Мале підприємництво: основи теорії і практики – Варналій З. С. – 5.2. Мале підприємництво як визначальний чинник формування середнього класу в Україні
Соціально-економічна значущість малого підприємництва визначається масовістю групи дрібних власників – власників малих підприємств та їхніх найманих працівників, – загальна чисельність яких є однією з найбільш суттєвих якісних характеристик будь-якої країни з розвиненою ринковою економікою. Саме ця верства
“активного населення” обслуговує основну масу споживачів, виробляючи комплекс товарів і послуг відповідно до швидких змін вимог ринку.
Таблиця 5.5. Матриця інтегрованих показників розвитку малого підприємництва (станом на 1 січня 1997 р.)
Регіон | Коефіцієнт діючих МП | Коефіцієнт зайнятості на МП | Коефіцієнт Продуктивності Праці | Середньомісячна заробітна плата одного середньоспискового працівника в еквіваленті повної зайнятості |
Україна (всього) | 1,00 | 1,00 | 1,00 | 1,00 |
Автономна Республіка Крим | 1,71 | 1,48 | 0,85 | 0,71 |
У т. ч. м. Севастополь | 1,50 | 2,08 | 0,45 | 0,67 |
Вінницька | 0,61 | 0,56 | 0,87 | 0,86 |
Волинська | 0,58 | 0,58 | 0,95 | 0,96 |
Дніпропетровська | 1,13 | 1,05 | 1,44 | 1,10 |
Донецька | 1,50 | 1,12 | 1,01 | 1,03 |
Житомирська | 0,42 | 0,59 | 0,60 | 1,12 |
Закарпатська | 0,73 | 0,69 | 0,69 | 0,81 |
Запорізька | 1,12 | 1,11 | 1,31 | 1,36 |
Івано-Франківська | 0,90 | 0,90 | 0,78 | 0,83 |
М. Київ | 2,32 | 2,63 | 1,22 | 1,06 |
Київська | 0,76 | 0,99 | 1,01 | 1,28 |
Кіровоградська | 0,54 | 0,99 | 0,53 | 0,84 |
Луганська | 0,78 | 0,71 | 1,45 | 0,98 |
Львівська | 0,96 | 1,17 | 0,40 | 0,72 |
Миколаївська | 1,12 | 0,78 | 1,03 | 0,90 |
Одеська | 0,68 | 1,01 | 0,94 | 0,99 |
Полтавська | 0,84 | 0,78 | 1,58 | 1,51 |
Рівненська | 0,84 | 0,64 | 1,08 | 1,10 |
Сумська | 0,70 | 0,56 | 1,02 | 1,16 |
Тернопільська | 0,55 | 0,47 | 0,53 | 0,66 |
Харківська | 1,40 | 1,22 | 0,96 | 0,86 |
Херсонська | 0,60 | 0,69 | 0,59 | 0,81 |
Хмельницька | 0,70 | 0,59 | 0,87 | 0,85 |
Черкаська | 0,64 | 0,53 | 1,08 | 1,04 |
Чернігівська | 0,42 | 0,34 | 1,03 | 1,20 |
Чернівецька | 0,74 | 0,96 | 0,60 | 0,99 |
Роль малого підприємництва визначається розв’язанням низки не лише економічних, а й соціальних питань. Зокрема, мале підприємництво є не тільки джерелом коштів для існування, а й способом розкриття та реалізації власного потенціалу. Мале підприємництво створює додаткові робочі місця, забезпечує зниження рівня безробіття та соціальної напруги, сприяє зміні психології суспільства та життєвих орієнтирів значної частин населення, виступаючи альтернативою люмпенської психології та соціального утриманства. Але найбільш вагоме значення малого підприємництва для України, з соціального погляду, на нашу думку, полягає у сприянні формуванню середнього класу, який є основою соціально-економічних реформ, гарантом політичної стабільності та демократичного розвитку суспільства.
