Менеджмент персоналу – Мурашко M. I. – 4.3. Державні норми, гарантії і компенсації
Оплата праці працівників, які перебувають у трудових відносинах на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності, а також з окремими громадянами, регулюється:
– сферою державного регулювання оплати праці;
– сферою договірного регулювання оплати праці (Закон України “Про оплату праці”).
Держава здійснює регулювання оплати праці працівників підприємств, установ та організацій усіх форм власності шляхом встановлення:
– розміру мінімальної заробітної плати;
– державних норм, гарантій і компенсацій;
– умов і розмірів оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету;
– умов і розмірів оплати праці керівників державних підприємств;
– оподаткування прибутків працівників.
Розмір мінімальної заробітної плати встановлюється і переглядається відповідно за ст. 9 і 10 Закону України “Про оплату праці”.
Заробітна плата підлягає індексації відповідно до Закону України “Про індексацію грошових прибутків населення” і Порядку проведення індексації грошових прибутків населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 07.05.98 №663.
4.3. Державні норми, гарантії і компенсації
Державою здійснюється регулювання оплати праці працівників підприємств, установ та організацій усіх форм власності шляхом запровадження державних норм оплати праці, гарантій і компенсацій.
До норм оплати праці належать норми:
– за роботу в понаднормовий час;
– у святкові і неробочі дні;
– у нічний час;
– у разі невиконання норм виробітку не з вини працівника;
– за час простою не з вини працівника;
– працівників віком до 18 років при скороченій тривалості щоденної роботи та ін.
До гарантій належать:
1) оплата щорічних відпусток;
2) збереження заробітної плати:
– за час виконання державних або суспільних обов’язків;
– направленим на обстеження в медичний заклад;
– переведеним за станом здоров’я на легшу нижчеоплачувану роботу;
– переведеним тимчасово на іншу роботу у зв’язку з виробничою необхідністю;
– вагітним жінкам і жінкам, котрі мають дітей віком до З років, та переведеним на легшу нижчеоплачувану роботу;
– донорам та ін.
Крім того, встановлено гарантії і компенсації:
– при переїзді на роботу в іншу місцевість;
– при службових відрядженнях тощо.
Робота в понаднормовий час при системі оплати праці за часом оплачується в подвійному розмірі погодинної тарифної ставки.
При відрядній системі оплати праці за роботу в понаднормовий час виплачується доплата в розмірі 100 % тарифної ставки працівника відповідної кваліфікації, оплата праці якого здійснюється за почасовою системою, за всі відпрацьовані понаднормові години.
У разі підсумованого врахування робочого часу як понаднормові оплачуються всі години, відпрацьовані понад установлений робочий час в обліковому періоді.
Компенсація понаднормових робіт шляхом надання відгулу не допускається (ст. 106 КЗпП України).
Робота у святкові й неробочі дні оплачується в подвійному розмірі:
– відрядникам – за подвійними відрядними розцінками;
– працівникам, праця яких оплачується за погодинними або денними ставками, в розмірі подвоєної погодинної або денної ставки;
– працівникам, які отримують місячний оклад, – у розмірі одинарної погодинної або денної ставки понад оклад, якщо робота у святкові й неробочі дні виконується в межах місячної норми часу, і в розмірі подвоєної погодинної або денної ставки понад оклад, якщо робота виконується понад місячну норму.
Оплата в зазначеному розмірі провадиться за години, фактично відпрацьовані у святкові й неробочі дні (ст. 107 КЗпП України). Тобто такий порядок оплати запроваджено тільки для роботи, що фактично припадає на святкові і неробочі дні (з 0 до 24-ї години). Так, якщо працівник почав роботу 30 квітня о 22-й годині і працював до 5-ї години 1 травня, то в подвійному розмірі йому слід оплатити ті 5 годин, що припадають на 1 травня.
За бажанням працівника, який працював у святковий і неробочий день, йому може бути надано інший день відпочинку.
