Маркетинг туризму – Правик Ю. М. – 1.7. Канали збуту туристичних послуг
Усе різноманіття засобів реалізації туристичних послуг можна поділити на два типи каналів збуту: прямий і непрямий. Прямі канали збуту забезпечують безпосередній зв’язок туристичної організації-виробника зі споживачем. У зв’язку з розвитком інформаційних технологій організації здійснюють продаж туристичних послуг через глобальні комп’ютерні системи резервування, Інтернет та інші системи бронювання.
Непрямі канали збуту туристичних послуг здійснюються через посередника. Роль посередника між організаціями – виробниками туристичних послуг і споживачем здійснює туроператор, який закуповує велику кількість туристичних послуг у виробників, формує на їхній основі туристичні продукти і реалізує їх або самостійно, або через посередників.
На сьогодні великі туристичні фірми під час здійснення збутової політики використовують такі канали збуту своєї продукції:
– відкриття власного представництва, агентств у різних районах міста або в інших містах країни і за кордоном;
– укладення франчайзингової угоди з незалежним турагентством;
– укладення агентської угоди, за якої сторони беруть на себе певні зобов’язання-обмеження;
– укладення між туристичними фірмами агентської угоди, що не має яких-небудь обмежень.
Найчастіше туроператори використовують розгалужену турагентську мережу (рис. 1.1).
Є три умовні агентські мережі туроператора:
– туроператор – турагентство – турист;
– туроператор – турагентство-оптовик – агент – турист;
– туроператор – турагентство-оптовик – турагентство – турист.
Співпраця туристичних фірм оформляється або франчайзинговою угодою, або агентським договором. На сьогодні у практиці міжнародного туристичного бізнесу найчастіше використовується договір, який має форму агентської угоди. У ньому два учасники: принципал – особа, що доручає виконати певні послуги, та агент – особа, що приймає доручення принципала виконати ці послуги на певних умовах за агентську винагороду. Принципал обумовлює обов’язки агентства і бере низку обов’язків на себе.
Таким чином, правила продажу туристичного пакета повинні містити умови бронювання і просування туру, його вартість і порядок сплати, вимоги до паспортів і віз, умови зміни і відмови від підтвердженого туру, зобов’язання і відповідальність сторін, дії у разі виникнення претензій, умови страхування.
Приватні умови подорожі за конкретно придбаним туром повинні обумовлюватися в туристській путівці, яка в цьому випадку набуває статусу письмового акцепту публічної оферти продавця. Крім путівки, в практиці туристичної діяльності використовується туристський ваучер.
Договір продавця туру з клієнтом, (покупцем туру) – договір про туристичне обслуговування. Він є основним документом, що встановлює взаємні зобов’язання сторін. Продавець повинен підписати з кожним туристом договір про туристичне обслуговування. Туристська путівка є документом, в якому встановлюються конкретні умови надання і споживчі властивості туристичної послуги.
У практиці міжнародного туризму ваучер є документом, що підтверджує в місцях перебування на маршруті поїздки право туриста на отримання послуг. Документом, що підтверджує факт оплати покупцем придбаної послуги за готівковий розрахунок, є квитанція до прибуткового ордера, яка повинна містити посилання па номер виданої туристської путівки. За безготівкової форми оплати туристської путівки документом, що підтверджує оплату, є копія платіжного доручення з відміткою банку покупця про виконання. У момент бронювання клієнт виплачує заставу, а решта суми вноситься на розсуд організатора за декілька днів до початку поїздки.
Повна вартість туру розраховується на основі базової ціни, до якої додаються доплати за послуги, вибрані додатково, і віднімаються можливі ЗНИЖКИ.
Договір на туристичне обслуговування – договір купівлі-продажу туристичного продукту, що належить до категорії публічних договорів. Клієнт заповнює заявку на бронювання ТУРУ за встановленою формою. Після оплати клієнтом повної вартості туру співробітник туристичної фірми заповнює форму договору, який після його підписання обома сторонами набуває сили.
Туристи самостійно укладають договір зі страховою компанією, оплачують страховку на період туристичної поїздки за кордон. Якщо турист має таку страховку, він зобов’язаний пред’явити страховий поліс турагентству при оформленні заявки на бронювання туру і мати його при собі під час туристичної поїздки.
Багато турагентств є агентами страхових компаній і продають їх послуги одночасно з продажем турів. У цьому випадку страховий поліс, що видається туристові до початку подорожі, повинен містити таку основну інформацію: назву страхової компанії, дані для зв’язку в разі настання страхового випадку, інформацію-пам’ятку про основні умови і типи страхування.
Крім того, слід враховувати туристичні формальності, що поділяються на декілька великих розділів і містять закордонні паспорти, візи, митні правила, валютний контроль і порядок обміну валюти, санітарні правила, режим в’їзду-виїзду, особливості перебування іноземних туристів у країні, імміграційні правила і деякі інші процедури.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)