Людина і світ – Юрій М. Ф. – ТЕЛЕБАЧЕННЯ І КУЛЬТУРА
Масова комунікація характеризується певними соціальними функціями. Розглянемо найважливіші з них.
Інформаційна функція полягає в наданні масовому читачу, слухачу і глядачу актуальної інформації про різноманітні сфери діяльності людей ділову, науково-технічну, політичну, юридичну, медичну тощо. При цьому зміст інформації багато в чому визначається запитом аудиторії. Одержуючи великий обсяг інформації, люди недільки розширюють свої пізнавальні можливості, але і збільшують свій творчий потенціал. Знання інформації дає можливість прогнозувати свої дії, заощаджує час. У цьому розумінні дана функцій сприяє оптимізації корисної діяльності суспільства й індивіда. Особливо важлива ця функція в сфері культури, де щодня створюються нові твори і з’являються нові імена.
Регулююча функція має широкий діапазон впливу на масову аудиторію, починаючи з установлення контактів, кінчаючи контролем над суспільством. У цій функції масова комунікація впливає на формування суспільної свідомості групи й особистості, на формування суспільної думки і створення соціальних стереотипів. Тут же криються можливості маніпулювати і керувати суспільною свідомістю, фактично здійснювати функцію соціального контролю. За певних умов ця функція служить цілям “промивання мозків”. Але і завдяки їй кращі явища культурного життя також знаходять відгук у цінителів слідом за їх появою. Тут уся справа в смаку і мірі творців та споживачів масової комунікації.
Одержувач інформації має можливість порівнювати різні соціальні ситуації, що коментуються ЗМІ або з позитивною, або з негативною оцінкою. Люди, як правило, приймають ті соціальні норми поведінки, етичні вимоги, естетичні принципи, що переконливо пропагуються ЗМІ як позитивний стереотип способу життя, стилю одягу, форми спілкування тощо. Так відбувається соціалізація індивіда відповідно до норм, бажаними для суспільства вданий історичний період.
Культурологічна функція виконує не тільки своє основне, пізнавальне завдання – ознайомлення з досягненнями культури і мистецтва, вона сприяє усвідомленню суспільством необхідності наступності культури, збереження культурних традицій. За допомогою ЗМІ люди знайомляться з особливостями різних культур і субкультур. Це розвиває естетичний смак, сприяє взаєморозумінню, зняттю соціальної напруги, у результаті – інтеграції суспільства.
З даною функцією пов’язане поняття масової культури, ставлення до якої в плані її соціальної цінності неоднозначне. З одного боку, прагнення познайомити широкі маси з досягненнями світового мистецтва, новими напрямами і тенденціями є безсумнівною заслугою ЗМІ.
З іншого боку, низький художній рівень розважальних програм, необмежені можливості їхнього тиражування породжують поганий смак у споживачів масової культури. Детальніше про сутність і особливості масової куль* тури мова йде в параграфі “Духовна культура”.
ТЕЛЕБАЧЕННЯ І КУЛЬТУРА
Колись поява газети викликала в Гете серйозне занепокоєння за долю цивілізації. Йому здавалося, що газетний листок не здатний стати місцем серйозних міркувань, що він лише примітивізує поняття й ідеї з метою бути зрозумілим якнайбільшій кількості людей. З його погляду, преса несла із собою загрозу загибелі культури. Ллє історія спростувала побоювання великого поета. Сьогодні без преси неможливо уявити собі не тільки інформацію суспільства про події, що відбуваються, але і прогрес культури. Багато важливих для розвитку культури ідей не тільки популяризуються, але і вперше одержують доступ до мас саме зі сторінок періодичних видань. Але якщо вже вести мову про лідируючий засіб масової інформації, то навряд чи можна заперечити роль телебачення.
Жодний засіб інформації, не говорячи вже про мистецтво, не знало такого стрімкого і бурхливого розвитку, яке одержало телебачення.
