Людина і світ – Юрій М. Ф. – ПАРЛАМЕНТАРИЗМ
Класичною формою представницької демократії с парламентаризм. Він будується на принципах народного представництва, виборності, змінюваності, подвійній відповідальності парламентаріїв, захисту прав меншості, широкої гласності.
Розглянемо сутність цих принципів і механізм реалізації. Існують два основних типи виборчих систем: мажоритарна і пропорційна. При мажоритарній системі (Англія, США, Франція, Японія) від кожного виборчого округу обирається один депутат. Переможцем на виборах вважається кандидат, що набрав найбільше число голосів. При такій системі, якщо по тому самому окрузі балотуються не два, а кілька кандидатів, перемогу може одержати той, хто набрав менш 50% голосів. Наприклад, консервативна партія Великобританії не раз здобувала перемогу, одержавши лише близько 40% голосів виборців, тому що інший електорат поділявся між лейбористською партією і ліберально-соціал-демократичним партійним об’єднанням. Більшість, отримана стороною, що перемогла, може бути двох видів абсолютною і відносною. У першому випадку переможцем вважається кандидат, що завоював 50% +1 голос усіх виборців, які брали участь у голосуванні. Якщо жоден з кандидатів не одержує необхідне число голосів, призначається другий тур виборів, у якому беруть участь два кандидати, що зібрали найбільше число голосів у першому турі. Переможцем у другому турі стає кандидат, що набрав відносну більшість голосів. При мажоритарній системі меншість може виявитися не представленою у законодавчому органі.
Пропорційна виборча система має два різновиди. Перша припускає обрання від кожного округу декількох кандидатів – представників тієї чи іншої партії’. Число кандидатів розподіляється пропорційно числу завойованих партіями голосів. Наприклад, якщо кандидати від однієї з партій зібрали 40% усіх голосів, від другої – 20%, від третьої – 10%, то кожна з партій одержує відповідно 40%, 20% і 10% місць у парламенті. Іншими словами, депутати першої партії будуть мати кількісну перевагу в 2 і 4 рази в порівнянні з іншими партіями.
Другий різновид пропорційної системи в тому, що виборці голосують не за особистості від партій, а за партійні списки в масштабі всієї країни. Виборчі округи при цьому не виділяються, але розподіл місць між партіями здійснюється за тією ж схемою, як і в першому варіанті, тобто пропорційно числу поданих за партію голосів. Пропорційна система діє в Бельгії, Іспанії, Швеції, вона є стимулом для невеликих партій і сприяє збереженню багатопартійності в країні.
Кожний з тинів виборчої системи має свої достоїнства і недоліки (подумайте, у чому вони полягають). Депутати, обрані в парламент від кожної партії, утворюють парламентські фракції, або, як їх іноді називають, парламентські партії. Члени партій, що одержали на виборах найбільше число голосів, стають членами партій більшості. Депутати від партій, що набрали менше число голосів, стають членами партій парламентської меншості і перебувають в опозиції.
Партійні фракції в парламенті мають рівні права. Права меншості не тільки не обмежуються, а, навпаки, захищаються сформованими традиціями і нормативними документами. Під час проведення парламентських дебатів партія меншості завжди має можливість висловитися з того чи іншого питання. Захист прав меншості є найважливішим демократичним принципом. Не випадково діяльність парламенту характеризують як парламентську демократію.
Перемога на виборах не веде до втрати зв’язку депутата з виборцями. За існуючими правилами депутат несе подвійну відповідальність: і перед партією, і перед виборцями, причому друга вважається пріоритетною.
Термін повноважень парламентів складає, як правило, 1-5 років. Періодичне переобрання парламенту дозволяє обновити його склад з урахуванням волі виборців. При переобранні депутатського корпусу виборцями дасться оцінка політичним партіям, рухам і окремим депутатам, представленим у колишньому парламенті. Партії, рухи і депутати, які не виражають інтересів виборців, можуть не одержати числа голосів, достатнього для проходження в парламент. Тим самим безпосередньо виявляється правова і політична залежність депутатів від виборців.
Сучасний парламент – головний форум політичної гласності. її концентрований прояв. Тут депутати, парламентські фракції, комітети і комісії, що складаються з депутатів відкрито заявляють про свої позиції і наміри. Від них вимагається вести відкриту і конструктивну політичну полеміку. Обмеження парламентської гласності прийнятно тільки в надзвичайних випадках і строго обговорено визначеними умовами.
Парламентська демократія не ідеальна, як може здатися на перший погляд. Вона має певні вади, і найістотніша – система фінансування виборчої кампанії. У США, наприклад, кандидат сам забезпечує свій політичний бізнес. Якщо врахувати, що в середньому витрати на обрання в конгрес досягає 600 тис. доларів, то далеко не завжди конгресменом може стати найбільш здатна до політичної діяльності людина.
Крім того, існує нерівність і між окремими групами кандидатів, зокрема між новачками і колишніми парламентаріями. Останні, одержуючи грошову підтримку від уряду, мають значно більші можливості для проведення рекламної кампанії. Не випадково в американському конгресі найвищий відсоток не знову обраних, а переобраних.
Недоліком парламентаризму є і те, що добір кандидатів виробляється самими партіями, усередині яких існують різні політичні течії. Виборці найчастіше не мають права вибирати між кандидатурами усередині партій. В даний час деякі партії, наприклад, італійська компартія, намагаються ввести новий принцип добору кандидатів, відповідно до якого в первинних виборах будуть брати участь не тільки члени партії, але і всі її прихильники.
Слід зазначити також, що, незважаючи на проголошене загальне виборче право, певні верстви населення позбавляються можливості брати участь у виборах через існування в деяких країнах різних цензів – майнового, осілості, грамотності.
Це лише деякі типові недоліки парламентської демократії. У політичній практиці різних демократичних країн їх набагато більше.
(2 votes, average: 3,50 out of 5)