Менеджмент організацій – Шморгун Л. Г. – 4.4.3. Діагностика діяльності підприємств
Діагностика діяльності підприємства, з економічного погляду, – це періодичне дослідження відповідного стану підприємства, яке має на меті уточнення тенденцій розвитку всіх видів його діяльності в траєкторії життєвого циклу та ухвалення економічно та соціально обгрунтованих коригувальних рішень.
З організаційного погляду, діагностика – це система методів, приймів і методик проведення досліджень для визначення цілей функціонування суб’єкта господарювання, способів її досягнення, виявлення проблем і вибору варіантів їхнього розв’язання.
Є ще таке поняття, як експрес-діагностика діяльності підприємства, коли вивчаються організаційна і функціональна структура, а також проводиться фінансово-економічний і логістичний аналіз (рис. 4.6).
ЕКСПРЕС-ДІАГНОСТИКА ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА | |||
↓ | ↓ | ↓ | ↓ |
Організаційна діагностика | Функціональна діагностика | Фінансово-економічний аналіз | Логістичний аналіз |
Організаційна структура; штатний розклад; посадові інструкції; організаційна документація | Збут; виробництво; постачання | Аналіз динаміки фінансово економічних показників за попередні роки | Аналіз поточних процесів: інформаційних, постачальницьких, виробничих, збутових |
Рис. 4.6. Складові експрес-діагностики підприємства
Організаційна складова охоплює вивчення організаційної структури підприємства, його штатного розкладу, посадових інструкцій та організаційної документації. Функціональна діагностика включає вивчення постачальницько-збутової та виробничої діяльності підприємства. Логістичний аналіз має на меті дослідження ефективності інформаційних, постачальницьких, виробничих і збутових потокових процесів.
За фінансово-економічного аналізу досліджується динаміка фінансово-економічних показників за попередні роки. Економічна і фінансова діагностика дає можливість оцінювати ефективність використання виробничих ресурсів підприємства і визначити ступінь забезпеченості його необхідними коштами для здійснення нормальної господарської діяльності та проведення грошових розрахунків.
Економічна діагностика діяльності підприємства спрямована насамперед на вивчення внутрішнього середовища його функціонування. Внутрішнє середовище включає низку параметрів (ресурсів): технічних, технологічних, кадрових, просторових, організаційної структури, фінансових ресурсів і стратегічного потенціалу. Аналіз внутрішнього середовища має на меті оцінку слабких і сильних сторін підприємства. Внутрішнє середовище справляє постійний та безпосередній вплив на функціонування господарської системи, має декілька зрізів, стан яких у сукупності визначає потенціал підприємства, тобто його здатність виконувати поставлені перед ним завдання.
Фундаментальна діагностика кризового стану підприємства здійснюється за допомогою оцінки фінансового стану на основі комплексного аналізу з метою поглиблення результатів оцінки кризових параметрів фінансового розвитку суб’єкта господарювання, отриманих у процесі експрес-діагностики банкрутства. В процесі проведення фундаментальної діагностики визначаються основні фактори, що зумовлюють кризовий розвиток:
– незалежні від діяльності суб’єкта господарювання зовнішні фактори;
– залежні від діяльності – внутрішні фактори.
І зовнішні, і внутрішні фактори в процесі дослідження поділяють на підгрупи.
Так, із зовнішніх факторів розглядаються суто ринкові (рівень попиту, пропозиції, стабільність валютного ринку тощо), фактори, що формують загрозу банкрутства суб’єкта (інфляція, рівень безробіття, стабільність законодавчої та податкової бази), і фактори, які структура визначає самостійно з урахуванням специфіки своєї діяльності.
Внутрішні фактори пов’язані з операційною, інвестиційною та фінансовою діяльністю і визначають використання основних коштів, структуру поточних витрат, тривалість будівельно-монтажних робіт, структуру та ліквідність активів, дебіторську заборгованість, рівень фінансових ризиків тощо.
Антикризове управління є частиною загальної стратегії суб’єкта господарювання, воно передбачає розробку системи попередньої діагностики загрози банкрутства, які формують механізм фінансового оздоровлення суб’єкта господарювання і забезпечують його вихід із кризового стану. Однією зі складових політики антикризового управління є методичне забезпечення діагностики кризового стану та загрози банкрутства, яке включає різні підходи та інструменти проведення діагностики.
Важливою передумовою застосування правильних антикризових заходів є ідентифікація глибини фінансової кризи. Розрізняють три фази кризи:
– фазу, яка безпосередньо не загрожує функціонуванню підприємства (за умови переведення його в режим антикризового управління);
– фазу, яка загрожує подальшому існуванню підприємства і потребує негайного проведення фінансової санації;
– кризовий стан, який не сумісний з існуванням підприємства і призводить до його ліквідації.