Загальновідомим є вислів, що “…для здорової демократії потрібен здоровий середній клас”. Соціально-політичний вплив представників малого підприємництва в різних країнах досить великий, оскільки ця соціальна верства давно стала основою “середнього класу”, який є найбільш представницьким і за своєю чисельністю виступає виразником політичних поглядів значної частини населення. Як визначає В. М. Паламарчук, “…саме середній клас у розвинутих країнах становить соціальну базу існуючої суспільно-економічної системи, є гарантом соціально-політичної стабільності, основною продуктивною силою суспільства”1.
В умовах стійкого соціально-економічного та політичного розвитку суспільства малі підприємці вирізняються найбільшою прихильністю до принципів демократії, політичної стабільності та економічної свободи. Верства малих власників стає найбільш активною і навіть агресивною при виникненні загрози для власності, тому що, на відміну від великих та середніх власників, для володарів малих підприємств їхня власність, як правило, є єдиним засобом (джерелом) існування і важливим способом самовираження.
Суспільство, що складається з багатьох бідних, несе в собі потенційні конфлікти та нестабільність. Середній клас, як уже зазначалося, є гарантом політичної стабільності, основою соціально-економічних реформ. Що ж таке середній клас та яка ситуація з народженням і розвитком середнього класу в Україні?
Щоб дати відповідь на це запитання, необхідно розглянути соціальну структуру (соціальне розшарування) в цілому та показати місце середнього класу в цій структурі. Так, наприклад, коли американські економісти-соціологи характеризують систему стратифікації у своєму суспільстві, вони часто використовують такі терміни, як “вищий клас” (“upper class”), “середній клас” (“middle class”), “робочий клас” (“working class”) і “нижчий клас” (“lower class”)2.
Що ж таке взагалі соціальний клас? У сучасній науці є два основних підходи до визначення соціального класу (верстви) населення: стратифікаційний і структурно-класовий.
Перший підхід полягає в тому, що соціальні класи (верстви) являють собою певний тип соціальних страт. На основі цього соціальний клас визначають як одну з верств (stratum) або один із рівнів (level) у класовій системі, яку складають люди, що мають приблизно однакові (чи вважають себе більш-менш однаковими) за доходами, освітою, родом занять, престижем та суспільним впливом. Цей підхід і називається стратифікаційним. У рамках цього підходу є два головних методи ідентифікації соціальних класів, що дають різні результати: об’єктивний та суб’єктивний. Об’єктивний метод використовує статистичну інформацію, а в основі суб’єктивного методу лежать самовизначення та взаємовизначення.
Для характеристики поділу населення за доходом використовується, як правило, такий підхід: люди групуються за рівнем доходу, і розглядається дохід 20 % найбідніших чи 20 % найбагатших тощо.
Так, за даними Бюро цензових переписів США, 20 % найбідніших сімей американців одержали у 1984 році 4,7 % загального доходу, а 20 % найбагатших сімей одержали майже 43 % загального доходу. Це співвідношення в США є досить сталим3.
Дані доходів населення України, зокрема сімейних бюджетів, одержуються Держкомітетом статистики України шляхом опитування добровольців і не є репрезентативними. Тому ми наведемо дані, одержані Київським міжнародним інститутом соціології наприкінці 1994 року. Опитування проводилося за стохастичною вибіркою в усіх областях України, загалом опитано близько 2000 респондентів. Ці дані показують, що найбідніші 20 % сімей одержали 4,6 % загального доходу, а найбагатші 20 % сімей – 49,5 %*.
Як бачимо, розрив доходів багатих і бідних в Україні більший, ніж у США. У всякому разі, якщо відповідний коефіцієнт (співвідношення верхнього та нижнього квантилів сімейних доходів) у США дорівнює приблизно 9,5, то в Україні він дорівнює 10,8. Особливо помітні контрасти доходів, якщо порівняти те, яку саме частину загальних доходів одержують найбагатші 5 % сімей. У США за останні 40 років ця частка населення одержувала від 15 до 16 % загального доходу американських сімей. В Україні, за даними опитування, найбагатші 5 % сімей одержували приблизно 34 % загального доходу.
