Менеджмент підприємства – Хомяков В. І. – 5.2. Процес прийняття рішень
5.1. Поняття і види управлінських рішень
Управлінське рішення – це творча вольова дія суб’єкта управління, спрямована на вирішення конкретної ситуації або проблеми. Прийняття рішень є центральною ланкою будь-якої діяльності організації. Можна виділити стратегічні, адміністративні і оперативні рішення. Стратегічні рішення пов’язані, головним чином, із зовнішніми проблемами підприємства, адміністративні – зі створенням максимального виробничого потенціалу на базі раціонального використання ресурсів, операційні – з максимізацією прибутковості поточних операцій.
Кожна управлінська функція пов’язана з кількома життєво важливими рішеннями. Ось деякі з них за функціями:
Функції управління | Рішення відносно: |
Планування | 1) головного завдання або природи бізнесу; 2) цілей організації; 3) змін, що відбуваються у зовнішньому середовищі га їх майбутнього впливу на організацію; 4) стратегії і тактики, які слід обрати для досягнення поставлених цілей. |
Організація | 1)структурування роботи організації і доцільності укрупнення блоків робіт, що підлягають виконанню; 2) координації функціонування цих блоків, щоб воно відбувалося гармонійно і не було суперечливим; 3) рішень, які на кожному рівні управління організації слід довіряти людям, зокрема, керівникам; 4) змін структур організації відповідно до змін у зовнішньому середовищі. |
Керівництво | 1) форм впливу на персонал, що відповідають умовам організації; 2) стилів керівництва. |
Мотивація | 1) основних потреб підлеглих; 2) того, як ці потреби задовольняються в процесі досягнення цілей організації 3) методів підвищення задоволеності роботою і продуктивності праці. |
Контроль | 1) методів виміру результатів роботи 2) частоти оцінки результатів;. 3) причин невиконання планів організації і відповідних метолів коригування тощо. |
Рішення повинні відповідати вимогам: наукової обгрунтованості; спрямованості на кінцеві результати, кількісної і якісної визначеності, правового забезпечення, оптимальності, своєчасності, комплексності, підсилення стимулюючої і виховної функції, гнучкості.
Рішення можна класифікувати:
– за об’єктом рішення: орієнтовані на цілі або на засоби, структурні і процесуальні (ситуаційні);
– за надійністю вихідної інформації: рішення на основі надійної інформації, а також пов’язані з ризиком;
– за термінами одержання результатів: довго -, середньо – і короткострокові;
– за зв’язком з ієрархією планування: стратегічні, тактичні і оперативні;
– за періодичністю прийняття: одноразові (випадкові) та такі, що повторюються (“рутинні”);
– за методами прийняття; одноособові, колективні (прийняття одноголосно, більшістю на основі консенсусу або експертних оцінок);
– за методами переробки інформації: алгоритмічні (прийняті на основі відомих правил, методик тощо) і евристичні (на основі використання логічних методів при виникненні складних нетипових задач; при прийнятті таких рішень, як правило, мають справу з багатьма незалежними змінними, тому неможливо передбачити і оцінити наслідки кожного варіанта рішень без спеціальних досліджень);
– за кількістю критеріїв: одно – і багатокритеріальні;
– за очікуваними результатами: з певним і з ймовірним результатами;
– за способом фіксації: письмові та усні.
Розрізняють також функціональні рішення підприємства. До них відносяться такі рішення, як: маркетингові, фінансові, виробничі, стосовно персоналу, обладнання, матеріально-технічного забезпечення тощо.
5.2. Процес прийняття рішень
Процес прийняття рішень може базуватися на інтуїції, минулому досвіді або мати раціональний характер. Чисто інтуїтивні рішення – це вибір, зроблений тільки на основі відчуття того, що він правильний. Особа, яка приймає рішення, не зважує при цьому всі “за” і “проти” з кожної альтернативи і не відчуває потреби навіть у розумінні ситуації. На значну залежність від інтуїції менеджера вищого рівня за результатами своїх досліджень вказують Мінцберг, Й. Сок, Пол Кук та інші спеціалісти [1]. Але з точки зору статистики, шанси на правильний вибір без використання логіки невисокі. Надмірна орієнтація на досвід зміщує рішення в напрямках, знайомих керівникам за їх минулими діями. При цьому часто керівник, який надмірно довіряє міркуванням і минулому досвіду, може свідомо або несвідомо уникати вторгнення в нові сфери. А побоювання нових сфер діяльності може привести організацію до катастрофи.
Раціональні рішення обгрунтовуються за допомогою об’єктивного аналітичного процесу, що включає в себе п’ять етапів: діагностику проблеми, формулювання обмежень і критеріїв для прийняття рішень, виявлення альтернатив, оцінку альтернатив і остаточний вибір.
Перша фаза діагностування складної проблеми полягає в усвідомленні і встановленні симптомів труднощів. Загальними симптомами організації, що “захворює”, можуть бути: низькі прибутки, збут, продуктивність і якість, надмірні витрати, численні конфлікти в організації, велика плинність персоналу. Звичайно, декілька симптомів доповнюють один одного. Однак симптоми слід відрізняти від причин. Щоб виявити причини виникнення проблеми, необхідно зібрати і проаналізувати значний обсяг внутрішньої і зовнішньої інформації. Для цього можна використати методи аналізу ринку, аналіз фінансових звітів, пропозиції консультантів з управління, результати опитування працівників, а також власні спостереження. Обмеженнями при прийнятті рішень можуть бути: неадекватність засобів, недостатня кількість працівників потрібної кваліфікації і досвіду, закони і етичні міркування, ціни на ресурси і технологію тощо. Критеріями можуть бути витрати, економічність, привабливість (термін окупності, норматив ефективності, приведені витрати, норма рентабельності, висока ліквідність, внутрішня або зовнішня ставка процента, обсяги та розподіл у часі потоків готівки, термін функціонування об’єкта). Добираючи альтернативу, поряд з іншими факторами слід враховувати також можливість здійснення рішень. При цьому відкидаються варіанти, що не відповідають певним обмеженням і критеріям. Для оцінки варіантів широко використовується моделювання. Кількість можливих управлінських моделей може бути такою ж великою, як і кількість проблем, для вирішення яких вони передбачені. Найбільш поширеними з них є моделі управління запасами, масового обслуговування, лінійного, нелінійного і динамічного програмування, графічні та аналітичні моделі економічного аналізу, сітьові моделі, математичні моделі урахування фактору часу, ризику тощо. Нижче розглянуті сутність та приклади практичного використання основних управлінських моделей, які широко застосовуються у виробничому, фінансовому та інвестиційному менеджменті.