Людина і світ – Юрій М. Ф. – ЛЮМПЕНИ І МАРГІНАЛИ
Ці дві групи населення, причому кожна по-своєму, ніби випадають зі стійкої соціальної структури суспільства.
Слово люмпен походить від німецького lumpen – лахміття. До люмпенів відносять людей, що опустилися на “дно” суспільного життя,- жебраків, бомжів, волоцюг. Як правило, це вихідці з різних соціальних верств і класів. Збільшення чисельності цієї групи (люмпенізація населення) небезпечна для суспільства, тому що вона служить живильним середовищем для різних екстремістських організацій. Інше становище й інша соціальна роль у маргінальних верств (з лат. marginalis – той, хто знаходиться на краю). До них відносять групи, що займають проміжне становище між стійкими спільностями. Один з основних каналів маргіналізації – масова міграція із села в місто. Такий процес відбувався, наприклад, наприкінці 20-х – у 30-і pp. XX ст. в нашій країні. Індустріалізація, що розгорнулася, вимагала все нових і нових робочих рук. Колишні сільські жителі, утративши зв’язок із сільським укладом життя, із труднощами вживалися в міське середовище. На довгий час вони стали людьми з обірваними соціальними зв’язками, зруйнованими духовними цінностями. Такі верстви населення, “неукорінені”, з хитливим суспільним становищем, прагнули до твердого, установленого державою порядку, до “сильної руки”. Це створювало соціальну базу для антидемократичного режиму, помітно знижувало революційне очікування змін.
Наведений приклад показує один з негативних наслідків збільшення маргінальних груп. У той же час не можна не визнати, що нерідко саме ці верстви населення, не пов’язані традиціями і забобонами, особливо активно підтримують передове, часто виступають його ініціаторами.
ЗМІНИ СОЦІАЛЬНИХ ВІДНОСИН У НАШОМУ СУСПІЛЬСТВІ
Зміни, що охопили всі сфери громадського життя в нашій країні, мабуть, найбільше зримо виявляються в соціальній сфері. їхній характер дуже складний і суперечливий. Розглянемо деякі проблеми.
Однією з особливостей останніх років стало зростання соціальної диференціації населення. Це виражається, в першу чергу, в істотному збільшенні розриву в доходах різних соціальних груп, а отже, у рівні споживання.
Багато хто вбачає тут очевидне порушення принципу соціальної справедливості і навіть втрату в цьому плані позицій, які ми мали в роки застою. Дійсно, якщо звернутися до статистичних даних періоду 60-х – середини 80-х рр. XX ст., то співвідношення між мінімальним і максимальним окладами складало 1:10. При цьому, однак, необхідно враховувати, що певна частина населення (за наявними даними, 5-6 млн.) мала так звані “нетрудові доходи”, джерела яких ховалися і які не враховувалися ніякою статистикою. До цієї групи соціологи відносили правлячий клас, керуючих фахівців у сфері послуг, обслуговуючий персонал. Таким чином, розрив у доходах був і в ті роки дуже значним, хоча, можливо, і не таким явним. Офіційна пропаганда докладала величезних зусиль для доказу тези про зближення соціальних груп і неухильний рух нашого суспільства до повної “соціальної однорідності”. При цьому враховувалося, що в суспільній свідомості соціальна справедливість розглядалася як одна з вищих цінностей. На відміну від перших років радянської влади, коли переважало розуміння цієї справедливості як рівності в споживанні (зрівняльність), надалі підкреслювалася рівність можливостей трудитися за здібностями і одержувати за працею.
Разом з тим, у нашому суспільстві і сьогодні існує традиційне зрівняльне розуміння соціальної справедливості. Правда, ніхто вже не говорить, що все повинно ділитися порівну, але що диференціація повинна бути обмежена, без великих розривів – у цьому люди переконані. Ті ж, хто перейнявся ідеєю розподілу за працею, обурені “нечесним”, нетрудовим шляхом збільшення доходів багатьох “нових багатих”. У цих умовах наростання соціального розшарування сприймається суспільством болісно, що, у свою чергу, може стати джерелом соціальної і політичної нестабільності.
Гострою соціальною проблемою залишається значне падіння статусу багатьох масових інтелектуальних професій (учителі, лікарі, інженери), інтелектуальної праці в цілому, включаючи наукову діяльність. Відомо, що в країнах Заходу ці професійні групи входять у середній клас, а професура відноситься до соціальної еліти. В Україні, приміром, зарплата викладача ще дуже низька.
Це змушує багатьох людей висококваліфікованої розумової пращ відмовлятися від спеціальності і займатися діяльністю, яка не вимагає високого рівня освіти.
Актуальною залишається проблема “витоку мозків”: багато фахівців шукають застосування своїм силам за рубежем. Зміни в економіці ведуть до появи нових соціальних груп: підприємців, фермерів.
Активні соціальні переміщення посилюють маргіналізацію суспільства. Це викликано і припливом біженців з інших республік СЛІД, і скороченням Збройних сил.
Важке становище зберігається в найменш захищених груп населення, так званих “групах соціального ризику”. До них відносяться багатодітні сім’ї, інваліди, пенсіонери, безробітні.
Отже, соціальна сфера сьогодні – тугий вузол гострих соціальних проблем. Джерела їх, як видно, лежать не тільки в економіці, але й у масовій свідомості, психології людей. А це значить, що глибокі позитивні зрушення в даній сфері – завдання довгострокової перспективи.
Але разом з тим очевидно, що досягнення чи прорахунки саме в цій галузі багато в чому вирішать долю реформ в Україні. Тому вже зараз соціальна політика стає пріоритетною в діяльності держави.
