Мале підприємництво: основи теорії і практики – Варналій З. С. – 5.3. Соціально-економічні аспекти “тінізації” малого підприємництва
Надзвичайно актуальною, складною та великомасштабною проблемою, яка пов’язана з економічною й соціальною безпекою України і потребує як правового, так і економічного та соціального державного регулювання, є розвиток тіньової економіки.
Тіньовий сектор економіки почав серйозно впливати на всі соціально-економічні процеси, які відбуваються в суспільстві. Без урахування цього факту стало неможливим проведення наукового економічного аналізу на макро – і мікрорівні, прийняття ефективних управлінських і законодавчих рішень на всіх рівнях структур. Ігнорування такого багатогранного й суперечливого явища, як тіньова економіка, призводить до серйозних помилок при визначенні макро-економічних показників, до неадекватної оцінки найважливіших процесів і тенденцій, до тактичних і стратегічних прорахунків при прийнятті відповідних рішень.
Тіньова економіка істотно впливає на всі сторони економічної діяльності, на політичне й суспільне життя кожної країни. У загальносвітовому масштабі частка тіньової економіки становить 5- 10 % від валового внутрішнього продукту (ВВП). В африканських країнах цей показник сягає ЗО %, у Чехії – 18 %, у Росії – 40 %*. Частка тіньової економіки в Україні в 1995 році становила понад 40 % від реального валового внутрішнього продукту10. Дехто з експертів називає навіть більшу цифру – 50-60 % “.
У Посланні Президента України до Верховної Ради України “Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 1996 році”, зокрема, зазначається, що в 1996 році рівень тінізації зріс із 35-40 % до 52-55 % ВВП12. За експертними оцінками, нині частка тіньової економіки фактично зрівнялася з офіційною.
Показник 40-50 % є вже критичним. На цьому рівні вплив тіньових факторів стає настільки відчутним, що суперечність між легальним і тіньовим секторами спостерігається практично у всіх сферах життєдіяльності суспільства.
Публікації з питань тіньової економіки, що побачили світ за останні 10 років, свідчать: ця проблема продовжує залишатися в зоні підвищеної уваги з боку західних учених і урядових кіл. Проте в науковій літературі України, як і в інших країн СНД, поява серйозних праць, присвячених дослідженню проблем тіньової економіки, стала рідкістю. Науковий аналіз часто підмінюється поверховими публіцистичними міркуваннями, дешевими викриттями й сенсаціями. На жаль, тіньова економіка перетворилася на чергову традиційну тему – для засобів масової інформації, всіляких доповідей і публічних виступів. Причому розростання і вплив тіньового сектору економіки досягли таких масштабів, що прийняття економічних програм та політичних рішень без урахування цього фактора робить їх із самого початку нерезультативними або такими, які не може бути виконано.
Дослідження економічних процесів, які відбуваються в Україні, як і в інших країнах СНД, сьогодні піднялися на певний рівень. Особлива увага приділяється аналізові сутності й особливостей перехідної економіки як специфічної господарської системи. Однією з таких особливостей є швидке зростання тіньового сектору економічної діяльності, що породило термін “тінізація” економіки.
Подібний економічний феномен властивий усім країнам, незалежно від рівня та моделі економічного розвитку. Але, за оцінками експертів, саме в постсоціалістичних країнах і, зокрема, в республіках колишнього Радянського Союзу тіньовий сектор практично на рівних конкурує з офіційною господарською діяльністю в багатьох галузях національної економіки.
Тіньова економіка – явище не нове. Вона виникла на зорі цивілізації паралельно з виникненням перших державних утворень. Так, наприклад, тільки-но людство почало карбувати монети, як відразу ж з’явилися фальшивомонетники. Але, незважаючи на багатовікову історію тіньової економіки, вчені-економісти до недавнього часу не приділяли їй належної уваги. Лише у другій половині XX ст. почали з’являтися наукові дослідження провідних економістів з цієї проблематики.
Однією з перших серйозних праць із питань тіньової економіки є стаття американського економіста П. Гутмана “Підпільна економіка”, опублікована в 1977 році, в якій висловлено думку про те, що неврахованою економічною діяльністю більше не можна нехтувати13.