Ідентифікація фази фінансової кризи є необхідною умовою подолання економічної кризи. Одним із засобів подолання кризи та банкрутства підприємства є фінансова санація. Термін санація походить від лат. вапаге – оздоровлення, видужання. Це максимум заходів, спрямованих на запобігання банкрутству промислових, торгових, банківських монополій. Санація здійснюється:
– шляхом об’єднання підприємства, яке перебуває на межі банкрутства, з потужнішою компанією;
– за допомогою випуску нових акцій або облігацій для мобілізації грошового капіталу;
– шляхом збільшення банківських кредитів і надання урядових субсидій;
– через перетворення короткострокової заборгованості на довгострокову;
– за допомогою повної або часткової купівлі державою акцій підприємства, що перебуває на межі банкрутства.
Санація – це сукупність усіх заходів, які спроможні привести підприємство до фінансового оздоровлення; система фінансово-економічних, виробничо-технічних, організаційно-правових та соціальних заходів, спрямованих на досягнення чи відновлення платоспроможності підприємства-боржника в довгостроковому періоді.
Метою фінансової санації є покриття поточних збитків та усунення причин їхнього виникнення, поновлення або збереження ліквідності та платоспроможності підприємств, скорочення всіх видів заборгованості, поліпшення структури оборотного капіталу та формування фондів фінансових ресурсів, необхідних для проведення санаційних заходів виробничо-технічного характеру.
Однак перелік санаційних заходів ще не означає оздоровлення та повного виходу підприємства з фінансової кризи. Взагалі наслідки кризи найчастіше пов’язані з двома факторами: її причинами і можливістю управління процесами кризового розвитку.
Політика антикризового управління суб’єктом господарювання в разі загрози банкрутства повинна передбачати виконання таких заходів:
– визначення масштабів кризового стану, виявлення яких пов’язане з аналізом відхилень від нормального розвитку фінансової діяльності;
– дослідження основних факторів, що зумовлюють кризовий розвиток;
– здійснення постійного моніторингу фінансової діяльності суб’єкта господарювання з метою виявлення різних ознак кризових явищ;
– формування системи цілей виходу суб’єкта господарювання з кризового стану, що відповідають його масштабам;
– вибір і використання діючих моделей, здатних поновити платоспроможність та відновити фінансову рівновагу – цьому напряму антикризової політики приділяється першочергова увага;
– вибір ефективних форм санації та їх обгрунтування;
– контроль за результатами розроблених заходів, спрямованих на виведення суб’єкта господарювання з кризи.
У фазі кризи необхідно прагнути до стабілізації їхнього фінансово-економічного стану, тому першорядного значення набуває підтримка платоспроможності підприємства та забезпечення стабільного становища. Виявлення несприятливих тенденцій розвитку підприємства з метою своєчасної санації та запобігання банкрутству, а також його передбачення, є найважливішим завданням.
Для виходу з кризового стану на цих підприємствах можуть бути запропоновані найрізноманітніші методи аналізу, прогнозування та моделювання, нині їх налічується близько 300. Моделювання є найуніверсальнішим методом будь-якого дослідницького процесу. Моделювання процесу санації підприємства передбачає можливості впливу всіх чинників – зовнішніх та внутрішніх за прогнозування економічної ситуації на конкретному підприємстві з урахуванням його галузевої специфіки. Велике значення при цьому надається стратегічному управлінню, органічною частиною якого є складання прогнозів.
Дослідження стану внутрішнього середовища підприємства – необхідний етап процесу прогнозування, оскільки дає можливість визначити наявність кризової ситуації, але слід зазначити, що на господарську діяльність підприємства можуть впливати численні та різноманітні чинники. Проведений кількісний і якісний економічний аналіз підприємства дає змогу отримати достатню картину, на базі якої ухвалюються подальші рішення.
Проблема кризи та банкрутства підприємств має не тільки локальний, а й загальнодержавний характер, тому що в банкрутстві не зацікавлений жоден суб’єкт. У світовій практиці проводяться дослідження на прикладі підприємств із розвинутою ринковою економікою. Економічна теорія запропонувала низку моделей прогнозування фінансово-економічного стану та банкрутства підприємства, серед яких найвідоміші моделі:
– Альтмана (США);
– Охе – Вербаєра (Бельгія);
– Кізі – Мак Гуїннеса (Велика Британія);
– Охе – Джуса – Де Воса (Бельгія).
Для фінансово-економічної діагностики діяльності підприємств у світовій практиці використовують різні методи, серед яких, на думку фахівців, доцільно застосовувати найпростіший експрес-аналіз ризику банкрутства підприємства (про що йшлося вище).
Найчастіше для прогнозування ймовірності банкрутства використовують аналітичну модель Альтмана, розроблену в 60-ті роки відомим західним економістом Б. Альтманом, – алгоритм інтегральної оцінки загрози банкрутства суб’єкта господарювання, що грунтується;
– на комплексному обліку найважливіших показників, що діагностують кризовий стан;
– аналізі поточної та прогнозуванні майбутньої платоспроможності;
– застосуванні двох показників: коефіцієнтів поточної ліквідності та забезпеченості власними коштами, які розраховуються за даними квартальних і річних балансів1.
