Менеджмент організацій – Шморгун Л. Г. – 4.1.1. Поняття галузі, підгалузі
Тема 4. Формування організаційних структур
Тема 5. Менеджмент маркетингової діяльності Тема
6. Виробничий менеджмент організацій
Тема 4. ФОРМУВАННЯ ОРГАНІЗАЦІЙНИХ СТРУКТУР
4.1. Основні підходи до формування системи управління організації
4.1.1. Поняття галузі, підгалузі
Галузь народного господарства – сукупність підприємств, установ і організацій, які виробляють однорідну продукцію або послуги і відрізняються характером виконуваних функцій. Народне господарство (нім. Die Volkswirtschaft) – комплекс, що історично склався (сукупність) галузей певної країни, пов’язаних поділом пращ.
Поділ на галузі – це наслідок тривалого історичного процесу суспільного поділу праці та розвитку продуктивних сил. Спеціалізація праці на виготовленні окремих продуктів або на окремих трудових операціях зробила необхідним обмін між спеціалізованими виробниками.
Людство знає три великі суспільні поділи праці. Перший відбувався багато тисяч років тому (ПІ-II тис. до н. е.), коли скотарські племена відокремились від землеробських. Другий великий суспільний поділ праці (II-І тис. до н. е.) – відокремлення ремесла від сільського господарства. Третій великий суспільний поділ праці полягав у відокремленні класу купців. Він свідчить про вже розвинений обмін товарами, якщо на ньому спеціалізується цілий клас людей. Сучасна економічна теорія виокремлює четвертий великий суспільний поділ праці, який відбувся в розвинутих країнах світу у XX ст. Це відокремлення нематеріального виробництва (науки, освіти, охорони здоров’я тощо) від матеріального, внаслідок чого посилилася тенденція до розширення товарного виробництва.
Суспільний поділ праці зумовлюється дією закону економії робочого часу і сприяє зростанню продуктивності праці, розвитку продуктивних сил, технічного прогресу, спеціалізації й диференціації виробництва. Внаслідок цих процесів з’явилася велика кількість типових галузей, таких як промисловість, сільське господарство, будівництво тощо.
Поглиблення суспільного поділу праці триває і тепер, про що свідчить утворення нових галузей (у США нині нараховується близько 700 галузей), відгалуження окремих виробничих функцій у самостійні виробництва, збільшення кількості економічно відокремлених виробництв (у США за 1947- 1992 рр. їх кількість зросла більш як на 9 млн), перетворення науки на безпосередню продуктивну силу (внаслідок цього матеріалізовані результати наукових досліджень у вигляді патентів, ліцензій, ноу-хау перетворюються на товар), збільшенням ролі та економічної значущості сфери нематеріального виробництва (освіта, наука, охорона здоров’я).
Спільним для всіх підприємств певної галузі є виробництво однотипної продукції. Для того щоб визначити галузі народного господарства України, тобто сукупність виробничих одиниць, які виконують один або декілька подібних видів виробничої діяльності, Державний комітет статистики України затвердив Загальний класифікатор “Галузі народного господарства України” (ЗКГНГУ).
ЗКГНГУ містить такі поняття, як галузі, підгалузі, види діяльності. Як відомо, в міжнародній кваліфікації саме вид економічної діяльності використовується як класифікаційна ознака господарських суб’єктів, незалежно від форм власності й організаційно-правових форм господарювання.
У загальному класифікаторі використовується ієрархічна класифікація. Структура коду включає п’ять цифрових розрядів. Ознакою поділу на всіх ступенях ієрархії є підгалузь або вид діяльності. Кожен наступний рівень глибше деталізує види діяльності (рис. 4.1).
Рис. 4.1. Загальна структура коду галузей народного господарства
Галузі з великою кількістю угруповань (промисловість, сільське господарство, будівництво) кодуються з використанням тільки першого розряду коду, і для кодування угруповань, які входять до галузей, залишаються ще чотири розряди. Галузі з невеликою кількістю угруповань (матеріально-технічне постачання та збут, заготівля та ін.) кодуються з використанням першого і другого розрядів коду, а для кодування угруповань, які до них входять, залишаються вже тільки три розряди коду.