Необхідно зазначити, що у спеціалістів, які займаються дослідженням проблеми тіньової економіки, поки що немає єдиної думки щодо таких основних питань, як визначення суті тіньової економіки, її структурних елементів, вибір адекватних методів та індикаторів оцінки її обсягів, вплив різних факторів на розвиток тіньової економіки та вплив самої тіньової економіки на економічний стан держави тощо. У зарубіжній і вітчизняній науковій літературі на сьогодні немає чіткого загальноприйнятого визначення явища, яке дістало назву “тіньова економіка”. Для його визначення використовується надто широкий і різноплановий спектр характеристик: підпільна, неврахована, друга, деструктивна, нерегламентована, неофіційна, кримінальна, фіктивна, дефективна, паралельна, чорна, брудна, неформальна, нелегальна, позазаконна, злочинна тощо.
Ситуація, коли немає єдиного загальноприйнятого поняття тіньової економіки, призводить до того, що у працях рівних учених у цей термін вкладаються різні тлумачення. Найбільш часто вживаним можна вважати визначення, запропоноване Е. Фейгом у 1979 році.
За цим визначенням, до тіньової економіки належить уся економічна діяльність, яка з будь-яких причин не враховується офіційною статистикою і не входить до валового національного продукту14.
Фейг та інші вчені виділяють дві основні складові тіньової економіки:
1) економічна діяльність, що є легальною, не прихованою, але й такою, що не підлягає оподаткуванню і не враховується офіційною статистикою;
2) протизаконна, свідомо приховувана економічна діяльність.
До першої складової тіньової економіки найчастіше належать
Виробництво в домашніх господарствах, надання послуг на непостійній основі, невеликі підробітки, дохід, що отримується з присадибних ділянок тощо. Ця діяльність не враховується при розрахунках валового національного продукту, а її облік практично неможливий. Ця частина тіньової економіки в багатьох наукових працях дістала назву “неформальна економіка”.
Друга складова включає як заборонену в державі економічну діяльність, так і діяльність, яка має враховуватися й контролюватися державою, підпадаючи при цьому під оподаткування, але вміло приховується для ухилення від сплати податків або з іншою метою. Ця частина тіньової економіки дістала назву “підпільна економіка”. До такої діяльності належать отримання прихованих доходів, нелегальне виробництво товарів і послуг, розкрадання та шахраювання тощо.
Перші способи аналізу тіньової економіки в колишньому СРСР було зроблено в 70-ті – на початку 80-х років. Спочатку дослідження були проведені в Науково-дослідному технологічному інституті побутового обслуговування, а потім у Науково-дослідному економічному інституті при Держплані СРСР під керівництвом Т. Ко-рягіної15.
На початку 80-х років з’явилися перші публікації на тему тіньової економіки. Так, у 1980 p. T. Заславська зазначала: “Ігнорувати Тіньову економіку не можна: результати її прихованого функціонування знижують дієвість планового регулювання розподілу та споживання. Відбувається прихований перерозподіл між соціальними групами, що завдає помітних збитків загальнодержавним інтересам”1′.
Однак безсистемність перших кроків дослідження тіньової економіки призвела до суперечки про сутність самого поняття “тіньова економіка”. Вченими було запропоновано різні варіанти його визначення. Так, наприклад, коротке, але досить містке визначення тіньової економіки зробив Ю. Козлов, який запропонував розуміти під цим поняттям будь-яку приховану від державного обліку економічну діяльність”. А. Сергеєв визначив тіньову економіку як ” нереєстровану в державних органах і тому неконтрольовану індивідуальну трудову діяльність”18. М. Єгоров вважав, що тіньова економіка – це вид економічної діяльності, здійснюваної незаконно або з порушенням закону з метою нетрудового збагачення19. Визначення тіньової економіки цими та іншими авторами середини 80-х – початку 90-х років були підлаштовані під домінуючі кліше того часу і навряд чи можуть становити сьогодні науковий інтерес.
