Людина і світ – Юрій М. Ф. – ЕКОНОМІКА РОСІЇ НА ШЛЯХУ ДО РИНКУ

Сучасний ринок значно відрізняється від ринку епохи вільної конкуренції і навіть від ринку початку XX ст., коли в окремих галузях панували картелі і трести. У розвинутих країнах існує “змішана економіка”, у якій одночасно діють невидимий ринковий механізм і державне регулювання. Як образно сказано в широко відомому за рубежем підручнику “Економіка”, керувати економікою при відсутності того чи іншого – це те ж саме, що намагатися аплодувати однією рукою.

На ринок впливає також регулювання на рівні компаній. Вони використовують сучасну техніку і методику збору, обробки і поширення економічної інформації (про товари, ціни, зміни попиту тощо). Одержала розвиток діяльність, спрямована на просування товарів і послуг до покупця, орієнтована на вимоги ринку, реальні запити і потреби покупців у товарах і послугах,- маркетинг.

Сучасна ринкова система – це не хаос і анархія, хоча вона і не усуває ринкової стихії. Ринкова економіка – відпрацьований механізм для координації діяльності товаровиробників і споживачів, який розвивається разом із суспільством. З розвитком цивілізації стає цивілізованим і ринок.

Як уже відзначалося, питання “що і для кого виробляти?” зважується виробником. Він обов’язково повинен враховувати вимоги і можливості споживача. Отож не виробник панує над споживачем, а споживач – над виробником. Своїми грошима він “голосує” за ті чи інші товари, відкидає вироби низької якості чи застарілого зразка.

Питання “як виробляти?” зважується під впливом конкуренції між товаровиробниками. Для того, щоб перемогти в конкурентній боротьбі, необхідно підвищувати ефективність виробництва, знижувати витрати, постійно обновляти техніку і технологію.

Динаміка ринкових цін, порівняльна прибутковість або збитковість виробництва регулюють економічний розвиток. Але елементи “сліпої конкуренції”, коли спочатку виробляють продукцію, а потім шукають покупця, збереглися лише в обмеженому масштабі. На сучасних ринках панують великі фірми, які орієнтують виробництво на відомих їм споживачів, мають з ними попередню домовленість (контракт) про кількість, якість, номенклатуру (переліку) продукції. Це дає підставу називати нинішній ринок організованим (контракти и м).

На контрактному ринку ретельно вивчається масовий попит, його зміни. Спільними діями великих фірм і державних органів ринкова стихія обмежується, економічні відносини набувають порівняно організованого характеру. Разом з тим, визначене раз і назавжди поєднання планових і ринкових елементів регулювання для будь-яких економічних обставин, як показує досвід західних країн, не страхує економіку від незбалансованості і появи диспропорцій. Для кожної конкретної історичної ситуації необхідний пошук оптимального поєднання ринкових і державних механізмів регулювання економіки.

Для розвитку державно відособлених господарств велике значення має. обмін між ними на світовому ринку. Нині він має розвинуту форму: у світі існують і товарний ринок, і ринок капіталу, і ринок робочої сили. Існує і власна система цін – світові ціни. Міжнародні економічні організації, торгові угоди між країнами впливають на стан товарних ринків.

ЕКОНОМІКА РОСІЇ НА ШЛЯХУ ДО РИНКУ

Криза радянського суспільства на рубежі 80-90-х рр. XX ст. із усією гостротою проявилася й в Україні. Україна вступила в один з найскладніших періодів у своїй історії, пов’язаний з наростанням диспропорцій в економіці, розривом господарських зв’язків між підприємствами і регіонами, зі спадом випуску продукції в більшості галузей промислового і сільськогосподарського виробництва. Скорочувався національний дохід, відчувалася гостра нестача ресурсів на багатьох підприємствах, зупинялося виробництво.