Учені країв СНД проводять власні розробки з пошуку адекватного інструментарію, який би давав змогу попереджати кризові стани у фінансовому становищі підприємства. Деякі моделі були запропоновані й в Україні, але їхній критичний аналіз засвідчив, що вони орієнтовані лише на те, щоб мати на меті розробку комплексу рішень з попередження неплатоспроможності та фінансової неспроможності підприємства. Однак, як показує досвід, вітчизняні підприємства потребують розробки алгоритмів програмування, які б із заданим ступенем точності передбачали майбутню ситуацію на підприємстві та давали змогу керівництву формувати комплекс рішень, оформлених у конкретній процедурі санації.
Водночас безпосереднє використання світових моделей у повсякденній практиці українських підприємств без пристосування їх до специфіки конкретних галузей національної економіки, може призвести до значних помилок. Так, спроба використати модель Альтмана у вітчизняній практиці натрапила на певні труднощі. Моделі, які використовують західні економісти, не відповідають економічним умовам України.
До таких умов фахівці відносять:
– інформаційну закритість підприємств;
– особливості оподаткування, які примушують підприємців спотворювати справжні результати своєї діяльності;
– інші умови фондомісткості та енергоємності виробництва;
– інший рівень продуктивності праці тощо. Перераховані особливості українського простору не дають
Можливості повною мірою використовувати моделі американського дослідника Е. Альтмана, оскільки перенесення американської практики в умови ринку України не забезпечує всебічної оцінки фінансового стану підприємства та призводить до значних відхилень прогнозу від реальності.
Напрацьований у 90-ті роки український та російський досвід фінансово-економічної діагностики підприємств насамперед виходив із нестабільності оцінки варіації таких показників, як суми прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства (чистого прибутку), виручки від реалізації, витрат на виробництво та реалізацію продукції, величини оборотного капіталу підприємства.
На практиці ознаки спаду часто виявити набагато легше, ніж причини, що лежать у його основі. Набір цих ознак може бути унікальним для кожної компанії, проте можна виокремити найбільш характерні та поширені:
– падіння прибутковості, яке відображається в зниженні прибутку до оподаткування, або як процента від продажу, або зниженні RОІ (прибутку на капіталовкладення);
– падіння питомого обсягу продажу порівняно з тим, що в галузі; цей показник може вимірюватися в продажу на одного працівника, продажу на квадратний метр площі фабрики, на одиницю виробничих потужностей;
– зростання рівня фінансової залежності у зв’язку із заборгованістю, яка постійно зростає;
– проблеми ліквідності в поточних і термінових показниках, а також проблеми із запасами, дебіторами і кредиторами;
– зменшення частки ринку, що свідчить про те, що компанія на цьому ринку неконкурентоспроможна.
Наявність різноманітних методик діагностики кризових явищ суб’єктів господарювання зумовлює потребу та доцільність їх системної класифікації, яка надасть можливість об’єднати різні методи в окремі групи, визначити спільні проблеми та недоліки, притаманні окремим авторським розробкам.
Багато сучасних українських підприємств перебувають у кризовому стані, який вимагає впровадження антикризових заходів, а наука і практика антикризового управління нині перебувають у стадії початкового розвитку. Антикризове управління як новий тип менеджменту базується на передбаченні появи кризових ситуацій, пом’якшенні протікання і наслідків криз у господарській діяльності підприємств.
Проте успіхи та невдачі українських, а також пострадянських підприємств слід розглядати як результат взаємодії низки чинників:
– зовнішніх (попит на ринку послуг, рівень доходів населення, стан науки, техніки тощо);
– внутрішніх (стратегія підприємства, принципи його діяльності, ресурси, їхнє використання, маркетинг та ін.).
Здатність підприємства пристосуватися до змін технологічних, економічних і соціальних чинників – гарантія не тільки його виживання, а й успішної діяльності.
Вивчення теоретико-методологічних засад антикризового управління свідчить, що у практиці діагностики кризового стану вітчизняних підприємств практично немає моделей прогнозування, які враховують національну специфіку.
Отже, для ефективного впливу на процеси фінансово-економічної діяльності підприємств необхідно в господарський алгоритм їхньої діяльності ввести сучасні механізми, які включають систему показників, що найбільш повно та адекватно відображають фінансове становище суб’єкта господарювання. Для розвитку вітчизняних підприємств у сучасних умовах дуже важливим є знання про кризу, її характер, можливі вияви в життєдіяльності окремого підприємства. Це вимагає знань про процеси антикризового управління. Поглиблення знань про технології підвищує ефективність управління, що сприяє стабільнішому розвитку вітчизняних підприємств.
Таким чином, для підприємств, незалежно від їхньої форми власності, формування системи антикризового управління має першочергове значення, адже вона визначає життєздатність, стійкість та рівновагу підприємства, формує фінансову стабільність, спрямовану на досягнення економічних результатів.
(2 votes, average: 2,50 out of 5)