Необхідні правові передумови для вирішення соціальних проблем створює Конституція, а також закони, що конкретизують її положення. Кожному громадянину України Конституція надає широкі соціальні права.
Так, гарантується соціальне забезпечення за віком, у випадку хвороби, інвалідності, втрати годувальника, для виховання дітей. Державні пенсії і соціальні допомоги встановлюються державою. Кожний має право на винагороду за працю не нижче установленого державним законом мінімального розміру оплати праці, а також право на захист від безробіття.
Основний закон передбачає право на житло, але поки що ця проблема важко вирішувана.
Зберігаються певні проблеми із правом на охорону здоров’я, хоча в Конституції вказується на його безкоштовність. Конституція гарантує загальнодоступність і безкоштовність дошкільної, основної загальної і середньої професійної освіти. У такого ж типу установах кожен має право на конкурсній основі безкоштовно одержати вищу освіту. Разом з тим, ряд найгостріших соціальних проблем ще чекає свого вирішення на основі зазначених правових норм.
На закінчення підкреслимо, що, здійснюючи поточну соціальну політику, важливо не випустити з уваги магістральний напрям соціальних змін. Сьогодні в рамках соціальної структури в нас переплелися три групи відносин, що належать до різних цивілізаційних типів: традиційного, індустріального і постіндустріального. Труднощі прориву в постіндустріальну епоху пов’язані з зіткненням інтересів різних соціальних груп, які тяжіють до кожного з цих типів відносин.
Перехід на новий рівень розвитку стане можливим, якщо зміцняться і займуть лідируюче становище в суспільстві групи, зв’язані не з торгово-розподільними відносинами, а безпосередньо з матеріальним і духовним виробництвом і орієнтовані на максимально передові досягнення.
Основні поняття
Соціальна сфера. Соціальна диференціація. Соціальна нерівність. Клас. Страта. Соціальна мобільність. Сім’я як соціальний інститут. Соціальна політика.
Терміни
“Соціальний ліфт”. Люмпенство. Маргинали. “Витік мозків”.
Питання для самоперевірки
1. Що таке соціальна диференціація?
2. Чи переборна соціальна нерівність?
3. У чому відмінність класу (у марксистському розумінні) від страти?
4. Що в соціології розуміється під соціальною мобільністю?
5. Які “соціальні ліфти”, на думку П. Сорокіна, сприяють соціальним переміщенням людини?
6. Яка роль сім’ї в сучасному суспільстві?
7. Які тенденції в розвитку соціальних відносин характерні для різних груп країн?
8. У чому відмінності маргіналів від люмпенів?
9. Які основні соціальні проблеми нашого суспільства?
Завдання
1. Проаналізуйте різні точки зору на проблему соціальної нерівності. Обгрунтуйте свою позицію.
2. Один німецький дослідник проводить наступну відмінність між класами і стратами: “Стратифікація передбачає деяку упорядкованість членів суспільства на основі якого-небудь критерію, наприклад, доходу, освіти, способу життя, етнічного походження… Класи… є конфліктними групами, які, об’єднуючись, заперечують існуючий розподіл влади, переваг і інших можливостей”.
Проаналізуйте це твердження. Чи згодні ви з ним?
3. Наведіть приклади соціальної і горизонтальної мобільності. Які ще, крім зазначених у підручнику, “соціальні ліфти” існують у сучасному суспільстві?
4. Цифри свідчать, що в індустріально розвинутих країнах падає частка “синіх комірців” у складі населення (тобто тих, хто займається фізичною працею) і зростає чисельність “білих комірців” (до них відносяться працівники, зайняті в сферах торгівлі, юриспруденції, медицини, освіти, технічні службовці). Які причини і можливі соціальні наслідки цього явища?
5. За даними одного дослідження, українська стратифікаційна сітка сьогодні виглядає так: “старі багаті” (колишня номенклатура); “нові багаті” (економічна і політична еліта, столична бюрократія, комерційний клас);
Вітчизняний середній клас (більшість інженерно-технічних працівників(ІТП), кваліфіковані робітники, службовці, інтелігенція); “база” (більшість селян, населення малих міст, менш кваліфіковані робітники); “соціальні утриманці” (пенсіонери, рядовий склад армії). Чи відбиває, на ваш погляд, наведена схема реальну соціальну структуру суспільства? Чи є такі групи населення, що не знайшли відображення в ній? Назвіть їх. Які соціальні групи, на вашу думку, будуть визначати майбутній розвиток країни?
6. Відомо, що маргіналізація, перехід у нову соціальну якість, пов’язана із соціально-психологічним стресом. У багатьох країнах для його пом’якшення використовуються різні засоби: посібники з безробіття, фонди допомоги мігрантам і біженцям, центри професійної перепідготовки тощо. Що ще, на ваш погляд, можна використовувати в цих цілях?
7. Існує точка зору, відповідно до якої саме працюючі класи (селянство, робітники) сприяють суспільному прогресу.
Наведіть історичні факти, що підтверджують чи спростовують дану позицію.
8. Термін “клас” походить від латинського слова, що означає буквально “розряд”. Поділ римського суспільства на класи приписується легендарному римському царю СервіюТуллію (VI ст. до н. е.). Він розділив суспільство на п’ять класів, розрядів, відповідно до того, яку кількість війська (сотень) і озброєнь міг виставити кожний з них.
Яка ознака була покладена в основу класового розподілу? Чи зберігає він своє значення і сьогодні?
(1 votes, average: 5,00 out of 5)