На рубежі 80-90-х рр. XX ст. в Україні з усією гостротою проявилася криза економіки. Вона не була циклічною кризою надвиробництва, з якою ви знайомилися в курсі історії (згадайте світову економічну кризу 1929-1932 рр.). Криза української економіки особлива криза. її причина – тривале панування адміністративно-командної системи, при якій ефективні економічні стимули виробництва були поступово замінені неекономічними – наказами, директивами з центру, а в 30-40-х рр. XX ст. – широко розповсюдженими репресіями. Такі методи керівництва розвитком економіки значно гальмували ріст продуктивності праці у всьому народному господарстві. Інша причина – тотальне планування розвитку державного і кооперативного секторів економіки, що сковувало ініціативу і самостійність підприємств, не дозволяло, скажімо, місцевій промисловості орієнтуватися на специфіку і ріст потреб, насамперед населення свого регіону. І ще одна причина – у країні невиправдано затягся перехід від екстенсивної моделі розвитку економіки (за рахунок експлуатації природних ресурсів і малокваліфікованої праці) до інтенсивної моделі – за рахунок розробки і впровадження нової, ресурсозберігаючої і безвідхідної технології і ефективної техніки. Йшов широкомасштабний розпродаж газу з України на світових ринках, а на отримані гроші потім закуповувалися відсутнє продовольство і промислові товари масового попиту. Ці й інші причини, зрештою, призвели до застою в розвитку економіки, а потім до спаду і кризи.

У результаті економічної політики, що проводилася адміністративно-командною системою, Україна виявилася перевантаженою підприємствами, що виготовляли засоби виробництва, у порівнянні з підприємствами, що виробляють предмети споживання.

Панування адміністративно-командної системи за кілька десятиліть призвело до хронічної кризи сільського господарства України, до загострення проблеми продовольчого постачання населення. Колгоспи, які відповідно до первісного задуму повинні були стати цілком самостійними кооперативними підприємствами, були підлеглі дріб’язковій опіці державних органів. Практика перерозподілу доходів передових господарств для підтримки відстаючих призвела до того, що й у тих і в інших падала ефективність і зацікавленість у праці, посилювалося відчуження трудівників села від праці і його продуктів. Матеріально-технічне забезпечення сільського господарства значно відставало від високорозвинених країн. Масовий відтік сільського населення в міста призвів до вимирання багатьох тисяч українських сіл, цілих районів республіки.

На соціально-економічній ситуації в Україні на початку 90-х рр. XX ст. позначилася також непослідовність і суперечливість ряду рішень республіканської влади.

У цих умовах був зроблений висновок, що шлях подолання подібних явищ в економічному житті країни – перехід до цивілізованого ринку. Це повинно було сприяти виникненню здорової конкуренції, появі нових високоякісних товарів, наповненню прилавків необхідними для народу продуктами.

Були намічені основні напрями роботи з переходу до ринку. Це формування нових ринкових структур (товарних бірж, торгово-посередницьких організацій тощо), які забезпечать постачання матеріальними ресурсами підприємства різних галузей; розгортання на законодавчій основі роздержавлення і приватизації, надання реальної господарської самостійності підприємствам; перехід до вільних (ринкових) цін і інші міри.

Особливе значення надавалося приватизації державного майна (тобто передачі чи продажу його в приватну власність), що розглядалося як важливий засіб економічного стимулювання, підняття ділової активності населення і стабілізації соціально-економічного становища в країні. Уряд України виходив з того, що людина, яка має власне житло (будинок, квартиру), земельну ділянку, що володіє акціями, об’єктивно зацікавлена у стабільності суспільства. Існує кілька напрямів приватизації:

1) продаж магазинів, підприємств громадського харчування, майстерень, малих промислових підприємств, інакше кажучи, формування малого бізнесу;

2) передача чи продаж житла у власність громадян;

3) надання землі під фермерські господарства, садові ділянки;

4) створення акціонерних компаній на базі великих і середніх державних підприємств і їхніх об’єднань. При закритій формі акціонування акції продаються тільки робітникам та службовцям даного підприємства, а при відкритій – і стороннім юридичним і фізичним особам, у тому числі іноземним;

5) продаж трудовим колективам, господарським об’єднанням, кооперативам об’єктів незавершеного будівництва, невстановленого устаткування й інших невикористовуваних матеріально-технічних ресурсів.

Приватизація призвела до появи нових форм власності і господарювання. Зокрема, Конституція України встановлює, що майно може знаходитися в приватній, державній, муніципальній (місцевих органів влади і самоврядування) власності. Визнаються й інші форми власності.

Держава не Може встановлювати будь-які обмеження чи переваги в здійсненні права власності різними власниками (державою, приватними особами тощо). Іншими словами, усі форми власності визнаються рівноправними. Закон допускає також існування спільних підприємств за участю іноземних громадян чи фірм і власності іноземних установ та організацій, а також держав.

