Людина і світ – Юрій М. Ф. – КОНФУЦІАНСТВО
Поряд з філософськими поглядами, які проповідували споглядальну пасивність людини, розчиненої в деякій загальності, у Древньому Китаї з’явилися вчення, у центрі яких була особистість не для себе, але для суспільства. Це насамперед відноситься до філософської школи Конфуція (551-479 рр. до н. е.) і його послідовників. Вже в молодості він став викладачем, мав більше трьох тисяч учнів, у формі бесід з якими і збереглися його думки.
У конфуціанстві виник ідеал “благородної людини”, яка “розбирається в тому, що є справне, так само як малі люди розбираються в тому, що вигідно”. Гуманність, милосердя (жень) повинні пронизувати відносини між людьми. У своєму повсякденному житті їм варто керуватися певними правилами: допомагати іншим досягти того, до чого прагнеш сам, не робити іншим того, чого не бажаєш собі. Опанувати таку слушну поведінку допомагає наслідування строгого порядку, чи норм, які містять етикет. “Якщо благородна людина точна і не розтрачує часу, якщо вона ввічлива до інших і не порушує порядку, то люди між чотирма морями є його братами” говорив Конфуцій.
Ототожнюючи суспільство з державою, Конфуцій приділив велику увагу і питанням “правильного” державного устрою. Таким, на його думку, може вважатися держава, де вище становище, крім імператора, що обожнюється, займає прошарок людей (жу), які з’єднують у собі властивості філософів, літераторів, вчених і чиновників. Сама держава – це одна велика сім’я, де правитель – і “Син Неба”, і “батько і мати народу”. Відносини в цій сім’ї повинні регулюватися не стільки природними силами чи правовими засобами, скільки моральними нормами.
Поступово конфуціанство затвердилося в Китаї як державна ідеологія. Підводячи підсумок сказаному, підкреслимо, що в цілому в древньосхідній філософії ще не було уявлень про людину як про особистість, відділену від Космосу. Вищою цінністю вважався не індивід, а деякий безособовий абсолют (дух Всесвіту, Небо тощо). Людина повинна підкорятися встановленому порядку. У той же час панування загальності не виключало зародження нових принципів відносин між людьми: гуманізму, добра, милосердя.
ПЛАТОН І АРИСТОТЕЛЬ ПРО СУСПІЛЬСТВО І ДЕРЖАВУ
Яскраву і змістовну сторінку в історію розвитку знань і уявлень про людину, про суспільні форми її буття вписала філософія античності. Сократ, Демокрит, Платон, Аристотель, Епікур – їхні імена й ідеї не стерлися в пам’яті людства. У працях античних філософів образний стиль мислення сусідить із прагненням використовувати строгі поняття і логічні умовиводи, космологічні сюжети поступово поступаються місцем людським проблемам.
Розглянемо більш детально погляди Платона й Аристотеля на суспільний устрій.
Платон (427-347 рр. до н. е.) намагався зрозуміти причини виникнення нерівності людей, несправедливості в організації суспільного життя. Він вважав, що люди мають потребу в спільному поселенні для задоволення потреб у їжі, житлі, одязі. Таке спільне поселення називається державою. Воно забезпечує захист населення і своїх територій від зовнішніх ворогів і підтримує порядок усередині країни. Як зробити це суспільство справедливим?
Платон намалював ідеал справедливої держави, якою керують обдаровані і добре підготовлені, високоморальні люди, дійсно здатні мудро керувати державою. Основним принципом ідеальної держави Платон вважав справедливість. Керуючись справедливістю, держава вирішує найважливіші завдання: захисту людей, забезпечення їх матеріальними благами, створення умов для їхньої творчої діяльності і духовного розвитку. Платон розділив людей на три групи: до першої відносяться ті, у кого переважає розумний початок, розвинуте почуття справедливості, прагнення до права. їх він називав мудрецями. Вони повинні бути правителями в ідеальній державі. Тих же, хто відрізняється хоробрістю, мужністю, почуттям обов’язку, Платон відносив до другої групи – воїнів і “охоронців”, які покликані піклуватися про безпеку держави. І нарешті, є люди, покликані займатися фізичною працею, – це селяни і ремісники. Вони роблять необхідні матеріальні блага.
В уявленнях Платона, індивідуальне повинно бути цілком підлегле загальному: не держава існує заради людини, а людина живе заради держави. Тут ще злиті поняття суспільства і держави.
Учень Платона Аристотель (384-322 рр. до н. е.) став найвидатнішим ученим стародавності. Він вважався основоположником багатьох наук, у тому числі і наук про суспільство. Розвиваючи ідеї Платона, Аристотель виділив поряд з державою сім’ю і селище як особливі типи спілкування, але державу поставив над усім. Аристотель не заперечував приватну власність і вважав, що опорою держави повинні бути середні верстви суспільства. Украй бідних він відносив до громадян “другої категорії”, дуже багатих підозрював у застосуванні “протиприродного способу” придбання матеріального статку.
До основних завдань держави філософ відносив недопущення надмірного росту політичної влади особистості, запобігання зайвого нагромадження майна громадянами, утримання в покорі рабів. Як і Платон, Аристотель не визнавав рабів громадянами держави, стверджуючи, що ті, хто не в змозі відповідати за свої вчинки, не можуть виховати в собі багато чеснот, вони раби за природою і можуть здійснювати лише волю інших.
У цілому ж давньогрецькі мислителі відстоювали ідею першості держави перед особистістю. У їхніх працях держава мала широкі права стосовно людини, питання ж про права людини стосовно держави взагалі не ставилися.
Основні поняття
Міфологічна свідомість. Закон відплати. Карма. Даосизм. Конфуціанство.
Терміни
Міфологія. Ведична література. Дао.
Питання для самоперевірки
1. У чому особливості міфологічної свідомості людей у стародавні часи?
2. Яку роль відіграли міфи на ранніх стадіях розвитку людства?
3. Яким уявлявся світ древньоіндійським мудрецям?
4. У чому суть поняття “дао” ?
5. Які норми соціального життя стверджувало конфуціанство?
6. Як влаштоване громадське життя в ідеальній державі Платона?
7. Які верстви суспільства і чому, на думку Аристотеля, надають йому стійкість?
Завдання
1. Яку роль відіграли міфи в житті первісного суспільства? Чи зберігається міфологічна свідомість у сучасних умовах? Якщо так, то чому?
2. Порівняйте філософські погляди древньоїндійськнх і древньокитайських мислителів. Що загального і які відмінності в їхніх поглядах?
3. “Прийшло нещастя – людина сама його породила, прийшло щастя – людина сама його виростила. У нещастя і щастя одні двері, користь і шкода – сусіди”,- учив Конфуцій.
Чи згодні ви з цими твердженнями? А як, на ваш погляд, впливають на життя зовнішні обставини?
4. Конфуцій стверджував: “Кухар варить крабів і випадково забуває ніжку краба на столі. Краби вже зварилися, а ніжка, що залишилася, усе ще смикається. Це значить, що немає ні абсолютного життя, ні абсолютної смерті, а люди в незнанні говорять про них”. Проаналізуйте цей вислів, визначте своє ставлення до нього.
5. У чому, на ваш погляд, причини росту інтересу до древньосхідної філософії в наш час?
(2 votes, average: 4,00 out of 5)