Так грошові доходи населення України, у розрахунку на одну особу, становили у 1998 р. – 1081,0 грн., у 1999 р. – 1239,6 грн., у 2000 р. – 1755,7 гри., у 2001 р. – 2247,5 грн.
Зростання номінальних доходів населення порівняно з попереднім роком позначилося на змінах, що відбулися у групуваннях населення країни за рівнем середнього сукупного доходу на душу населення, а саме: дещо зменшилась чисельність населення в низькодохідних групах за рахунок переміщення їх до груп із середніми доходами (див. табл. 5.6).
Таблиця 5.6. Сукупний дохід на душу населення
1996 р. | 1997 р. | |
Усе населення, млн чоловік | 51,1 | 50,7 |
У тому числі з середнім сукупним доходом па місяць, гри. | У % до всієї чисельності населення | |
До 20,0 | 0,3 | 0,1 |
20,1-30,0 | 1,4 | 0,9 |
30,1-60,0 | 18,7 | 14,6 |
60,1-90,0 | 30,1 | 28,2 |
90,1-120,0 | 21,2 | 23,3 |
120,1-150,0 | 12,2 | 14,6 |
150,1-180,0 | 6,4 | 7,9 |
180,1-210,0 | 3,3 | 3,7 |
210,1-240,0 | 2,0 | 2,1 |
240,0-270,0 | 1,2 | 1,2 |
270,1-300,0 | 0,6 | 0,8 |
Понад 300,0 | 2,6 | 2,6 |
У 1997 році 13 млн чоловік, або 25,7 % населення країни, мали середньодушовий сукупний дохід, нижчий межі малозабезпеченості (70 грн. 90 коп. на місяць), тоді як у 1996 році частка цієї групи становила 28,5 % від загальної чисельності населення країни (межа малозабезпеченості становила на той час 68 грн. 10 коп.).
У 1997 році відбулися зміни і в структурі формування сукупного доходу сім’ї: частка оплати праці зросла з 40,3 до 44,1 %, соціальних виплат – з 8,5 до 9,9 %. Одночасно дещо скоротилася частка надходжень з особистих підсобних господарств – із 31 до 27,5 % та з інших джерел, які в основному складаються з натуральної й грошової допомоги від родичів і знайомих – з 20,2 до 18,5 %.
Якщо порівняти структуру середнього сукупного доходу на душу населення 1997 року і 1990 року, який передував початку переходу економіки від адміністративно-планових до ринкових відносин, то частка оплати праці скоротилася у 1,5 раза, а частка надходжень від особистого підсобного господарства і доходів з інших джерел зросли, відповідно, майже в 3 та в 2 рази.
Як уже зазначалось, є й інший підхід до визначення соціального класу (верстви) – структурно-класовий підхід. Так, наприклад, американський соціолог Ерік Олін Райт вважає, що класи не можуть розглядатися як різні градації привілеїв та престижу. Класи вій розглядає як групи, члени яких посідають певні позиції в системі суспільних відносин виробництва. Ці позиції пов’язані з різними правами власності та різними рівнями панування й контролю за засобами виробництва і за чужою працею. Отже, клас визначається не властивостями індивідів, а їхніми об’єктивними відносинами.
Подібно до цього інший американський соціолог Мелвіл Коп пише: “Під соціальними класами ми розуміємо групи, що визначаються в термінах їхнього відношення до власності й контролю за засобами виробництва та за робочою силою інших”5.
За теорією Еріка Райта, у сучасному західному суспільстві є три механізми пріоритетного задоволення матеріальних інтересів за рахунок інших груп. Кожен із цих механізмів має своєю основою специфічний тип відносин:
1) власність на засоби виробництва;
2) контроль за організаційними можливостями;
3) власність на дефіцитну кваліфікацію.
Перший із цих підходів диференціює власників і найманих працівників; другий – менеджерів (керівників) та працівників (виконавців); третій – експертів (фахівців) та нефахівців.
Розглянемо матрицю класових позицій у соціально-класовій структурі сучасного капіталістичного суспільства на прикладі США (див. табл. 5.7).