На межі 80-х і 90-х років проблема тіньової економіки сприймалася більшістю економістів, прихильників ринкового шляху розвитку, з оптимізмом і не здавалася надто складною й небезпечною. Більшість із них були одностайні в тому, що тіньову економіку, породженну командно-адміністративною системою управління і переважним плануванням державою сектору економіки, після реформування їх буде легалізовано і зведено до мінімуму. Вони були впевнені, що перехід до ринку неминуче легалізує більшу частину видів діяльності, які належать до тіньової економіки. Так, на думку авторів програми “500 днів”, понад 90 % обсягу операцій тіньової економіки можна усунути з допомогою заходів із формування ринку20.
Одна з причин виникнення широкого спектру тлумачень такого поняття, як тіньова економіка, викликана певною двозначністю самого терміна. З одного боку, в ньому виражене певне нелегальне і злочинне начало, а з іншого – стверджується, що йдеться все-таки про економіку, тобто про визначену сукупність суспільних виробничих відносин. Тіньова економіка, пронизуючи макро – і мікроструктуру економіки й виступаючи її складовою частиною, не підпорядковуючись регламентації чинного законодавства, нібито випадає з поля дії й економічних законів.
При цьому одні вчені впевнені в можливості її повної легалізації шляхом проведення економічних перетворень у суспільстві, інші ототожнюють її тільки з кримінальними видами діяльності і вважають за необхідне вести з нею законодавчу та силову боротьбу до повного її знищення.
Усе це вимагає сьогодні нових глибоко продуманих концепцій дослідження причин виникнення й розвитку тіньової економіки, нових підходів і поглядів на це складне явище з величезним руйнівним потенціалом.
Першу лабораторію дослідження тіньової економіки було створено в Україні наприкінці 1994 року в Національному інституті економічних програм НАН України (з березня 1995 року – Інститут Росії НАН України). Дослідженням тінізації економіки, соціально-економічними її наслідками займається також Національний інститут стратегічних досліджень.
Подією, що заслуговує на увагу як науковців, так і працівників державних органів влади, стала поява двох книг вченого-економіста, директора Інституту економічних реформ О. Турчинова: “Тіньова економіка: теоретичні основи дослідження””, “Тіньова економіка: закономірності, механізми функціонування, методи оцінки”22.
Це перші в Україні наукові видання, присвячені тіньовій економіці, що не мають аналогів за новизною викладених підходів та обсягом запропонованого матеріалу. На підставі проведеного дослідження зарубіжних і вітчизняних форм та методів виявлення й видозміни тіньового сектору економіки автором запропоновано нову концепцію співіснування і взаємозв’язку легальної та нелегальної економіки; проаналізовано причини виникнення та закономірностей розвитку тіньової економіки, сучасні тенденції і механізми її функціонування; запропоновано методи оцінювання тіньового сектору. О. В. Турчинов пропонує досить містке визначення тіньової економіки і розглядає чотири складових блоки її:
1)неприховувана від державних органів економічна діяльність, але з об’єктивних і суб’єктивних причин не врахована, не контрольована і не оподатковувана державою;
2)легальна економічна діяльність, у процесі якої відбувається повне або часткове ухилення від сплати податків, зборів, штрафів та інших обов’язкових платежів, а також порушення її державної регламентації (тобто суб’єкт тіньової економічної діяльності одержує додатковий дохід шляхом порушення чинного податкового та іншого законодавства, що регламентує економічну діяльність);
3)незаконна, навмисно прихована від державних органів економічна діяльність;
4)діяльність, спрямована на отримання доходу шляхом скоєння чи сприяння скоєнню злочинів, що тягнуть за собою кримінальну відповідальність.
Таким чином, Тіньова економіка – це економічна діяльність суб’єктів господарювання (фізичних і юридичних осіб), яка не враховується, не контролюється й не оподатковується державою і (або) спрямована на отримання доходу шляхом порушення чинного законодавства.
Усі види тіньової економічної діяльності можна поділити на три блоки (рис. 5.2):
– легальне (нерегламентоване державою) виробництво товарів і надання послуг (“неформальна економіка”);
-порушення в межах дозволеної економічної діяльності (“підпільна економіка”);
-заборонені види діяльності: кримінальний промисел, рекет, корупція тощо (“незаконна економіка”).
Основна частина видів діяльності, які належать до тіньової економіки, провадиться з порушенням вимог і обмежень, висунутих державою до економічної діяльності суб’єктів підприємництва.
