Людина і світ – Юрій М. Ф. – НАЦІОНАЛЬНА САМОСВІДОМІСТЬ
Національна самосвідомість є важливим чинником, що характеризує націю як спільність і людину як члена цієї спільності.
Особистість, усвідомлюючи себе невіддільною часткою нації, осягає історію свого народу, суснільно-національні цінності, такі як писемність.
Національна мова, досягнення в духовній культурі, національний менталітет, цінує внесок народу у світову скарбницю культури, розділяє успіхи нації і сприяє її розвитку.
Таким чином, національна самосвідомість грунтується на історичній пам’яті, на знанні історії нації, її традицій, містить у собі емоційно-ціннісну оцінку минулого нації, її сучасного стану, взаємозв’язків з іншими народами, збагачує духовний світ особистості, містить випливаючу зі сказаного психологічну установку на цілі і спрямованість діяльності.
Історія кожної нації багата на приклади єдності вікових традицій і сучасної діяльності. Пригадайте з курсу історії боротьбу українського народу під проводом Б. Хмельницького за свою незалежність, створення української держави на чолі з М. Грушевським чи встановлення сьогоднішньої української держави, свідками чого ви є.
Завдяки національній самосвідомості людина гостро відчуває інтереси рідного народу, зіставляє їх з інтересами інших націй і народів, з інтересами світового співтовариства. Усвідомлення національних інтересів може спонукати особистість до діяльності, у процесі якої ці інтереси реалізуються.
Відзначимо дві сторони національних інтересів. По-перше, необхідно зберігати свою особливість, неповторність у потоці людської історії, унікальність своєї культури, свої історичні пам’ятки, зберігати і збагачувати свою мову, не тільки рішуче протидіяти фізичному зникненню народу, але і прагнути до відтворення його природного зменшення, росту населення, забезпечуючи достатній рівень економічного розвитку на базі наявних регіонально-господарських факторів. По-друге, інтереси нації полягають й у тому, щоб не відгороджуватися від інших націй і народів психологічно, не перетворювати адміністративно-державні кордони в непроникну залізну завісу. Необхідно збагачувати свою культуру контактами і запозиченнями з інших культур, а свій внутрішній духовний світ – збагненням загально-значущих для людства цінностей.
РОЗВИТОК МІЖНАЦІОНАЛЬНИХ ВІДНОСИН У СУЧАСНОМУ СВІТІ
Одним з провідних факторів розвитку людства в наші дні є науково-технічна революція. Вона припускає як спеціалізацію виробництва, так і його широку кооперацію, співробітництво, тому що бурхливо зростаючим продуктивним силам тісно в рамках окремої нації і навіть великої багатонаціональної держави. Йде процес економічної інтеграції, а разом з ним і процес зближення всіх сторін життя народів.
Яскравий приклад – Європейський Союз (ЄС), який об’єднує півтора десятка країн Європи. Причому процес їхньої інтеграції продовжується. Створено і функціонує цілий ряд спільних органів, що виражають інтереси народів ЄС. Розроблено єдине європейське право, яке поставило міжнаціональні відносини народів Західної Європи на твердий грунт закону. Його верховенство над національним правом визнають усі держави ЄС.
На випадок конфліктів для вирішення складних проблем організована “третя влада” – Суд європейських співтовариств, рішення якого обов’язкові для всіх держав.
Існує й інший шлях міжнаціональної інтеграції, прикладом якого є США. У такому співтоваристві немає офіційного (адміністративного) розподілу країни на окремі національні держави. Держава ж на основі демократичних законів гарантує кожній нації національно-культурну автономію (самостійність) і охороняє право на свободу усіх видів об’єднань – економічних, партійних, професійних, вікових, національних, за інтересами тощо. Інакше кажучи, в умовах демократичної держави люди різних національностей вільно співіснують і при бажанні вільно об’єднуються в різні співтовариства відповідно до потреб і інтересів, якщо, звичайно, ці об’єднання не носять кримінального (злочинного) характеру. У той же час дискримінація (приниження, применшення, обмеження прав) за національною ознакою вважається порушенням прав людини і карається за законами демократичної держави.
Відзначені шляхи міжнаціональної інтеграції відбивають досвід сучасної цивілізації. Цими шляхами йде сьогодні більшість розвинутих демократичних держав Західної Європи, США, Канада, деякі країни, що розвиваються, з багатонаціональним населенням (Сінгапур, Маврикій).
Разом з тим, життя не підтвердило ідею про те, що для розвинутих країн в умовах НТР буде характерна в основному інтеграція, а процеси національного самовизначення, що виявляються часом в гостро конфліктній формі, залишаться “надбанням” лише країн, що розвиваються. З кінця 60-х рр. XX ст. спостерігаються міжнаціональні конфлікти саме в розвинутих країнах – у Канаді (проблема франкоканадців), у Франції (проблема провінції Бретань), у Великобританії (проблема Північної Ірландії), у Бельгії (проблема фламандців і валлонів), в Іспанії (проблема басків) тощо.
(2 votes, average: 3,50 out of 5)