ЗКГНГУ визначає галузевий принцип побудови народного господарства. Кодами ЗКГНГУ індексуються підприємства, які належать до тієї чи іншої галузі народного господарства, в ЗКГНГУ під галузь або вид діяльності завжди належить до якої-небудь головної галузі, тому під галузь або вид діяльності в класифікації ЗКГНГУ – це не одне і те саме, що вид діяльності в термінології міжнародної кваліфікації.
Наприклад, готельне господарство належить згідно із ЗКГНГУ до галузі “житлово-комунальне господарство”, проте відповідно до міжнародної класифікації це відокремлений вид діяльності – “готелі і ресторани” – який не має жодного стосунку до житлово-комунального господарства. Те саме можна сказати про деякі інші під галузі (види діяльності).
На практиці є певні труднощі в розмежуванні галузей народного господарства. Одне підприємство, єдине в організаційно-господарському плані, може здійснювати промислову, сільськогосподарську, будівельну, транспортну, комунально-побутову та іншу діяльність. Згідно з чинною класифікацією, підсобні підприємства та виробництва належать до відповідного роду діяльності (млин колективного сільськогосподарського підприємства – до промисловості, а підсобне сільськогосподарське підприємство будівельної організації – до сільського господарства тощо).
У зв’язку з переходом України до ринкових відносин галузевий принцип її організації по вертикалі має у найближчому майбутньому припинити існування, тому що визначити належність підприємств до певної галузі в умовах ринку досить складно. Слід звернути увагу також на ті обставини, що багато підприємств різних форм власності, ставлячи мету гнучкості функціонування, а іноді й виживання, стають об’єктивно багатопрофільними, тобто здійснюють діяльність, яка має змішаний характер.
Для віднесення суб’єкта до відповідної категорії обліку необхідно визначити таке поняття, як основний вид діяльності.
Крім основного виду діяльності, слід розглянути також другорядні та допоміжні види діяльності.
Є декілька критеріїв відбору основного виду діяльності:
– за кількістю зайнятих працівників;
– часткою в загальному обсязі виробництва продукції (товарів, послуг);
– часткою в отриманому загальному прибутку. Максимальне значення згідно з вибраним критерієм визначає основний вид діяльності суб’єкта господарювання.
Другорядним видом діяльності є будь-яка інша діяльність, частка якої згідно з вибраним критерієм відбору менша від частки основного виду діяльності. Кожен суб’єкт господарювання може мати кілька другорядних видів діяльності.
Допоміжний вид діяльності – це діяльність, спрямована виключно на досягнення головного завдання: сприяти виконанню основного виду діяльності суб’єкта господарювання.
Структурні підрозділи суб’єктів господарської діяльності, що виконують функції “допоміжної діяльності” (внутрішні перевезення, пункти зв’язку тощо) і не є самостійними, враховуються за основним видом діяльності цих суб’єктів.
У ЗКГНГУ галузі народного господарства поділяються на сферу матеріального виробництва і невиробничу сферу.
До сфери матеріального виробництва належать галузі, які визначають види діяльності, що утворюють матеріальні блага у формі продукції, енергії, у формі переміщення вантажів, зберігання продуктів, сортування, пакування та інших функцій, які є продовженням виробництва у сфері обігу, зокрема торгівля та загальна комерційна діяльність із забезпечення функціонування ринку. Решта видів діяльності утворюють у сукупності невиробничу сферу.
Кожна галузь народного господарства складається з комплексних галузей і видів виробництва. Так, у промисловості виокремлюють такі комплекси галузей: електроенергетика, паливна промисловість, чорна металургія, хімічна і нафтохімічна промисловості, машинобудування і металообробна, лісова, деревообробна і целюлозна промисловість, промисловість будівельних матеріалів, скло – і фарфорова промисловість, легка промисловість, медична і поліграфічна тощо.
Як уже зазначалося, галузі народного господарства поділяють на дві групи: ті, що належать до сфери матеріального виробництва, і ті, в яких виробляються послуги.