Таблиця 5.7. Матриця класових позицій у соціально-класовій структурі сучасного капіталістичного суспільства (СШЛ, 1989)”
1 | Капіталіст | 7 | Кваліфікований менеджер |
2 | Дрібний підприємець | 8 | Кваліфікований супервайзер |
3 | Дрібний буржуа | 9 | Кваліфікований виконавець |
4 | Експерти-менеджери | 10 | Малокваліфікований менеджер |
5 | Експерт-керівник першої ланки | 11 | Малокваліфікований супервайзер |
6 | Експерт-виконавець | 12 | Малокваліфікований виконавець |
Зазначені 12 позицій у системі соціально-класових відносин не розглядаються як 12 класів. Власне класовими є 4 позиції – 1, 2, З та 12. Інші – це контрадикторні позиції. Саме в системі цих позицій, за Райтом, відбуваються процеси класоутворення – встановлення специфічних форм соціальних відносин солідарності між представниками певних класових позицій, відображених у наведеній матриці. Звичайно класоутворення включає створення відповідних організацій (особливо партій та профспілок), які об’єднують представників однієї або кількох класових позицій.
Групи, з яких формується середній клас на Заході, – це самостійні працівники (self-employed), менеджери (частково вони увійдуть до вищого класу) та експерти. Розвиток до кількісного зростання їх і розглядається як гарантія успіху економічних реформ, стабільності суспільства та демократії.
На основі результатів минулих років у США та Польщі Мелвіл Кон запропонував розрізняти в Україні 7 класових категорій7,
1. Підприємці: власники засобів виробництва, які мають щонайменше 3 найманих працівники (0,7 % зайнятого міського населення).
2. Самостійні працівники – власники виробництва, які мають не більше 2 найманих працівників (2,1 %).
3. Менеджери – люди, які займають керівні посади і відповідають одному з двох критеріїв – або мають щонайменше 25 підлеглих або мають хоча б одного підлеглого, який теж має підлеглих (2,2 %).
4. Керівник – першої ланки – безпосередні керівники, які мають від одного до 25 підлеглих, причому жодний із підлеглих не має підлеглих (20,8 %).
5. Експерти – наймані працівники, що є фахівцями і мають не більше одного підлеглого (9,6 %).
6. Робітники нефізичної праці – службовці, обслуговуючий персонал, які не є спеціалістами і не мають підлеглих (13,5 %).
7. Робітники фізичної праці – наймані працівники переважно фізичної праці, які не мають підлеглих (42,8 %).
Формування соціального ринкового господарства в Україні потребує відповідної трансформації щодо формування “середнього класу”. У його структурі значне місце мають посісти верстви, пов’язані з недержавним сектором економіки: дрібні та середні підприємці, працівники приватних підприємств, особи, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи (громадяни-підприємці), власники тих чи інших приватних об’єктів, цінних паперів тощо. Важливою ознакою середнього класу стає безпосереднє володіння його представниками певною приватною власністю: засобами виробництва, житлом, земельними ділянками, позаміськими будинками, фермами тощо.
Одночасно слід мати на увазі, що переважну частину середнього класу, як свідчить світовий досвід, становлять особи найманої праці як у приватній, так і в державній сферах. Забезпечення соціальної бази реформованого суспільства з ринковою економікою має здійснюватися на основі формування середнього класу в межах загального процесу трансформації відносин власності.
У цілому середній клас охоплює найрізноманітніші верстви суспільства: бізнесменів та комерсантів, наукову і технічну інтелігенцію, службовців комерційних структур, частково й державних службовців, працівників культури та мистецтва, кваліфікованих робітників і фермерів. Більша частина з них і є представниками малого підприємництва.
Таким чином, середній клас зосереджує в собі основну частину кваліфікаційного, інтелектуального та культурно-мистецького потенціалу суспільства. Менталітет середнього класу забезпечує соціально-політичну стабільність у суспільстві, діяльність і розвиток демократичних інститутів. Сучасна демократія – підкреслює В. М. Паламарчук, – це насамперед середній клас, а розвинена демократична країна – це держава середнього класу8.
