Людина і світ – Юрій М. Ф. – ПІЗНАННЯ ЯК ФОРМА ДУХОВНОГО ОСВОЄННЯ ДІЙСНОСТІ

Структуру свідомості можна розглядати в кількох аспектах.

1. Свідомість поділяється на індивідуальну і суспільну, які виникають як відображення різних типів буття. їх співвідношення, а також структура суспільної свідомості розглядатимуться в окремій темі.

2. Свідомість, з гносеологічної точки зору, можна поділити на форми відображення. Через них відбувається відображення дійсності людиною.

Форми чуттєвого відображення і пізнання світу:

– відчуття;

– сприйняття;

– уявлення.

Ці форми відображення значною мірою є формами індивідуального чуттєвого відображення (їх визначення див. у словниках).

Формами відображення, що належать до абстрактного мислення і за допомогою яких здійснюється раціональне пізнання, є:

– поняття;

– судження;

– висновок.

Вони значною мірою соціалізовані. Ці форми – продукт суспільного розвитку, трудової діяльності та спілкування людей, нагромадження матеріального й духовного досвіду багатьох поколінь. Вони дають змогу отримувати об’єктивне знання, що розвивається за законами, які не зводяться до процесу індивідуального пізнання (визначення поняття, судження, висновку див. у словниках).

3. Рівні пізнання (структура свідомості у вузькому розумінні). Як правило, у цьому разі виділяють такі:

– Підсвідомість. Вона накопичує і зберігає всю отриману інформацію.

– Усвідомлення. У ньому обробляється вся отримана інформація, осмислюються і фіксуються певні ідеї, цінності і т. д.

– Надсвідомість. Це синтез підсвідомості й усвідомлення. Вона здійснює

Процес творчості, відкриття, виявлення, показує свідомості виразну ідею, думку після інтенсивної праці над вирішенням якоїсь проблеми. До цього рівня свідомості відносять інтуїцію.

– Самосвідомість. У ній відбувається аналіз, обробка змісту свідомості та

Процесу мислення. За її допомогою здійснюється цілеспрямований контроль за діяльністю свідомості.

4. З точки зору структури людської діяльності, у свідомості можна виокремити такі сфери:

– Когнітивна (пізнання). У свідомості на різних гносеологічних рівнях з

Властивими їм формами отримуються і накопичуються знання про дійсність і сам об’єкт пізнання з метою створення точної копії діяльності, отримання істинного знання.

– Ціннісноорієнтаційна або мотиваційна. Це сфера цінностей, ідеалів,

Інтересів, які визначають життєдіяльність людини, її ставлення до світу, самої себе. Цей зміст свідомості має емоційне забарвлення і створює не точну, тобто об’єктивну копію, а суб’єктивно забарвлену інформацію, тобто оціночне знання.

– Нормативна. Це сукупність норм, правил, які мають регулювати

Поведінку людей, їхню виробничу, соціально-політичну, моральну та іншу діяльність.

Сутність і структура суспільної свідомості розглядатимуться у темі “Духовне життя суспільства”.

ПІЗНАННЯ ЯК ФОРМА ДУХОВНОГО ОСВОЄННЯ ДІЙСНОСТІ

Пізнання є вищою формою відображення об’єктивної дійсності. Проте вважати його формою лише духовного освоєння дійсності можна тільки за певних теоретичних припущень, тобто абстрагуванні процесу пізнання від практики (виробничої і соціально-історичної).

Пізнання як сукупне знання і методи його отримання – це продукт, результат людської діяльності в цілому. Практика також диктує цілі пізнання, його можливі межі, визначає предметну зону і є критерієм істини. Таким чином, це духовна складова перетворювальної діяльності людини.

Становлення пізнання як форми духовного освоєння дійсності відбувається із формуванням і розвитком спеціалізованого духовного виробництва, коли пізнавальна діяльність перетворюється на відносно самостійний і окремий вид діяльності, відірваний від практики (матеріального виробництва).

Пізнання як форма духовного освоєння дійсності зорієнтоване на опанування світом і людським буттям у ньому через отримання суб’єктивно істинного знання, через відображення структури і закономірностей реальності у свідомості людини.

Свідомість, створюючи ідеальний образ, чуттєве і мисленне відображення дійсності, у своєму існуванні й розвитку відносно самостійна. Подвоюючи світ духовно, вона дає можливість здійснювати практичну діяльність спершу в ідеальному плані, а відтак у сфері матеріальних об’єктів.

Сутність пізнання як духовного освоєння дійсності розкривають передусім такі властивості свідомості.

1. Свідомість як відображення дійсності (суб’єктивний образ об’єктивного світу).

2. Відносна самостійність, активність і творчий характер свідомості.

3. Свідомості властива здатність визначення цілей. На основі свідомості людина визначає свої потреби, можливості, оформлює їх як цілі, шукає шляхи і контролює реалізацію досягнення цих цілей.

Пізнання як духовне освоєння дійсності характеризується тим, що спосіб людського існування – діяльність, тобто не пристосування до зовнішнього середовища, а активна, цілеспрямована його зміна, перетворення. Щоб нормально існувати, діяти, людина спершу повинна отримати точний образ об’єктивної реальності. Вона має пізнати її, опанувати своїм духом.

І чим складнішою стає життєдіяльність людей, масштабність впливу на природу, підвищення соціальної організації, тим більшої активізації і розвитку пізнавальної діяльності це вимагає.

Вищою формою духовного освоєння дійсності стає наука.



Людина і світ – Юрій М. Ф. – ПІЗНАННЯ ЯК ФОРМА ДУХОВНОГО ОСВОЄННЯ ДІЙСНОСТІ