Менеджмент організацій – Шморгун Л. Г. – Тема 3. ОРГАНІЗАЦІЯ УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ
3.1. Нормативно-правове забезпечення та порядок заснування підприємства
Підприємство – основна господарська одиниця сучасної ринкової економіки, яка забезпечує виробництво переважної маси товарів і послуг, здійснює науково-дослідну і комерційну діяльність з метою привласнення доходу.
У функціонуванні підприємства реалізується певна сукупність продуктивних сил і відносин власності (економічних, юридичних), які складаються стосовно власності на засоби виробництва та розподілу створеного необхідного і додаткового продукту. Тобто на підприємствах поєднуються працівники із засобами виробництва, причому від характеру такого поєднання значною мірою залежить тип підприємства. Якщо, наприклад, засоби виробництва належать окремому власнику або групі власників і працівники наймаються на умовах продажу робочої сили за певну заробітну плату, то це капіталістичні підприємства. Якщо засоби виробництва викуплені працівниками підприємства, то воно стає колективним трудовим підприємством. Таким чином, основним критерієм розмежування підприємств є тип власності.
За цим критерієм в Україні виокремлюють такі основні види підприємств:
– державні – створені на державній формі власності, яка поділяється на загальнодержавну та комунальну;
– колективні – створені на власності трудового колективу. Розрізняють колективні трудові підприємства, кооперативні, підприємства громадських організацій;
– приватнокапіталістичні – засновані на власності окремої особи (капіталіста), що наймає робочу силу;
– колективні капіталістичні – сформовані на власності кількох власників капіталу, що наймають робочу силу;
– сімейні – засновані на праці однієї сім’ї;
– індивідуальні – засновані на приватній власності фізичної особи та її особистій праці;
– спільні, або змішані, – створені на поєднанні різних форм власності, у тому числі із залученням іноземного капіталу.
У західній економічній літературі за критерієм власності виокремлюють лише приватні та державні (або публічні) підприємства.
Є також інші критерії розмежування підприємств. За наявністю влади на ринку вони поділяються на конкурентні, оліго-польні та монопольні; за характером економічної діяльності
– на виробничі, торговельні, фінансово-кредитні, посередницькі, науково-виробничі об’єднання тощо; за сферою діяльності
– на місцеві, регіональні, національні, міжнародні; за кількісними показниками – на малі, середні й великі.
Усі підприємства – виробничі, комерційні, побутові, транспортні, наукові й дослідні, кредитні та консультаційні – функціонують у вигляді фірм або в їх складі. Однак підприємство саме собою не є юридичною особою, якщо входить до складу фірми, за його діяльність відповідає фірма, до складу якої воно входить. Сьогодні в країнах з розвинутим ринковим господарством діє декілька мільйонів фірм.
Підприємства (організації, фірми) не виникають самі собою, а створюються людьми як засіб досягнення певних цілей.
Утворення підприємства починається і відбувається, як зазначалося вище, за допомогою саме організації як процесу здійснення комплексу дій і заходів, підпорядкованих визначеній меті й на основі єдиного плану.
Вирішальна роль організацій у різних сферах життя сучасного людства зумовлена закономірними змінами, що відбулися у XX ст., у співвідношенні масштабів і можливостей індивідуальної діяльності окремої людини та організованої діяльності об’єднаних і згуртованих груп людей. Це вражаючий результат розвитку й ускладнення самої людської діяльності в усіх вимірах її складових – цілей, засобів результатів і самого процесу здійснення діяльності, як пізнавальної, так і опредметненої в матеріальній і духовній культурі.
Лаконічне і символічно-образне відображення цих змін сконцентровано моделюють відомі висловлювання, що XIX ст.
– століття окремих особистостей геніїв-одинаків, тоді як XX ст.
– століття могутніх “суперорганізацій”.
Насправді, створення ядерних реакторів, вихід людини в космос, розробка засобів масових комунікацій і транспорту, інформаційних технологій, автоматизація і роботизація та інші досягнення надзвичайно змінили умови і спосіб життя людей. Усе це результати діяльності сучасних організацій, які об’єднують зусилля тисяч людей, вивільнюють їхню велику енергію і створюють синергетичний ефект. Разом із тим у сучасних умовах не лише зберігається, а й значно посилюється роль лідерства в організаціях, а також переоцінюється роль таланту і творчості людини.
Започатковувати власну справу, займатися підприємницькою діяльністю можуть тільки ті, хто нестандартно мислить, має неабиякий талант і силу волі, велику працездатність, цілеспрямованість, підприємницькі здібності. Підприємництво – це самостійна ініціатива, систематична, на власний ризик діяльність для виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг і заняття торгівлею з метою одержання прибутку.
Відповідно до Закону України “Про підприємництво”, який було прийнято 7 лютого 1991 р., суб’єктами підприємницької діяльності в Україні можуть бути:
– громадяни України, інших держав, не обмежені законом у правоздатності та дієздатності;
– юридичні особи всіх форм власності, встановлені Законом України “Про власність”.
Не допускається заняття підприємницькою діяльністю військовослужбовцями, службовими особами органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, державного арбітражу, державного нотаріату, а також органів державної влади й управління, які повинні здійснювати контроль за діяльністю підприємств. Особи, яким суд заборонив займатися певною діяльністю, не можуть бути зареєстровані як підприємці з правом здійснення відповідного виду діяльності до закінчення строку, встановленого вироком суду. Особи, що мають непогашену судимість за розкрадання, хабарництво та інші корисливі злочини, не можуть бути зареєстровані як підприємці, виступати співзасновниками підприємницької організації, а також обіймати у підприємницьких структурах та інших об’єднаннях керівні посади та посади, пов’язані з матеріальною відповідальністю.
Основними принципами підприємництва є такі:
– вільний вибір діяльності;
– залучення на добровільних засадах для здійснення підприємницької діяльності майна й засобів юридичних осіб і громадян;
– самостійне формування програм діяльності та вибір постачальників і споживачів виготовленої продукції, установлення цін відповідно до законодавства;
– вільне наймання працівників;
– залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших видів ресурсів, застосування яких не заборонене або не обмежене законодавством;
– вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення встановлених законодавством платежів;
– самостійне здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності.
Відправною точкою підприємницької діяльності є ідея, яка може бути власною або запозиченою, тобто носієм нових ідей та механізмів її реалізації є людина. Вибір виду діяльності – дуже складний процес. Як показує світовий досвід, існують види діяльності у сферах виробництва, послуг, ідей (інтелектуальне виробництво), комерційної та зовнішньоекономічної діяльності. У розвинутих ринкових країнах у сфері послуг зайнято до 75-80 % працездатного населення, а в матеріальному виробництві – лише 20-25 %. Ці факти засвідчують високий рівень розвитку не лише матеріального, а й нематеріального виробництва і сфери послуг, що зумовлено в цілому змінами в системі потреб, культурі та способі життя сучасного суспільства. Однак у країнах із невисоким або низьким рівнем економічного і соціального розвитку це співвідношення має інший вигляд. Наприклад, в Україні співвідношення зайнятих у цих сферах становить 12,5 і 87,5 % відповідно.
Такі два поняття, як ідея і вид діяльності, тісно пов’язані, тому що вдало вибраний вид діяльності дає можливість реалізувати вибрану ідею.
(2 votes, average: 2,50 out of 5)