Обмеження державою економічної діяльності й вимог, які висуваються до неї, мають серйозні відмінності як у цільових установках, функціях і завданнях висунення їх, так і в сощально-еконошчних наслідках від їх реалізацїї23.
Поряд із “позитивними”, вимушеними обмеженнями й вимогами (збереження життя і здоров’я членів суспільства; збереження матеріальних і культурних цінностей; захист цілісності та інтересів держави; створення умов для соціальної стабільності й економічного розвитку суспільства; формування систем державного управління соціально-економічними процесами тощо) є також Надмірні вимоги й обмеження (посилення оподаткування, надмірна регламентація економічної діяльності, адміністративні бар’єри щодо здійснення підприємницької діяльності тощо).
Основні причини порушень державних вимог і обмежень:
-недосконалість законодавчої бази, яка регламентує підприємницьку діяльність (її складність, безсистемність і суперечливість);
-низька ефективність системи державного управління, помилковість (некомплексність) програм, які реалізує держава;
-економічна вигода від порушень регламентації та обмежень;
-силовий державний і недержавний примус;
Рис. 5.2. Структура тіньової економічної діяльності суб’єктів малого підприємництва
– антисоціальні форми задоволення своїх потреб і попит на аморальні й соціально негативні товари та послуги (наркоманія проституція і т. ін.) тощо.
Звичайні (найпростіші) механізми тіньової діяльності спостерігаються в межах неврахованого офіційною статистикою Легального виробництва товарів і послуг (неформальна економіка). Йдеться про неформальні громадські зв’язки між фізичними особами, які продають товари, вироблені в умовах домашніх господарств (продукти харчування з присадибних ділянок, продукцію кустарних промислів і т. ін.), або надають послуги, засновані на праці виконавця (ремонт квартир, репетиторство, догляд за дітьми тощо), чи заробляють гроші, використовуючи приватну власність (здавання квартир і гаражів в оренду, перевезення приватним транспортом тощо).
Спільною рисою, властивою для цього виду діяльності, є те, що не ведеться облік отриманих таким шляхом доходів при визначенні офіційного сукупного доходу фізичної особи, який підлягає (має підлягати) оподаткуванню.
Найбільшим масовим видом тіньової економічної діяльності є Ухилення від сплати податків та обов’язкових платежів. Тільки в 1995 р. в Україні податковою інспекцією зафіксовано понад 30 тисяч порушень податкового законодавства суб’єктами економічної діяльності й відкрито близько двох тисяч кримінальних справ за цими порушеннями. При цьому треба враховувати, що через складнощі виявлення податкових порушень і підкуп працівників податкових служб ступінь офіційного розкриття становить близько 10 %24.
Основні способи ухилення від сплати податків:
1)нелегальне виробництво товарів (послуг);
2)неврахований обіг, а саме: невраховані обсяги реалізації товарів і послуг; неофіційний бартер; невраховані проплати; неврахована виплата зарплати;
3)незаконне отримання і використання податкових пільг;
4)приховування реальних обсягів прибутку й доходів (штучне завищення собівартості продукції), а саме: фальсифікація цін; використання зарубіжних підприємств і рахунків; використання кредитних і страхових схем; фальсифікація змісту затратних статей; фальсифікація виробничих затрат; використання тіньових фінансових посередників;
5)приховування доходів (для фізичних осіб);
6)штучне банкрутство і штучна неплатоспроможність;
7)приховування чи фальсифікація звітної документації та інформації про економічну діяльність.
8)зміна резидентства суб’єкта економічної діяльності.
Для оцінювання розмірів тіньової економіки найчастіше використовують (можна використовувати) такі методи: – соціологічні методи (опитування, обстеження);
-статистичні методи (аналіз розбіжностей даних офіційної статистики, оцінка нарахованої вартості складових ВВП);
-монетарні методи (аналіз попиту на готівкові гроші, аналіз обсягів грошових операцій);
-структурні (галузеві) методи (експертний метод, метод домінування, метод зіставлення галузей);
-спеціальні методи (метод дослідження зайнятості, метод стійких взаємозв’язків, метод Палермо тощо).