Як відомо, ринковий механізм заснований на конкуренції, але нормальному функціонуванню ринку перешкоджає монополістична діяльність. Оскільки командна система, що панувала в нашій країні,- була заснована на монополії державних підприємств і об’єднань, остільки для переходу до ринку було необхідно не тільки здійснити зміну власника шляхом приватизації, але і прийняти антимонопольні правові норми. Закон України “Про конкуренцію й обмеження монополістичної діяльності на товарних ринках” передбачав розробку і здійснення заходів для демонополізації виробництва і обігу.

Нова господарська система дала людям можливість при наявності схильностей і засобів почати власну справу: організувати кооператив, стати власником магазина, кафе, особистого таксі, власної майстерні, створити мале підприємство. Однак зріс і ступінь ризику: якщо товари чи пропоновані послуги виявляться неконкурентноспроможними, то власна справа зазнає невдачі. Закони України встановлюють, що ініціативна самостійна діяльність громадян і їхніх об’єднань, спрямована на одержання прибутку, здійснюється ними на свій ризик і під майнову відповідальність. Кожний повинен знати, до якої діяльності він здатний, які реальні можливості того, що він може використовувати. Тільки тоді йому вдасться найкраще здійснити свободу вибору форм застосування своєї праці.

Рух до ринку довелося починати в несприятливих умовах. Якщо в попередні роки в економіці спостерігалася стагнація (застій), то на рубежі 80-90-х рр. XX ст. почалося скорочення масштабів виробництва. В галузі фінансів з’явився величезний дефіцит бюджету: витрати держави набагато перевищили її доходи. Покриваючи витрати, держава здійснювала випуск паперових грошей, не забезпечених товарами.

І все-таки, починаючи з 90-х рр. XX ст., Україна зробила певні кроки на шляху до ринкової економіки. Учені-економісти відзначають наступні помітні зміни.

По-перше, з’явилися численні комерційні банки, товарні біржі, ринок цінних паперів, валютний ринок, арбітражні суди, тобто елементи ринкового господарства, без яких неможливі його нормальне функціонування, кредитно-фінансова система.

По-друге, помітно виріс приватний сектор економіки, приватне підприємництво. До 50% валового внутрішнього продукту виробляється тепер у недержавному секторі. Мільйони “мовників”) наповнили внутрішній ринок імпортними товарами широкого вжитку. З’явилися численні дрібні, а найчастіше і великі комерсанти, приватні торговці, будівельники, фермери, банкіри.

По-третє, ліквідований дефіцит споживчих товарів і засобів виробництва, заповнилися прилавки магазинів, зникли виснажливі для людей черги. Пропозиція товарів перевищує попит на них. Виникли зародки конкуренції.

По-четверте, відновлена дієздатність грошей. У результаті введення вільних цін і полегшеного порядку валютного обміну досягнута майже повна конвертованість гривні, тобто можливість вільного обміну гривні на валюту інших країн. Істотно знизилися темпи інфляції.

Однак ці зрушення мали і зворотну сторону, супроводжувалися негативними процесами. Помилки, допущені при проведенні реформ, поглибили кризу української економіки.

Наповнення ринку товарами досягнуто не в результаті підйому сільського господарства, легкої, харчової промисловості, виробництва товарів тривалого користування (навпаки, відбувалося глибоке падіння вітчизняного виробництва), а за рахунок імпорту товарів, вироблених за рубежем. Разом з тим, відбулося скорочення купівельного попиту через зниження реальних доходів більшої частини населення.

У результаті приватизації економічна влада, за розрахунками фахівців, опинилася в руках 5-6% населення, що включає чотири групи власників: представників тіньової економіки і фахівців, які накопичили багатство в 1990-1992 рр.; представників вищого апарату управління; злочинних структур, що одержали можливість “відмивання грошей” через скуповування приватизаційних чеків; “директорського корпусу”, який одержав привілеї в придбанні акцій.

Приватизація державної власності не супроводжувалася модернізацією виробництва. На більшості приватизованих підприємств ринкові стимули не запрацювали. Виникла криза неплатежів, коли підприємства, банки, держава виявилися не в змозі розплатитися з боргами один одному. Приватне підприємництво було придушене непомірними податками, бюрократичними перепонами, рекетом, тобто вимаганням майна чи грошей шляхом погроз і насильства з боку злочинців. Держава не зуміла скористатися новими методами регулювання економіки, що залишилася в державній власності.

Зниження інфляції супроводжувалося масовими невиплатами зарплат і пенсій, зростанням боргу України за позиками міжнародних банків.

