації 116 країн.
За умов зростання психологічного навантаження, інтенсифікації життя людей в індустріальних країнах туризм діє як ефективний засіб рекреації. З елементу розкоші він перетворюється на потребу широких верств населення. У високорозвинених індустріальних країнах формується індустрія відпочинку з власними інститутами, продуктом (послугами), виробничим циклом, методами організації й управління виробництвом.
У 1940-ві – 1960-ті роки відбуваються великі зрушення в школі людських відносин. У цей час ученими-біхевіористами (англ. behaviour – поведінка) було розроблено декілька теорій мотивації. Одна з них – ієрархічна теорія потреб А. Маслоу – визначила класифікацію потреб людини: фізіологічні, безпека існування; соціальні (належність до колективу, спілкування, увага до себе, піклування про інших та ін.); престижні (авторитет, службовий статус, почуття власної гідності, самоповага); самовираження, повне використання своїх можливостей, досягнення цілей та особисте зростання.
Не менш популярним стало вчення Д. Макгрегора (1960). В основі його теорій “X” та “Y” покладено такі характеристики працівників:
– за теорією “X” – це середній індивід, який весь час намагається ухилитися від праці, його необхідно постійно змушувати, спонукати, контролювати та спрямовувати. Така людина хоче, щоб нею керували, намагається уникнути відповідальності, турбується лише про власну безпеку;
– за теорією “Y” – непасивні за своєю природою люди, які стають такими (пасивними) в результаті роботи в організації. Для такої категорії робітників затрати фізичної та розумової праці так само природні та необхідні, як і відпочинок. Такі люди не тільки беруть на себе відповідальність, а й прагнуть її. Вони не потребують контролю зовні, оскільки здатні контролювати себе самі.
Модифікований варіант вчення Д. Макгрегора було представлено Р. Блейком у вигляді управлінської решітки ГРІД.
Отже, школа, яку було названо школою поведінкових наук, стала результатом логічного розвитку школи людських відносин і намагалася всебічно проаналізувати проблему людських відносин у процесі праці та запобігти конфліктам між найманою працею і капіталом, що створило передумови для кооперації та співробітництва між ними.
У розвитку світового туризму в 1950-1960-х роках спостерігається інтенсивне створення інфраструктури туризму (готелів, кемпінгів, ресторанів, туристичних фірм тощо), починається систематичне збирання даних з туризму у світовому масштабі. Європейський в’їзний туризм 1950-х років був орієнтований переважно на американських туристів і для країн, які їх приймали, був важливим джерелом валютних надходжень. У цей час у розвинутих країнах, незважаючи на інтенсивність праці, добробут більшості населення залишався відносно невисоким, тому в туризмі переважав попит на недорогі подорожі, пов’язані з відпочинком. До середини 1970-х років зберігається тенденція екстенсивного розширення як виїзного, так і в’їзного туризму. У зв’язку зі збільшенням сегментів споживання туристичний ринок стає все більш диференційованим. Збільшується інтернаціоналізація виробництва і концентрація капіталу у сфері гостинності і туризму, формуються транснаціональні компанії у сфері готельного бізнесу і туроператорів.
На теренах СРСР до 1969 р. активно розвивається туристично-екскурсійний рух. На базі профспілкових структур великих виробничих і управлінських організацій створюються відділи туристично-екскурсійного обслуговування. їхнім завданням було забезпечення відпочинку та культурного розвитку робітників і службовців. У 1962 р. організується профспілковий туризм та формується система рад з туризму, які суттєво розширили масштаби туристично-екскурсійного обслуговування в країні. Утворюється Центральна рада з туризму і екскурсій (ЦРТіЕ) при ВЦРПС. Основними принципами роботи ЦРТіЕ і рад з туризму на місцях стали колегіальність у прийнятті рішень щодо розвитку туризму і залучення громадського активу до вирішення проблеми доступності туризму для робітників і колгоспників. У 1964 р. з’явилося Управління з іноземного туризму при Раді Міністрів СРСР.
У світовому масштабі необхідність постійних міжнародних контактів з метою розвитку та координації туристичних обмінів, узгодження політичних, економічних, соціальних і культурних аспектів діяльності стала у 1969 р. причиною проведеної ООН реорганізації неурядової організації МСОТО у міжвідомчу Всесвітню туристичну організацію.
Внаслідок розвитку математики, кібернетики та комп’ютерів у 1950-ті роки закладаються передумови запровадження цих здобутків в управління і зародження математичної (кількісної) школи управління. У ній управління розглядається як логічний процес, який можна задати математично. У 1960-ті роки починається розробка концепцій управління на використанні математичного апарату, за допомогою якого досягається інтеграція математичного аналізу та суб’єктивних рішень менеджерів.