Перша група – галузі, які безпосередньо виробляють матеріальні блага в їх матеріально-речовій формі. До галузей сфери матеріального виробництва належать: промисловість; сільське господарство; лісове господарство; водне господарство в частині виробничої діяльності; геологічна розвідка надр у частині глибинного розвідувального буріння на нафту та природний газ; транспорт вантажний; зв’язок з обслуговування підприємств виробничої сфери; торгівля та громадське харчування; матеріально-технічне забезпечення; заготівля та інші галузі матеріального виробництва (видавнича справа, виробництво кінопродукції тощо)1.
Друга група – галузі в яких виробляють послуги. У процесі виробництва послуг трудова діяльність безпосередньо задовольняє потребу людей або суспільства і не використовується для добування чи обробки речовин природи. У виробництві послуг, як і в матеріальному виробництві, використовують будівлі та споруди, технічні засоби, матеріальні цінності, витрачають енергію, але кінцевим результатом є не матеріальні блага, а послуги, необхідні для задоволення потреб людей. У сфері послуг виокремлюють такі групи галузей:
1. Галузі, послуги яких задовольняють колективні потреби суспільства:
– геологія і розвідування надр та водне господарство (крім видів діяльності, що належать до матеріального виробництва);
– управління;
– наука та наукове обслуговування;
– фінанси, кредитування та державне страхування;
– громадські організації.
2. Галузі, послуги яких задовольняють культурно-побутові та соціальні потреби населення:
– житлово-комунальне господарство і побутове обслуговування;
Освіта;
– культура і мистецтво;
– пасажирський транспорт;
– зв’язок (обслуговування нематеріальної сфери та населення);
– охорона здоров’я;
– фізична культура та соціальне забезпечення. Діяльність цих організацій збагачує результати суспільної
Праці, підвищує якість життя людей і суспільства загалом. Однак вітчизняна статистика відносить їх до невиробничої сфери, вважаючи, що в них не створюється ні валовий суспільний продукт, ні національний дохід. Стосовно цього питання в економічній теорії сформувалися два підходи. Центром проблеми стало питання про продуктивну і непродуктивну працю.
Відповідно до звужувальної теорії, що грунтується на марксистському вченні, лише фактор праці створює вартість (усі інші фактори – капітал, земля підприємницькі здібності – участі у цьому не беруть), а сама праця є продуктивною лише тоді, коли створює матеріальний продукт – речі та матеріальні послуги. Уся інша праця є непродуктивною, тобто не створює продукту. Згідно з цим поглядом продукт створюється виключно у сфері, де виробляютья матеріальні блага, і не створюється у сфері нематеріальних послуг, де застосовують непродуктивну працю, що не утворює вартості. Згідно з цією концепцією в економіці є дві сфери;
– виробнича, в якій створюється продукт. Це промисловість, будівництво, сільське господарство, частково транспорт, зв’язок, комунальне господарство;
– невиробнича, в якій застосовується непродуктивна праця, а тому продукт не створюється. Це освіта, охорона здоров’я, культура, спорт, пасажирський транспорт, зв’язок (обслуговування нематеріальної сфери та населення).
За розширювальною теорією (сучасною) до продукту виробництва належать не лише матеріальні, а й нематеріальні блага, у тому числі нематеріальні послуги. Проблема продуктивної праці при цьому зникає сама собою, тому що вартість і сам продукт створюються всіма виробничими факторами в комплексі. Кожний фактор створює відповідний дохід, а сума фак шорних доходів (процент, заробітна плата, рента прибуток) становить вартість створеного продукту. Згідно з цією теорією в економіці виокремлюють дві виробничі сфери: матеріального виробництва, де створюються матеріальні блага, і нематеріального виробництва, де виробляють нематеріальні блага, які теж є продуктом. Тому послуги, створені в галузях освіти, охорони здоров’я, культури, побутового обслуговування тощо, мають вартість і приносять дохід.
Звужувальний підхід, який тривалий час був єдиним в українській і радянській економіках, не давав можливості використовувати облік виробленого продукту за світовими показниками, тобто за системою національних рахунків (СНР).
Сьогодні в ринкових країнах використовується система національних рахунків, що розглядає економіку як єдине народне господарство, принципово не розрізняючи виробництво матеріальних благ і надання послуг, справедливо вважаючи, що ті й ті отримують від інших що-небудь, тобто взаємопов’язані та взаємозалежні від інших ланок.
(2 votes, average: 3,50 out of 5)