Телебачення було винайдено як технічний засіб, що дозволяє бачити на відстані, бачити за межами природних можливостей людського ока. Здатність телекамери показувати подію в момент її здійснення ні для кого не представляє секрету. Більш того, саме ці якості телевізійної інформації – її візуальність, вірогідність і гранична оперативність – викликали широке застосування телебачення в промисловості, у транспорті, у військовій справі, в освоєнні космосу. Не менше значення має телебачення й у розвитку культури.
Ряд дослідників пропонують різні підходи до типології систем культури, що історично розвиваються. У тому числі існує типологія, заснована на різних засобах спілкування (усна, письмова, аудіовізуальна). Цікавий зроблений ними висновок про те, що протягом людської історії співвідношення органів почуттів міняється на користь слуху.
І ще одне цікаве спостереження. Воно пов’язано з тим, що під впливом засобів інформації міняється сам тин нашого мислення. Користуючись”електронною інформацією”, ми змушені думати не “послідовно” (як звикли при читанні книги), а “мозаїчно”, через інтервали, за допомогою так званого резонансу. На жаль, ця погана звичка укорінюється в нас при читанні не тільки наукових публікацій, але і художніх творів: книги читаються “за діагоналлю” для того, щоб виловити цікавлячу інформацію.
Візуальний характер телевізійного викладу впливає насамперед на емоції людини, а не на її свідомість. Екран оперує найчастіше образами, а не поняттями. А якщо врахувати, що в більшості випадків телевізійні програми не піднімаються до рівня образного засвоєння дійсності і глядач найчастіше зустрічається з примітивною візуальною інформацією, то побоювання дослідників телебачення, пов’язані з його негативним впливом, зрозуміти неважко.
За допомогою маленького телеекрана люди одержують доступ до таких творів культури, які віддалені від них не тільки в просторі, але і в часі. За допомогою телекамери ми попадаємо й у музейний зал, і на лекцію відомого вченого, і на концерт віртуоза-виконавця, і в театральний зал, і навіть на
.’ *>,)
Сцену та за куліси. Не говорячи вже про можливість власними очима бачити і милуватися красою далеких архітектурних споруд, пейзажами далеких і ближніх країн.
Можна продовжити довгий перелік можливостей, знайомства зі світом культури за допомогою телебачення. Але було б несправедливо не бачити істотних вад, також пов’язаних з телевізійним освоєнням культури.
Кілька років тому ректор Бостонського університету в сумному розпачі заявив: “Якщо захоплення наших співвітчизників телебаченням буде продовжуватися, то, зважаючи на ідіотський характер програм, можна стверджувати, що ми виховаємо покоління недоумкуватих”.
Телебачення далеке пішло від свого прототипу – кінофільму і набуло специфічних характеристик: на відміну від фільму, телепередачі не мають цілісності і закінченості, оповідач (комунікатор) легко пізнаваний, має постійну аудиторію, яка, разом з тим, має можливість вибору. Найбільша відмінність з ряду ознак відзначається між пресою як каналом письмової комунікації і радіо, а також телебаченням як каналами усної комунікації. Зокрема, безпосереднє представлення інформації в телепередачі виключає двозначність. Динаміка передачі інформації, ефект співучасті, ступінь повноти зворотного зв’язку також різні. Усе більше освоює сучасне телебачення такі можливості, як присутність аудиторії в студії, відкіля йдуть передачі, телеінтерв’ю, різні “шоу “, у тому числі і з питань культури.
Важко сперечатися з тим, що телебачення – відмінний засіб популяризації старих мистецтв, щось на зразок ілюстрованого журналу. Багато що вказує на користь цієї думки, а насамперед практика сучасного телебачення. Адже в його програмах ми знайдемо і театральний спектакль, і кінофільм, і естрадне представлення, і багато інших видів мистецтва. Подібне бачимо з журналом чи газетою. Незалежно від того, що вони друкують на своїх сторінках – вірші, розповіді чи малюнки, останні не стають новим видом літератури чи живопису, так і телебачення деякими дослідниками розглядається як новий засіб вираження лише тому, що воно показує різні твори мистецтв.