Детально ці п’ять груп методів оцінки розмірів тіньової економіки аналізує О. В. Турчинов у книзі “Тіньова економіка: закономірності, механізми функціонування, методи оцінки”.
Через зазначені причини, а саме: потужний податковий прес, брак стабільного і збалансованого законодавства тощо, мале підприємництво змушене йти в тіньову економіку. Із трьох блоків (“неформальна економіка”, “підпільна економіка” та “незаконна економіка”) суб’єкти малого підприємництва значною мірою здійснюють (нерегламентоване державою) виробництво товарів і надання послуг, а також здійснюють певні порушення в межах дозволеної економічної діяльності. Щодо третього блоку – кримінальні промисли (здійснення заборонених видів діяльності), рекет, корупція тощо – це сфера, як правило, представників великого капіталу. Сферою тіньової діяльності суб’єктів малого підприємництва є “неформальна економіка” – діяльність в умовах домашніх господарств, кустарний промисел, надання послуг на непостійній основі, домашнє обслуговування тощо, а також “підпільна економіка”, зокрема, – ухилення від сплати податків, зборів, штрафів та інших обов’язкових платежів у межах офіційної економіки тощо.
За способом здійснення неформальної та підпільної діяльності слід виділяти такі категорії:
-індивідуально зайняті;
-працівники та власники малих незареєстрованих виробничих одиниць;
-офіційно не оформлені працівники у зареєстрованих організаціях;
-діяльність підприємств формального сектору, яка не враховується та не оподатковується, але дає їхнім працівникам невраховані доходи;
-неврахована діяльність працівників формального сектору, яка здійснюється на робочому місці тощо.
ПрацівнИкІв, зайнятих у неформальному секторі, необхідно поділяти (враховувати) на зайнятих тільки в неформальному секторі, та зайнятих як у неформальному, так і у формальному секторах. Тобто неформальний сектор умовно можна поділити на дві частини: “неформальна економіка” (діяльність незареєстрованих суб’єктів підприємницької діяльності) і “напівформальний” сектор (діяльність зареєстрованих суб’єктів, яка не враховується, не оподатковується тощо), тобто “підпільна економіка”.
За підрахунками доктора економічних наук Маргарита Шаленко, чисельність зайнятих у “тіньовій” сфері (включно з вторинною зайнятістю) в 1992-1995 pp. збільшилася з 4,3 млн до 10 млн чоловік, або до 37,9 % чисельності фактично зайнятих в економіці. Із загальної кількості тих, хто належить до “тіньової” сфери, у 1996 році майже 35 % (3,5 млн чол.) формально не зайнятих, які отримують доходи в неформальному секторі; 9,5 % (950 тис. чол.) – зайнятих у підсобному господарстві; значна частина – 55,7 % (5,6 млн чол) мають нерегламентовану вторинну зайнятість25. Майже 38 % зайнятих створюють 40 % ВВП, що збігається з оцінками Світового банку і відповідає розрахункам наших вчених.
Таким чином, знаючи цей показник, можна розраховувати обсяг “тіньової” економіки і втрати формального сектору економіки, який, відповідно, збільшується на 40-41%. Але це узагальнюючі розрахунки, щодо неформального сектору економіки. Особливості “підпільної економіки”, на нашу думку, полягають у діяльності зареєстрованих суб’єктів, що не враховується й не оподатковується.
Розглянемо особливості “підпільної економіки”, або так званого напівформального сектору економіки, і зробимо відповідні розрахунки економічних витрат такого типу “тінізації” малого підприємництва.
З цією метою зіставимо фактичні основні показники діяльності суб’єктів малого підприємництва та “реальні” “потенційні” показники (за вибором). Так, наприклад, “реальна” виручка (валовий дохід) від реалізації продукції, робіт, послуг (ВД) обчислюється за формулою:
Де – КРі, – коефіцієнт “реальної діяльності” і-го року;
ВДІ – фактичний валовий доход (виручка від реалізації продукції! робіт, послуг) і-го року.
Коефіцієнт “реальної діяльності” обчислюється, як співвідношення кількості зареєстрованих суб’єктів (зокрема – малих підприємств) до кількості діючих:
Де ЗМп _ кількість зареєстрованих малих підприємств і-го року;
ДМп – кількість діючих малих підприємств і-го року (які звітували).