Робота в нічний час оплачується в підвищеному розмірі, передбаченому тарифною угодою і колективним договором. При цьому доплата має становити не менше ніж 20 % тарифної ставки (окладу) за кожну годину роботи в нічний час (ст. 108 КЗпП України).
У разі невиконання норм виробітку не з вини працівника оплата провадиться за фактично виконану роботу. Місячна заробітна плата в цьому разі не може бути нижчою за дві третини тарифної ставки встановленого йому розряду (окладу). У разі невиконання норм виробітку з вини працівника оплата провадиться за фактично виконану роботу (ст. 111 КЗпП України).
За час простою не з вини працівника, якщо він попередив власника або уповноважений ним орган (бригадира, майстра, інших службових осіб) про початок простою, заробітна плата виплачується в розмірі не нижче ніж дві треті тарифної ставки відповідно до установленого працівникові розряду (окладу) (ст. 113 КЗпП України).
Працівникам віком до 18 років при скороченій тривалості щоденної роботи заробітна плата виплачується в такому самому розмірі, як і працівникам відповідних категорій при повній тривалості щоденної роботи (ст. 194 КЗпП України).
На практиці це здійснюється у формі відповідних доплат. Такі доплати провадяться і в тому разі, коли неповнолітні працюють на умовах погодинної оплати, тому що їхня праця оплачується за тарифними ставками, встановленими для дорослих працівників при повній тривалості їхньої щоденної роботи. Якщо неповнолітній зайнятий на роботі, оплачуваній поденно або помісячно, то, незважаючи на скорочений робочий день, він отримує заробітну плату з розрахунку денної тарифної ставки або місячного окладу дорослого працівника.
Робота працівників віком до 18 років, допущених до відрядних робіт, оплачується за відрядними розцінками, встановленими для дорослих працівників, з доплатою за тарифною ставкою за час, на який скорочується тривалість їхньої щоденної роботи порівняно з тривалістю щоденної роботи дорослих працівників (ст. 194 КЗпП України).
Оплата щорічних відпусток здійснюється із середнього заробітку працівників, визначеного відповідно до Порядку нарахування середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.95 №100 зі змінами та доповненнями.
За час виконання державних або громадських обов’язків, якщо згідно із законодавством України ці обов’язки можуть виконуватися в робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку (ст. 119 КЗпП України).
За час перебування в медичній установі на обстеженні за працівниками, зобов’язаними проходити таке обстеження, зберігається середній заробіток за місцем роботи. Крім того, за такими працівниками зберігається також місце роботи, оскільки вони відсутні на роботі з поважної причини (ст. 123 КЗпП України).
При переведенні за станом здоров’я на легшу нижчеоплачувану роботу за працівниками зберігається попередній середній заробіток протягом 2 тижнів із дня переведення, а у випадках, передбачених законодавством України, попередній середній заробіток зберігається на весь час виконання нижчеоплачуваної роботи або провадиться виплата допомоги за державним соціальним страхуванням (ст. 170 КЗпП України).
Таким чином, законодавством установлюються два види переведення на легшу роботу. В одному разі це може бути тимчасове переведення, в другому – без обмеження терміну. В обох випадках таке переведення допускається за згодою працівника і відповідно до медичного висновку.
При переведенні на іншу, легшу, нижчеоплачувану роботу у зв’язку з травмою або іншим ушкодженням здоров’я, що сталися внаслідок нестворення власником підприємства безпечних умов праці, працівникові виплачується різниця між попереднім і новим заробітком на новій нижчеоплачуваній роботі протягом терміну, встановленого лікарською консультаційною комісією (JIKK), або до моменту встановлення медико-санітарною експертною комісією (MCEK) стійкої повної (часткової) втрати фахової працездатності (п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.92 № 6). Власник, вирішуючи питання про переведення потерпілих на іншу роботу, за наявності кількох варіантів зобов’язаний надати право вибору виду роботи самому потерпілому.