Але є істотна різниця в характері публікації на сторінках преси й екранах телевізорів. Друкуючи, наприклад, роман чи статтю, друкарня виконує чисто технічну функцію. Цього не можна сказати про студію телебачення, тому що вона не тільки “репродукує”, але і створює. Телебачення не тільки публікує спектаклі і передачі. Воно і створює їх. Тим самим телебачення не тільки спосіб організації програм, але і засіб вираження, що володіє власною специфікою. Розглянемо цю специфіку на деяких прикладах.
Як добре було б за допомогою телекамери потрапити на прем’єру “самого-самого” (кращого, популярного, модного, улюбленого – продовжте цей перелік самі) театрального колективу. Але, виявляється, театральний спектакль несе на телеекрані дуже значні втрати. Найбільш яскраве і цікаве театральне видовище тьмяніє при трансляції по телебаченню. Пропадає емоційна виразність, а часом просто зникає ілюзія життя, і ми бачимо перед собою не образи героїв, а погано лицедіючих акторів. Дія, розгорнута уздовж рампи в глибину сцени, на екрані виглядає плоскою. Гра акторів, розрахована на глядацьку залу, здається перебільшеною на великому плані, коли актор виявляється перед телевізійним глядачем майже поруч. Декорації, співвіднесені з умовністю театру, під об’єктивом телекамери виявляють свою бутафорську фальш. Нарешті, відсутність достатньої кількості світла просто спотворює акторів, створюючи враження, часто зворотне тому, до якого прагнув театр.
Не краще виглядає справа з переносом на телеекран творів літератури, музики, живопису. Безпосередній шум інструментів, що налаштовуються, перед симфонічним концертом, власний темп розглядання чи прочитання художнього твору – усе це неможливо за допомогою телекамери, не говорячи вже про те, що у випадку телезнайомства, а книгою ми змушені приймати той образ героя, що склався в режисера.
Ближче усього за своєю специфікою до телебачення кіно. Але і з кінофільмом при демонстрації його на телеекрані відбуваються помітні зміни.
Монтаж і композиція кадру, різні способи сполучення музики і зображення, прийоми роботи оператора будуються з урахуванням розмірів екрана. Розмір екрана – величина, аж ніяк не байдужа для кіно-твору: довжина планів, монтажний лад, ритм і темп оповідання знаходяться в прямій залежності від його величини. Чим менший екран, тим меншу кількість інформації встигає одержати глядач за ту саму одиницю часу. А це значить, що для того, щоб він зрозумів зміст кадру, перейнявся його емоційним настроєм, у кожному випадку потрібен різний час. Але глядач – не просто спостерігач, він ще і співтворець художнього твору, і йому недостатньо тільки зрозуміти, що говорить і показує художник. Йому ще потрібний час для того, щоб усвідомити, додумати те, про що йдеться на екрані.
Звук майже не несе втрат на телеекрані. Тому фільми, у яких слово, діалог займають вирішальне місце і герої розкриваються не стільки в подіях і вчинках, скільки в суперечках, роздумах, менше втрачають на телеекрані.
Інша справа – фільми, у яких пластична сторона має вирішальне значення. Уся тонка палітра світлотіні, усі нюанси гри висвітлення, багатозначність кадру, об’ємності предмета, настрої й атмосфери пропадають на маленькому екрані. І справа тут не тільки в розмірі екрана, але й у так званій дозволяючій здатності телевізійної трубки.
Разом з тим, телебачення сьогодні – один із наймасовіших засобів інформації, його роль важко переоцінити. Немає потреби в деталях розмірковувати над наслідками того, що з телевізійного екрана далеко не завжди приходять кращі зразки культури. Саме телебачення тиражує приклади масової культури. Багато досліджень телебачення, діячі культури і соціологи вказують на небезпеку стандартизації особистості, яку несе телеекран, пропонуючи далеко не кращі зразки для наслідування, роблячи ставку, в першу чергу, на “масове” мистецтво.
