Менеджмент сервісу – Сахно Є. Ю. – 13.1. Особливості і основні сектори ринку інформаційно-консультативних послуг
Основні сектори ринку інформаційно-консультативних послуг. Види консалтингових послуг і особливості їх надання. Бізнес-планування як вид консалтингу.
13.1. Особливості і основні сектори ринку інформаційно-консультативних послуг
У ринковій економіці виробникам товарів і послуг для успішного функціонування потрібна інформація про конкурентів, споживачів, постачальників сировини, технології, ціни, ситуацію на товарних ринках і ринках капіталу, загальну економічну і політичну кон’юнктуру, тенденції розвитку економіки, науки і техніки, правові умови господарювання та ін. Доступ до такої інформації вони можуть отримати внаслідок придбання необхідних інформаційних продуктів (послуг) на ринку інформації.
Ринок інформації – економічні відносини з приводу збирання, оброблення, систематизації, купівлі-продажу інформації (інформаційних товарів, послуг) [4].
Часто між виробниками і споживачами інформації функціонують посередники. Актуальні потреби різноманітних суб’єктів в інформації зумовили формування ринку інформаційно-консультативних послуг. Суттєвою особливістю його є функціонування інформації як товару, ознаками якого є вартість, собівартість тощо. Вартість і собівартість мають і консультативні послуги, що сприяють розвитку виробництва, ефективному збуту товару.
Сучасний інформаційний ринок поєднує в собі такі складові:
А) інформація – сукупність відомостей, які сприймаються з навколишнього середовища (вхідна інформація), видаються у навколишнє середовище (вихідна інформація) або зберігаються у певній системі. Формами її існування є тексти, рисунки, креслення, звукові і світлові сигнали та ін.;
Б) електронні угоди – дії щодо встановлення, зміни або припинення цивільних прав і обов’язків із використанням технічних і програмних можливостей електронних мереж. У сфері послуг такі угоди стосуються резервування місць і квитків у готелях, замовлень, продажу і обміну товарів і послуг, здійснення банківських та розрахункових операцій;
В) електронні комунікації – різноманітні засоби зв’язку і спілкування (мережа передавання даних, електронна пошта, телеконференції, електронні дошки оголошень і бюлетені).
В Україні діяльність суб’єктів, які займаються інформаційно-консультативним обслуговуванням, регулюють до 100 законодавчих і нормативно-правових актів, зорієнтованих на захист національного інформаційного простору. Найважливіші передусім закони України: “Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічної діяльності” (1992 р.), “Про інформацію” (1992 р.), “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні” (1992 р.), “Про інформаційні агентства” (1995 р.), “Про захист інформації в автоматизованих системах” (1995 р.) та ін.
Однак у сфері інформатизації українського суспільства існують такі негативні фактори:
– незадовільне забезпечення державних органів достовірною економічною інформацією, що перешкоджає прийняттю ефективних управлінських рішень;
– неузгодженість багатьох законодавчих норм, які регулюють діяльність у сфері інформатизації;
– відсутність механізму включення інформаційних ресурсів у господарський обіг, що спричиняє економічні втрати, зниження конкурентоспроможності суб’єктів інформаційного ринку;
– відставання вітчизняних інформаційних технологій, орієнтація на закупівлю незахищеної імпортної техніки, що уможливлює несанкціонований доступ до інформаційних ресурсів, підвищує залежність вітчизняних споживачів від закордонних виробників комп’ютерної і телекомунікаційної техніки.
Світовий інформаційний ринок є складною системою, яка поєднує в собі такі основні структурні елементи [43]:
1) сектор ділової інформації, до якого належать Біржова і фінансова інформація – інформація про котирування цінних паперів, валютні курси, дисконтні ставки, ринок товарів і капіталів, інвестиції, ціни (її джерелами є біржі, спеціальні служби біржової фінансової інформації, а комерційна цінність залежить від її повноти, точності та оперативності); економічна і статистична інформація – виражена в числах економічна, демографічна і соціальна інформація, яку надають органи управління економікою, державні та недержавні служби статистики у вигляді динамічних рядів, звітів, оцінок, прогнозів (цінність її залежить від повноти, точності, оперативності, доступності для споживача); Комерційна інформація – дані про ситуацію на ринку товарів і послуг у розрізі галузей, підприємств, про асортимент продукції, поведінку споживачів;
2) сектор юридичної (нормативної) інформації, сформований із законодавчих, підзаконних (відомчих) документів за різноманітними аспектами господарської діяльності. Його утворюють загальногосподарські акти
(цивільне, господарське, податкове право); акти, що регламентують окремі напрямки діяльності (зовнішньоекономічна, торговельна, банківська, біржова, ліцензування видів діяльності, митні процедури, захист авторських прав та ін.); акти, які регламентують трансформацію прав власності (приватизація засобів виробництва, землі та ін.); нормативні документи і документи стандартизації (порядок сертифікації виробів, проблеми відповідальності за недотримання стандартів, а також проблеми, пов’язані з підвищенням попиту на сертифіковані товари);
3) масова інформація – інформація з найрізноманітніших питань буття світу, життя і діяльності людини, адресована широкому колу споживачів.
Результатом застосування нових інформаційних технологій є розвиток сфери інформаційних послуг – забезпечення споживачів різноманітними інформаційними продуктами. При цьому інформаційні дані фігурують як продукти комп’ютерного оброблення.
Продукт інформаційної діяльності може існувати у матеріальній і нематеріальній формах, відображаючи уявлення виробника про певну предметну сферу.
Інформаційний продукт – сукупність даних, сформована їхніми виробниками для подальшого поширення.
Цінність інформаційного продукту для користувачів, а отже, і його комерційний успіх залежать від його здатності задовольнити потреби користувачів. При цьому одержувана інформація сприймається як первинні дані, яким ще необхідно стати інформацією.
На інформаційному ринку функціонує ділова, правова, екологічна, медична, масова споживча інформація та інформація для фахівців. Ринок інформаційних послуг поділяють на:
– глобальний (загальнопланетарний);
– міжнародний (охоплює групи країн);
– національний (телебачення, радіомовлення й інші засоби масової інформації у межах однієї країни);
– регіональний (теле – і радіопередачі у певному регіоні);
– локальний (місцеве радіомовлення, місцеві газети і журнали);
– точковий (інформаційні мережі в навчальних закладах, наукових установах, бібліотеках, музеях та ін.).
Найдинамічнішим сектором світового інформаційного ринку є сектор Ділової інформації – інформації про товарні ринки і ринки конкретних країн.
(2 votes, average: 4,00 out of 5)