Людина і світ – Юрій М. Ф. – ЗЛОЧИННІСТЬ

Злочинність – найнебезпечніший прояв поведінки, що відхиляється, яка наносить найбільший збиток суспільству. Слово “злочинність” похідне від слова “злочин”, що в українській мові завжди означало “беззаконня”,

“злодіяння”. Злочин – це зазіхаюче на правопорядок суспільно небезпечне діяння, передбачене кримінальним кодексом.

Сукупність злочинів, здійснюваних у даному суспільстві й у даний період часу, позначається поняттям “злочинність”. Злочинність – це не просто сума злочинів, але масове явище, що має закономірності свого існування і розвитку, причини, умови, сприятливі їм. Це явище соціальне, тому що корениться в надрах суспільних відносин, відбиває особливості соціального життя, виступає як крайнє вираження протиріч і недоліків розвитку суспільства. Воно викликає важкі наслідки для суспільства і його членів як ні одне з інших негативних явищ суспільного розвитку.

Злочинність не тільки соціальне, але і правове явище, тому що злочинне лише те, що закріплено в карному законі. Злочинність містить у собі дії, що зазіхають на особистість, на власність, права і свободи громадян, на суспільні відносини. Ці дії заподіюють об’єкту зазіхання реальну і дуже істотну шкоду.

Особливість злочинності: наявність певного контингенту осіб – злочинців, для яких злочинна діяльність стала професійною.

Види злочинів, що передбачаються кримінальними кодексами різних країн, дуже різноманітні. Переважають дві групи, що є у всіх країнах: корисливі злочини (розкрадання, крадіжки, шахрайство, хабарі тощо), насильницькі, агресивні злочини (убивства, тілесні ушкодження, згвалтування тощо).

Ці види злочинів складають від 75 до 90% усіх навмисних злочинів. Усе більше поширення у світі одержують економічні злочини, що зазіхають на інтереси споживачів і завдають шкоди навколишньому середовищу, місцевий і міжнародний тероризм, що включає захоплення заручників і знищення державної власності. Існують прояви расової дискримінації, катування, викрадення людей і масових убивств.

Кримінальний кодекс України подає наступні види злочинів: проти особистості, у сфері економіки, проти суспільної безпеки і суспільного порядку, проти державної влади, проти військової служби, проти миру і безпеки.

Особливу небезпеку представляє організована злочинність. У широкому розумінні слова вона має на увазі будь-яку групу осіб, організованих на постійній основі для витягу засобів незаконним способом. Американські вчені-кримінологи (“кримінал” – слово латинського походження, означає “карний злочин”) виділяють організовану групу за наступними ознаками:

1) це дві або більше людини, які об’єдналися для здійснення злочинів матеріально-корисливої спрямованості;

2) група побудована за принципом ієрархії, у ній діють певні норми поведінки;

3) в організованій кримінальній структурі є, як правило, своя матеріально-технічна база, куди входять гроші, автотранспорт, засоби зв’язку й озброєння;

4) група має канали для “відмивання” грошей;

Б) наявність корупції, тобто зв’язку з представниками органів влади і управління, які або діють, або не діють в інтересах даного угруповання;

6) розподіл сфер впливу між окремими групами або за територіальною,

Або за галузевою ознакою. Організована злочинність характеризується особливою небезпекою для особистості, суспільства, держави.

Небезпека для особистості полягає в придушенні її прав і свобод актами насильства й іншими засобами. Це виявляється в знищенні дрібних підприємців, які відмовляються виплачувати гроші для одержання захисту з боку злочинців (рекет); примусі жінок і підлітків займатися проституцією; поширенні впливу і контролю, наприклад, над профспілками; рості вартості товарів і послуг; можливості повного придушення конституційних прав і свобод громадян шляхом фізичного, морального і матеріального терору.

Небезпека для суспільства складається в перехопленні прав володіння і розпорядження матеріальними цінностями всього суспільства організованими злочинними співтовариствами і корумпованими групами чиновників (особливо в сферах торгівлі, видобутку і розподілу стратегічної сировини, дорогоцінних металів, виробництва й обороту зброї); можливості маніпулювати значним Капіталом, проникати в сферу законного підприємництва і розоряти своїх конкурентів за допомогою контролю над цінами; насадженні ідеології злочинного світу, його романтизації, культивуванні мафіозних і корумпованих відносин, насильства, жорстокості, агресивності, що створює умови для “соціального зараження” злочинними звичаями і традиціями.

Небезпека організованої злочинності для держави виявляється в створенні на рівні регіонів рівнобіжних нелегальних владних структур, незаконних збройних формувань; підготовці, фінансуванні й організації прямих антиконституційних дій у вигляді розпалення національної ворожнечі; організації масових безладь, змов з метою захоплення влади; стимулюванні таких державних злочинів, як бандитизм і контрабанда; проникненні в політичні партії і державний апарат; корупції політичних діячів і державних посадових осіб.

Соціологи і кримінологи, що вивчають причини злочинності, звертають увагу насамперед на реальні життєві умови, суперечливий розвиток економіки, соціальної сфери., духовної культури. У 90-х рр. XX ст. проявилися негативні наслідки ринкових реформ, зубожіння широких верств населення в результаті глибокої економічної кризи, ламання свідомості людей в умовах демократичних перетворень, необхідності відмови від звичних життєвих установок, ігнорування законодавчих норм центральними і місцевими органами влади, ускладнення роботи правоохоронних органів, низький рівень їхньої технічної оснащеності.

Але в таких непростих умовах далеко не кожний стає злочинцем. Велике значення має й особистість людини. Кримінологи виділяють найбільш характерні риси людини, психологічно готової порушити закон:

– обмеженість потреб і інтересів;

– порушення рівноваги між різними їхніми видами;

– перекручене уявлення про те, “що таке добро і що таке зло”;

– визнання можливості використання антигромадських способів задоволення своїх потреб і інтересів;

– відсутність почуття соціальної відповідальності, звичка до некритичної оцінки своєї поведінки.

Що стосується злочинців-рецидивістів (тобто здійснюючих повторні злочини), то фахівці в цієї категорії осіб відзначають наступні риси: негативне ставлення до основних соціальних норм, глибоко укорінене негативне уявлення про соціальні відносини і цінності, негативні риси особистого досвіду, підвищена агресивність і збудливість, примітивні потяги і нестриманість у їхньому задоволенні. Такий комплекс властивостей особистості налаштовує до вибору протиправного шляху досягнення своїх цілей.

У сучасних умовах велике значення має боротьба зі злочинністю. Це соціально регулююча діяльність, яка здійснюється для того, щоб громадяни не робили вчинків, заборонених карним законом. Вона містить у собі, по-перше, заходи політичного, економічного, соціального, соціально-психологічного, управлінського, культурного характеру, що дозволяють усувати умови, що сприяють злочинності, по-друге, розвиток правосвідомості громадян; по-третє, спеціальну профілактичну діяльність, спрямовану на виявлення й усунення безпосередніх причин злочинності; по-четверте, застосування карного законодавства стосовно осіб, що здійснили злочин.



Людина і світ – Юрій М. Ф. – ЗЛОЧИННІСТЬ