За зазначеною методикою (2) розрахуємо коефіцієнт “реальної діяльності” за певний період (К..), використовуючи дані Міністерства статистики України (табл. 5.8):
Отже, коефіцієнт “реальної діяльності” малих підприємств у 1992 році становив 2,02; у 1993 р. – 2,1; у 1994 р. – 2,68; у 1995 р. – 3,07; у 1996 р. – 4,3.
Таблиця 5.8. Кількість малих підприємств в Україні (1992-1996 pp.)*
Рік | Кількість підприємств на кінець звітного Року, одиниць | Темпи зростання До попереднього Періоду, % | Питома вага діючих МП щодо зареєстрованих, % 49,5 47,7 | ||
1992 1993 1994 | Зареєстрованих 102 102 157 251 213 840 | Діючих 50 496 75 003 | Зареєстрованих 154,0 | Діючих 148,5 | |
1996 1996 | 281 206 = 400 000** | 91 601 93 091 | 131,5 142,2 | 114,7 101,6 | 37,7 32,6 23,3 |
* Розраховано за даними Державного комітету статистики України. ** За експертною оцінкою
Використовуючи коефіцієнт “реальної діяльності” малих підприємств, можна визначити “реальний” валовий дохід (виручка від реалізації продукції, робіт, послуг), “реальні” надходження до бюджету, “реальний” балансовий прибуток малих підприємств тощо. Зрозуміло, що ці показники збільшаться на коефіцієнт “реальної діяльності”.
Так, податок на додану вартість, акцизний збір та інші відрахування з малих підприємств станом на 1 січня 1996 р., за даними Міністерства статистики України, становили 67,8 трлн крб. Використовуючи коефіцієнт “реальної діяльності”, який у 1995 році дорівнював 3,07, можна дати експертну оцінку цього показника, який складає 208,1 трлн крб. (67,8 – 3,07 = 208,1). Тобто, за нашою оцінкою, до державного бюджету в 1995 році від малих підприємств не надійшло 140,3 трлн крб (208,1 – 67,8 – 140,3).
За такою самою методикою здійснюємо розрахунки діяльності кооперативів, від яких у 1995 році не надійшло до державного бюджету майже 8 трлн крб.:
1) 3,84 3,01 – 11,56 (трлн крб.);
2) 11,56 – 3,84 – 7,72 (трлн крб.).
Аналогічна ситуація з громадянами-підприємцями, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи. Так, наприклад, у 1995 році в Україні було зареєстровано 859,6 тис. чоловік, а сплачувало платежі лише 588,8 тис. чоловік. Тобто коефіцієнт “реальної діяльності” становить 1,46:
Відповідно, сума несплаченого прибуткового податку становила 1315 млрд. крб. (2858,7 – 0,46 – 1315).
Таким чином, за зазначеною методикою, використовуючи лише коефіцієнт “реальної діяльності”, обчислюємо, що від суб’єктів малого підприємництва (за зазначеними категоріями) в 1995 році до бюджету від підприємницької діяльності не надійшло 149,3 трлн крб., що становить 7,1 % доходної частини бюджету України. Усі ці розрахунки зроблено з певною умовністю на підставі статистичних даних Міністерства статистики та Державної податкової адміністрації України26.
У 1996 році податок на додану вартість, акцизний збір та інші відрахування, не одержані з виручки від реалізації продукції малих підприємств, становили 1179,3 млн грн., а коефіцієнт “реальної діяльності” дорівнював 4,3. Тобто, за нашою експертною оцінкою, цей показник мав збільшитись у 4,3 раза і становив би – 5071 млн грн. Отже, до державного бюджету в 1996 році від малих підприємств не надійшло 3891,7 млн грн. (5071 – 1179,3 = 3891,7).
Слід також зазначити, що неформальний сектор малого підприємництва (як і всієї економіки) не можна вважати феноменом ринкової економіки. Він існував і раніше: репетитори, будівельники -“шабашники”, кравці, домашня обслуга, перекупники (яких називали “спекулянтами”) тощо. Існувала й “тіньова економіка”. Проте останніми роками склад, обсяги, характер неформального сектору різко змінилися. Насамперед, чисельність зайнятих у цьому секторі в багато разів збільшилася, різко зросла питома вага торгівлі, з’явилися істотно нові для нас явища – вулична торгівля, “човники”, розширилися масштаби “класичної тіньової економіки”.