Формалізація низки управлінських функцій, об’єднання праці людини та ЕОМ вимагали перегляду структурних елементів організації (служб обліку, маркетингу тощо). З’явилися нові елементи внутрішнього планування фірми – імітаційне моделювання рішень, методи аналізу в умовах невизначеності, математичне забезпечення оцінки багатоцільових управлінських рішень.
Крім підходів до управління, які грунтуються на виокремленні різних шкіл управління, вирізняють також:
– процесний підхід (від кіпця 1950-х років), який розглядає управління як безперервну серію взаємопов’язаних функцій – планування, організації, мотивації і контролю. Дослідження управління як процесу привело до значного поширення системних методів аналізу;
– системний підхід (від середини 1970-х років), який розглядає організацію як сукупність взаємозалежних і взаємопов’язаних елементів (підсистем), орієнтованих на досягнення різних цілей в умовах змінного зовнішнього середовища. Головна ідея полягає в тому, що жодна дія не може бути ізольованою від інших. Кожне рішення має наслідки для всієї системи. В цих межах розвивається напрям завдань управління в непередбачуваних ситуаціях;
– ситуаційний підхід (1980-ті роки) грунтується на тому, що придатність різних методів управління визначається ситуацією. Цей підхід потребує прийняття оптимального рішення залежно від співвідношення внутрішніх і зовнішніх факторів, найчастіше використовується у нестандартних і непередбачуваних ситуаціях.
Протягом 1960-1990 рр. розвиток міжнародного туризму зазнав негативного впливу низки факторів:
– протистояння двох політико-економічних систем;
– економічні кризи 1970-х, початку 1980-х, другої половини 1990-х років;
– погіршення міжнародних відносин і військові витрати, пов’язані з гонкою озброєнь;
– локальні конфлікти й регіональні війни (у В’єтнамі, на Близькому Сході, в Афганістані, Югославії, іракські війни тощо).
Втім розпиток техніки і технологій виробництва в індустріально розвинутих країнах сприяв підвищенню добробуту населення, збільшенню часу відпусток, що в свою чергу позитивно впливало на туризм.
Кінець 1970-х років характеризувався значним піднесенням у розвитку туристичної сфери. За 30 років кількість його міжнародних учасників зросла в 11 разів. У зв’язку з цим заговорили про початок глобалізації туризму. Система управління туризмом активно працювала у кожному куточку світу, однак рівень його розвитку був неоднаковий: найбільші обсяги міжнародного туристичного обміну були у країнах Близького Сходу і Східної Азії, тоді як у Європі, Африці і Латинській Америці він залишався на середньому рівні.
У 1980-ті роки активізувалися процеси прийому іноземних туристів і відправки громадян за кордон у держави Європи і Північної Америки. Активно приїжджали туристи з Японії й Австралії. Загострилася конкурентна боротьба за туристів між країнами Північної Африки, Азії та Середземномор’я, причому нові учасники світового туристичного ринку – Африка та Азія – стали продавати туристичний продукт (З S) за більш доступними цінами.
Соціальний аспект розвитку міжнародного туризму у 1980-ті роки характеризується доступністю туризму для середніх верств суспільства. Навіть люди з невеликим рівнем доходів могли дозволити собі туристичну подорож. Саме в цей період почала формуватися тенденція до зміни структури туристичного попиту. Цей ринок став більш містким і почав розвиватися більш динамічно і різноманітно. У його структурі чітко виокремилися три основні сегменти: молодіжний туризм, туризм дорослих і туризм для людей похилого віку (“туризм третього віку”).
Характерними тенденціями 1980-1990-х років стало збільшення попиту на туристичні послуги серед населення середнього і нижче середнього рівнів добробуту. Це ще більше диференціювало туристичний ринок, сприяло урізноманітненню туристичного продукту, розрахованого на людей із різними матеріальними можливостями, інтересами, цілями, вимогами до рівня сервісу. Разом з тим диференціація туристичного ринку не виключала стандартизації та уніфікації продукту, поряд з якими все помітнішими ставали процеси його спеціалізації для різних сегментів споживання та диверсифікація (розширення набору) туристичних послуг, у т. ч. як супутніх, так і раніше не характерних туристичному ринку (наприклад, організація ярмарків, виставок, відрядження, навчання тощо), а також пропозиція послуг супутніх товарів. Водночас набирають сили потужні транснаціональні компанії. А у 1996р. у США з’являється перше туристичне інтернет-агентство.
З позиції управління більш активно почали використовуватися маркетингові інструменти приваблення туристів: індивідуальне ціноутворення, групові знижки, пільгові тарифи на транспорт тощо. За таких умов стають актуальними сучасні концепції менеджменту, найбільш відомими з яких є концепції адаптації, глобальної стратегії і цільової орієнтації.