У разі виробничої необхідності для підприємства, установи, організації власник або уповноважений ним орган мають право переводити працівників на термін до одного місяця на не обумовлену трудовим договором роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації або на іншому підприємстві, в установі, організації, однак у тій самій місцевості, з оплатою праці за виконану роботу, але не нижчою, ніж попередній середній заробіток. Таке переведення допускається для запобігання стихійному лихові, уникнення виробничої аварії або негайної ліквідації їхніх наслідків; для запобігання нещасним випадкам, уникнення простою, відвернення загибелі або псування майна та в інших виняткових ситуаціях, а також для заміни відсутнього працівника (ст. 33 КЗпП України).
Вагітним жінкам, відповідно до медичного висновку, знижуються норми виробітку або вони переводяться на іншу роботу, яка є легшою і виключає вплив несприятливих виробничих факторів, зі збереженням попереднього середнього заробітку (ст. 178 КЗпП України).
Жінки, які мають дітей віком до 3 років, у разі неможливості виконання попередньої роботи переводяться на іншу роботу зі збереженням попереднього середнього заробітку до досягнення дитиною 3-річного віку (ст. 178 КЗпП України).
За працівниками-донорами зберігається середній заробіток за дні дослідження в установах охорони здоров’я та здавання крові для переливання. Цим працівникам безпосередньо після кожного дня здавання крові для переливання надається день відпочинку зі збереженням середнього заробітку. На бажання працівника цей день може приєднуватися до щорічної відпустки (ст. 124 КЗпП України). Підставою для звільнення донора від роботи в дні обстеження і здавання крові та надання йому дня відпочинку є виклик і довідка медичної установи.
У разі здавання працівником крові в день, що передує вихідному (або вихідним) дню, вихідний день має надаватися йому після вихідних днів.
Працівники мають право на відшкодування витрат та одержання інших компенсацій у зв’язку з переведенням, прийняттям або направленням на роботу в іншу місцевість.
Працівникам при переведенні їх на іншу роботу, коли це пов’язано з переїздом в іншу місцевість, виплачуються:
– вартість проїзду працівника і членів його сім’ї;
– витрати на перевезення майна;
– добові за час перебування в дорозі;
– одноразова допомога на самого працівника і на кожного члена сім’ї, що переїжджає;
– заробітна плата за дні збирання в дорогу й облаштування на новому місці, але не більше ніж за 6 днів;
– заробітна плата за час перебування в дорозі (ст. 120 КЗпП України).
Працівникам, котрі переїжджають у зв’язку з прийняттям їх (за попередньою домовленістю) на роботу в іншу місцевість, виплачуються ті самі компенсації і даються такі самі гарантії, як і при переведенні на роботу в іншу місцевість, крім виплати одноразової допомоги, яку цим працівникам може бути виплачено за згодою сторін.
Працівникам, які направляються в службові відрядження, виплачуються добові за час перебування у відрядженні, вартість проїзду до місця призначення та назад, а також витрати на наймання помешкання в порядку і розмірах, установлених законодавством (ст. 121 КЗпП України).
За відрядженими працівниками зберігаються протягом усього часу відрядження місце роботи (посада) і середній заробіток.
Викладені норми, компенсації і гарантії з оплати праці є мінімальними державними гарантіями.
Оплата праці працівників установ та організацій, які фінансуються з бюджету, здійснюється за законодавчими і нормативними актами, за генеральною, галузевою, регіональною угодами, колективними договорами в межах бюджетних асигнувань та інших позабюджетних прибутків.
Договірне регулювання оплати праці працівників підприємств, установ та організацій усіх форм власності здійснюється за системою угод, що укладаються на державному (генеральна угода), галузевому (галузева угода), регіональному (регіональна угода) і виробничому (колективний договір) рівнях на двосторонній основі згідно із Законом України “Про колективні договори й угоди”.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)