Неформальний сектор став фактично самостійним сегментом ринкової економіки. Крім того, велика частина людей поєднують роботу у формальному та неформальному секторах. У неформальному секторі зайняті також учні, студенти, пенсіонери. Тому мале підприємництво на початковому етапі його становлення є “об’єктивною” (реальною) нішею для неформального сектору. Але роль цього сектору для нашої економіки та ринку праці не є однозначною. З одного боку, очевидна його позитивна роль у розв’язанні проблем зайнятості та доходів населення; з іншого боку, він створює умови для розвитку кримінального середовища. Крім того, для зайнятих у неформальному секторі немає соціальних гарантій, не контролюються умови їхньої праці. Відбувається відплив частини кваліфікованих та перспективних працівників із формального сектору, що негативно позначається на його ефективності. Зайнятість у неформальному секторі, особливо в таких сферах малого підприємництва, як торгівля, громадське харчування, постачання та збут (52,6 % від загальної кількості діючих малих підприємств у 1996 році), призводить до втрати кваліфікації, професійних навичок. Через нерегулярність зайнятості люди відволікаються від систематичної роботи. Усе це є наслідком не лише негативних тенденцій розвитку малого підприємництва, а й загальноекономічних труднощів кризового характеру.
Основними причинами, які сприяють посиленню і зростанню тіньового сектору економіки на сучасному етапі, можна вважати:
– брак стабільного й збалансованого законодавства, яке б регламентувало економічну діяльність, правовий нігілізм влади і населення країни;
-недосконалість системи обліку та звітності (у деяких випадках її немає зовсім);
-потужний податковий прес, антагоністичний з інтересами та можливостями переважної кількості фізичних і юридичних осіб, які існують у межах законодавчого поля України;
-відсутність інвестиційної альтернативи тіньовим капіталам;
-безконтрольне зростання кількості кримінальних структур і безкарність їхньої діяльності, інтеграцію організованої злочинності з суб’єктами економічної діяльності, пасивну згоду держави на легалізацію кримінальних авторитетів, у тому числі й у суспільно-політичному житті;
-незахищеність громадян і підприємств від посягань злочинних формувань, встановлення контролю за їхньою діяльністю з боку цих структур;
-адміністративні бар’єри, правову незахищеність суб’єктів економічної діяльності від зловживань; утисків, протидії та вимагань з боку чиновників державного апарату на всіх його рівнях;
-втрата історичних традицій, моральних і етичних норм, які лежать в основі поваги до приватної власності, кодексу підприємницької та робітничої честі тощо.
Соціально-політичними причинам живучості тіньової економіки певною мірою є: по-перше, повна нестабільність політичної обстановки; по-друге, недооцінка суспільної небезпеки існування тіньової економіки; по-третє, неадекватність форм і методів діяльності правоохоронних органів у зв’язку з якісними змінами в тіньовій економіці, зокрема в економічній злочинності.
Лібералізація економічних процесів не привела до скорочення тіньового сектору економіки, а, на жаль, навпаки, лише сприяла його зростанню. Багато в чому це було викликано неефективною економічною політикою держави. Зокрема, мова має йти не про примітивний радикальний лібералізм, а про справжній, який, як зазначив В. Черняк, включає лібералізацію податків, кредиту, заробітної плати, економічної діяльності, цін та зовнішньоекономічної діяльності”. Із шести аспектів лібералізації ми використали фактично два останніх, та й це зроблено не найкращим чином.
Своєю податковою, зовнішньоекономічною, валютною політикою, режимом регулювання тих чи інших сфер економічної діяльності держава заганяла в “тінь” цілі галузі економіки. Невідповідність між новим законодавством, спрямованим на регулювання економічних процесів за принципами класичного ринку, та реальною економічною практикою призвела до деформації господарських процесів, істотного послаблення впливу держави на розвиток економіки. Утворилася легітимна основа криміналізації економіки, “тіньового” накопичення капіталу, його застосування з метою, що не відповідає інтересам розбудови національної економіки.