Між вікном у стіні і телеекраном є та істотна відмінність, що вікно, навіть якщо воно виходить у двір, вабить вийти і взяти участь у подіях, що розгорнулися, а телевізійне вікно у світ найчастіше приковує до крісла.
Нерідко можна почути думку, що телебачення не стільки розвиває інтерес до культури, мистецтва, дожиття взагалі, скільки перетворює глядача в пасивний додаток до самого себе, прирікаючи його на бездіяльність. Справді, набагато легше одержати готову “картинку” з телеекрана, ніж читати або намагатися збагнути важкі для розуміння твори елітарної культури. І в той же час зафіксовано, що, наприклад, після демонстрації на телеекрані екранізацій літературного шедевра росте популярність автора, книги розходяться великими тиражами.
Як і будь-яке явище культурного життя, телебачення дуже суперечливе. Воно може стати і могутнім засобом розвитку, і не менш могутнім засобом деградації і так званого “промивання розуму”.
Головним джерелом укоріненої в глядача звички дивитися телепрограми підряд, на жаль, є існуючий порядок складання програм. Глядачу пропонують конвеєр передач, у потоці яких неможливо заздалегідь розібратися і вибрати найбільш цікаве. І вже зовсім безглуздо виглядають ті телеглядачі, для яких телевізор лише додаткове джерело шуму. При цьому той, хто в такий спосіб використовує видатне досягнення сучасної техніки, подібний до дикуна, що не усвідомлює багатства можливостей цього невеликого приладу з величезними інформаційними й образотворчими Можливостями.
Масова аудиторія телебачення, як і читачі преси, поділяється на різні групи. Тому, якщо уже враховувати ступінь підготовленості глядача до сприйняття Мистецтва, то телепрограми повинні складатися з передач, що враховують цю обставину, а також усілякі смаки глядачів.
У завдання телебачення входить не тільки задоволення культурних запитів, але і їхній розвиток, виховання в людини потреби в насправді великому мистецтві.
Терміни
Масова комунікація. Засоби масової інформації. Засоби масового впливу. Технічні засоби комунікації.
Питання для самоперевірки
1. Що такс масова комунікація?
2. Чим відрізняється масова комунікація від процесу комунікації взагалі?
3. Які ознаки масової комунікації виявляються в сучасному суспільстві?
4. Чим Масова комунікація відрізняється від масової інформації?
5. Які функції масової комунікації перетворюють її в найважливіший засіб розвитку культури?
Завдання
1. Один з видатних діячів французького телебачення стверджував: “Періодична преса вже ніколи не буде відігравати колишню роль. І все-таки багато про що я довідаюся більше, коли прочитаю”. Аргументовано оцініть наведену точку зору.
2. Як ви ставитеся до такого визначення: “Телебачення – це демократія у всій її непривабливості”? Якою мірою таке визначення виражає місце телебачення в процесі розвитку культури?
3. Інша точка зору на роль телебачення виражена в словах:”Телебачення перта справжня демократична культура – перша культура, доступна
Кожному і керована тим, що хочуть люди”. Прокоментуйте дану позицію, підтвердіть чи спростуйте її власними прикладами.
4. Наполеон Бонапарт називав журналістів чистильниками вулиць, що працюють пером. Як би ви визначили роль журналістів у розвитку сучасної культури?
5. Одна з молодіжних телепрограм, присвячених проблемам шоу-бізнесу і сучасній масовій культурі, навивалася “Акули пера”. Уній молоді журналісти задавали різні, і не тільки приємні, питання “кумирам” молодіжної масової аудиторії.
Уявіть, що вам надається слово в цій передачі, зверненої до мільйонів телеглядачів. Кого з діячів сучасної культури ви б хотіли запитати і про що?
(1 votes, average: 5,00 out of 5)