Сутність концепції адаптації (або стратегії пристосування) полягає у тому, що у реальній господарській діяльності стратегія підприємства завжди є комбінацією найбільш вигідних дій з урахуванням факторів зовнішнього середовища. Такі дії забезпечують стратегії маневрування у розподілі і перерозподілі виробництва та товарів між підприємствами, розташованими у різних країнах, залежно від темпів економічного зростання, політичної стабільності, вартості робочої сили та інших факторів.
Концепція глобальної стратегії передбачає концентрацію уваги керівництва на необхідності вироблення єдиної стратегії, спрямованої на оптимізацію діяльності всього підприємства, а пс окремих його частин.
Концепція цільової орієнтації фокусує увагу підприємства на організацію його діяльності за умов домінування ролі цілепокладання на всіх стадіях управління.
Водночас на теренах СРСР розвиток туризму характеризується створенням розгалуженої мережі управління туризмом. За період з 1970 по 1990 р. у країні сформувалося п’ять потужних систем, які займалися туристично-екскурсійною справою:
– управління профспілковим туризмом (ЦРТіЕ при ВЦРПС);
– управління зарубіжним туризмом (Держкомітет з іноземного туризму при Раді Міністрів СРСР);
– управління молодіжним туризмом (Бюро міжнародного молодіжного туризму “Супутник” при ЦК BJIKCM);
– управління військовим туризмом (Управління з туризму й екскурсій Міністерства оборони СРСР);
– управління дитячим туризмом (ЦДЕТР Міністерства освіти СРСР) із розгалуженою мережею позашкільних закладів.
У цей час активно розвивається теоретико-методологічна база управління туристичною діяльністю, з’являються наукові розробки у сферах соціології, економіки та математики.
На початку 1980-х років було розпочато дослідження туристично-екскурсійних можливостей країв, областей, республік і розробка перспективних схем розвитку туризму в регіонах. У 1981 р. Центральні туристичні курси були перетворені в Інститут підвищення кваліфікації туристично-екскурсійних працівників, що дало змогу значно підвищити професіоналізм персоналу туристичних організацій.
У цілому цей етан розпитку туризму визначається екстенсивним розвитком внутрішньосоюзного туризму (внаслідок “закритості” країни) при постійних змінах у структурі управління та яскраво вираженій ідеологічній спрямованості. Так, важливою формою ідейно-політичного виховання вважалися Всесоюзні походи комсомолу і молоді місцями революційної, бойової і трудової слави, а також Всесоюзні туристичні експедиції радянської молоді “Моя Батьківщина – СРСР”. Керівництво молодіжного туризму вирішувало пропагандистські завдання, профспілкового – соціальні.
Соціальний туризм дотувався. Профспілкові путівки надавалися з великою знижкою. Споживач отримував путівку майже безкоштовно, і тому практично по звертав уваги на зміст дозвілля та низький рівень обслуговування. Туристичні підприємства не були зацікавлені у поліпшенні результатів їх діяльності. За обсягами реалізації туристичних послуг колишній СРСР займав 20-те місце серед 24 європейських держав – членів Всесвітньої туристичної організації.
До початку 1990-х років, незважаючи на постійне кількісне зростання основних показників сфери туризму, продукти нової якості не з’являлися. Екстенсивний розвиток потребував стандартизації у наданні послуг, що не дозволяло перейти від масового конвеєрного до диференційованого туризму. Це дає підстави говорити про те, що третій етап розвитку туризму в СРСР закінчився наприкінці 1980-х років. З того часу у зв’язку зі зміною політичного курсу України, здобуттям незалежності, переходом до нових економічних умов починається новий етап у розвитку вітчизняного туризму, який має специфічні риси.
На сучасному етапі туризм в Україні проголошено одним із пріоритетних напрямів державної політики. Шляхи його розвитку визначено у спеціальних державних програмах. Ця сфера нині динамічно розвивається, що зумовлено впливом загальносвітових тенденцій. Досягнення менеджменту в туризмі здійснюють сприятливий вплив на усі процеси, особливо на формування організаційних структур управління туризмом.
Контрольні запитання і завдання
1. Охарактеризуйте провідні тенденції розвитку світового туризму у другій половині XX ст.
2. Охарактеризуйте провідні ознаки розвитку вітчизняного туризму у другій половині XX ст.
3. Охарактеризуйте досягнення школи поведінкових наук.
4. Що означає “кількісний підхід” до менеджменту?
5. У чому полягає сутність процесного підходу? Які можливості його застосування в управлінні туристичного діяльністю?
6. Які переваги мас використання системного підходу в туризмі?
7. У чому полягає основна ідея ситуаційного підходу? Які переваги він мас для управління туристичною діяльністю і чому?
8. У чому полягає сутність застосування в туризмі сучасних концепцій менеджменту?
(1 votes, average: 5,00 out of 5)