Основною причиною зростання неформального сектору економіки є можливість швидкого збагачення у сфері товарного та фінансового обігу, з одного боку, та дуже великі труднощі для малого підприємництва у сфері виробництва – з іншого. Як наслідок, формування нового прошарку власників-підприємців відбувається на основі перерозподілу доходів та власності (передусім державної), а не збільшення суспільного продукту в результаті підприємницької діяльності.
Проблему неформального сектору економіки не можна вважати такою, що сама собою розв’язується у процесі економічних реформ. Тому без дійового державного впливу (відповідної державної політики) на ці процеси цей сектор економіки не буде подолано. Поступова легалізація неформального сектору – головний шлях його інтеграції в суспільне виробництво.
Слід підкреслити, що підхід до неформального сектору економіки, і зокрема до “тіньової економіки”, зблизився з підходом до злочинності взагалі. Разом з тим, необхідно враховувати, що неформальний сектор економіки, тобто “підпільна економіка”, зокрема несплата податків, тією чи іншою мірою є і в сучасних індустріальних країнах. Таким чином, тіньова економіка хоч і негативний, але реально діючий та об’єктивно зумовлений “додаток” до ринкової економіки. Тому, без сумніву, боротися з цим явищем необхідно і дуже важливо, але розраховувати на остаточну перемогу не слід, достатньо того, щоб регулювання з боку офіційних інститутів ставило своїм головним завданням звуження ореолу цієї “тіні” до певних допустимих (“терпимих”) значень. Звідси двоєдине завдання: створювати сприятливі умови становленню та розвитку суб’єктів підприємницької діяльності й відповідні правові, економічні, організаційні, соціально-психологічні умови легалізації тіньового капіталу.
Для протидії тіньовій економічній діяльності малого підприємництва, її локалізації та легалізації треба розробити й реалізувати комплекс заходів, в основі яких мають лежати глибока лібералізація та оптимізація економічного режиму, впровадження лише позитивних, об’єктивно вимушених обмежень і вимог з боку держави. Розв’язання цього складного завдання, на нашу думку, має зосереджуватися на таких основних напрямах.
По-перше, Створення відповідної законодавчої бази, а саме:
– прийняття пакета законодавчих актів, які б посилювали захист приватної власності, комерційної та банківської таємниці, забезпечували правову захищеність.
По-друге, Розв’язання питань організаційно-нормативного забезпечення, насамперед:
-ухвалення і реалізація програми легалізації тіньових капіталів некримінального походження, включно з гарантіями амністії для капіталів, повернутих із-за кордону;
-зосередження роботи правоохоронного апарату на локалізації організованої злочинності та кримінальних промислів, а також на захисті власності, економічних прав і життя підприємців та громадян.
По-третє, Врахування соціально-психологічних факторів, і в першу чергу:
-розробка, а головне – реалізація, більш чіткої ідеології у проведенні необхідних правових, організаційних та економічних заходів протидії тіньовій економічній діяльності;
-проведення необхідних заходів, спрямованих на формування відповідної громадської думки щодо тіньової економічної діяльності;
-створення за рахунок державного фінансування мобільних науково-практичних груп (центри, лабораторії) для дослідження тіньової економіки, оцінки її масштабів та шляхів її обмеження тощо.
Реалізація цих та інших заходів дасть змогу певною мірою обмежити (локалізувати) тіньову економічну діяльність, повернути бодай найменш криміногенну частину тіньової економіки в річище нормального розвитку. Все це значною мірою сприятиме активізації виробничої діяльності суб’єктів малого підприємництва і, відповідно, – сприятиме процесу формування фінансових ресурсів малого підприємництва та ефективного використання їх, формуватиме імідж нашої держави в очах світового співтовариства, позитивно впливатиме на потік іноземних інвестицій, конче необхідних для структурної перебудови господарського комплексу.
Проблеми розвитку малого підприємництва, легалізації його тіньового сектору, не може бути розв’язані враз. Зміни в цілому його місця та ролі в Україні будуть залежати від успіхів трансформації системи соціально-економічних відносин – формування ринкової інфраструктури та відповідного економічного клімату, зміни відношення до малого підприємництва владних структур та населення.