Отже, середній клас – це базовий прошарок суспільства, який визначає його соціально-економічний прогрес, на нього спирається (базується) економічна система та її політична надбудова, саме цей прошарок визначає характер та рівень виробництва, за ним визначається добробут нації. Середній клас – це та верства населення, яка від проблем виживання переходить до проблем накопичення. Цій верстві населення є що втратити під час усіляких потрясінь, тому середній клас не зацікавлений у революційних потрясіннях суспільного устрою, він більше всіх зацікавлений у соціально-політичній стабільності.
Формування соціально спрямованої ринкової економіки, таким чином, має бути нерозривно пов’язане з відповідним формуванням середнього класу. Причому в процесі цього формування середній клас має поповнитися новими прошарками та зберегти свою чисельність як найбільш значної суспільної сили. Утвердження України як сучасної демократичної держави з розвиненою економікою та культурою стане реальністю, коли сформований середній клас включатиме до свого складу не лише підприємців, бізнесменів і комерсантів, а й учених, лікарів, освітян, митців, кваліфікованих робітників.
Однак паростки середнього класу, що формується в Україні, значною мірою здеформовані умовами соціально-економічної кризи, яку переживає країна. Як і підприємництво в цілому, середній клас концентрується, головним чином, не у сфері виробництва, а у сфері перерозподілу суспільного доходу. Всі ці галузі є таким же необхідним елементом економіки, як і виробничі сфери. Однак ці галузі сфери обігу за теперішніх умов не так обслуговують потреби економіки, як самоцільно домінують над нею, тому діяльність представників середнього класу набуває відповідного відтінку та спрямованості. Це значною мірою пов’язане з формуванням досить значної соціальної бази непродуктивного підприємництва та з процесом його “тінізації”.
Тому в стратегічному плані забезпечення відповідної спрямованості процесу формування середнього класу, збереження його істотних складових, безперечно, належить до найважливіших питань національних інтересів України. Порушення відтворювальних процесів у найважливіших структурних частинах середнього класу може спричинити непоправні наслідки для України.
На жаль, якоїсь цілеспрямованої, дійової державної політики щодо формування середнього класу як соціальної бази реформованого суспільства в Україні поки що не розроблено. Дедалі необхіднішим стає здійснення чітко адресованих заходів з боку держави, а не лише продекларована (загальна) підтримка малого підприємництва та необхідність розвитку середнього класу, які створили б умови для ефективної діяльності середнього класу в ринковому середовищі, сприяли б його необхідним перетворенням для забезпечення відповідностей новій моделі суспільства.
Слід зазначити, що однією з основних причин стрімкого розшарування та соціальної поляризації суспільства стає “тіньова” економіка, яка є економічною основою механізму перерозподілу суспільного доходу. Треба щоб розв’язання проблем легалізації “тіньової” економіки не зашкодило паросткам малого підприємництва, формуванню середнього класу як соціальної бази демократичного розвитку суспільства, основи соціально-економічних реформ.
Слід зазначити, що процес формування середнього класу в Україні відбувається дуже повільно. Головною причиною цього є слабка підтримка малого підприємництва органами державної влади, місцевого самоврядування, про що, зокрема, йшлося на засіданні Ради регіонів при Президентові України, яке відбулося 18 червня 1998 року. Замість створення сприятливого режиму діє міцний бюрократичний та податковий прес, який привчає людей викручуватися зі складних ситуацій, перетворює потенційних “середніх” із законослухняних на їхню пряму протилежність.
Тому сьогодні нечисленна верства середнього класу в Україні, на жаль, ще не є соціально однорідною “масою”, не сформувалися її єдина мета, мораль, інтереси. До того ж частина наукових працівників, інженерів, лікарів, педагогів, військових, на жаль, переходять до верстви безробітних. Тому без дійової підтримки, втручання держави до процесу формування середнього класу цей процес може занадто затягтися.
Таким чином, подальший процес формування середнього класу безпосередньо пов’язаний із процесом створення сприятливих правових, економічних та організаційних умов розвитку малого підприємництва, яке є визначальним фактором не лише формування, а й подальшого розвитку середнього класу.