Соціальні наслідки цих процесів виявилися важкими: зниження життєвого рівня значної частини населення, ріст безробіття, посилення соціального розшарування. У цих умовах загострилися суперечки про шляхи економічного розвитку країни.

Одні вважали, що потрібно повернутися до командної економіки, державної власності. Інші, навпаки, пропонували і далі витісняти державу з економіки.

Більш зваженою виглядала точка зору тих учених-економістів, які вважали, що оздоровити економіку можна не шляхом відмови від реформ, а продовжуючи їх, поступово перетворити наявні форми господарювання в напрямку соціально орієнтованої і регульованої ринкової економіки при збереженні важливої ролі держави в економічних і соціальних процесах. У 2002-2003 рр. економічне становище почало поступово поліпшуватися.

Зробимо деякі висновки з характеристики економічного розвитку України. Вихід господарства республіки з кризи був можливий тільки шляхом переходу до ринкової економіки. У місті і селі одержують розвиток різні рівноправні форми власності. Для нормалізації становища в економіці повинно бути використане регулювання з боку держави. Конкуренція на ринку буде підштовхувати виробників до підвищення ефективності виробництва, відновлення і поліпшення асортименту продукції, що випускається.

Економіка повинна бути переорієнтована на соціальні цілі, тобто на виробництво товарів і послуг для народу. Частка виробництва товарів масового споживання повинна зрости як мінімум з 26 до 50%. Усе зрозуміліше стає: навіть якщо справедливо розділити усе, що ми маємо, то багатими ми від цього не станемо. І тому, піклуючись про соціальний захист непрацездатних, варто створити режим найбільшого сприяння для тих, хто здатний працювати. Для них умовою до поліпшення матеріального становища стане ефективна праця. Той, хто хоче краще жити, повинен прагнути виробити більше товарів та послуг і таким чином заробити засоби для підвищення свого добробуту, а це зробить багатшим і все суспільство.

Основні поняття

Ринкова економіка. Командна економіка. Попит. Пропозиція. Витрати. Прибуток. Біржа. Банк. Конкуренція. Монополія.

Терміни

Кредитно-грошова система. Фінансово-економічне регулювання. Економічне програмування. Маркетинг. Приватизація. Екстенсивний і інтенсивний шляхи розвитку.

Питання для самоперевірки

1. Які варіанти (моделі) організації економічного життя існують у сучасному світі? Які головні ознаки вільного ринку?

2. Як діють у ринковому господарстві економічні закони? Що значить “регульований ринок”?

3. Які способи державного регулювання ринкової економіки?

4. Які основи ринкової економіки створені в Україні в 90-х рр. XX ст.? У чому полягають негативні наслідки і перспективи ринкових реформ в Україні?

Завдання

1. Зіставте два вислови зі сторінок газет:

А) “Герої” ринку – підприємець, комерсант, бізнесмен, а зовсім не прості трудівники. їхня мета – багатство, їхні методи – ” гра без правил “, моральна вседозволеність. Підприємець живе за законом “сильного”, він безжалісний до “слабкого”. Його душа якщо і молиться, то лише ідолам успіху. Його кредо – ризик, його насолода – перемога за будь-яку ціну. Таким чином, закони бізнесу антипод моралі. Конкуренція – боротьба хижаків”;

Б) “Підприємець, комерсант, банкір, менеджер – ключові фігури ринку. Вони аж ніяк не мафіозі, не спекулянти, не “тіньовики”, не корупціонери. Вимоги ринку стверджують непорушні норми чесності, порядності і довіри як умови ефективності ділових відносин. А це в цілому сприятливо впливає на успіх у всіх сферах життя. Конкуренція – сувора боротьба, але це “гра за правилами”, дотримання яких пильно контролюється суспільною думкою”

Яку точку зору ви розділяєте? Аргументуйте свою відповідь.

2. Лауреат Нобелівської премії в галузі економіки М. ФрідМен пише: “Геніальність Адама Сміта проявилася в розумінні того факту, що ціни на товари, які виникають у результаті угод між покупцями і продавцями,- іншими словами, ціни, що утворюються в результаті дії законів вільного ринку,

Можуть координувати дії мільйонів людей, кожний з який переслідує свою власну вигоду, причому координувати таким чином, що кожен з учасників в угоді виграє”.

Поясніть, як здійснюється взаємовигідний обмін в умовах ринку.

3. У результаті удосконалення устаткування трудові витрати на виробництво одиниці продукції скоротилися з 12 до 6 год. при суспільно необхідних 12 год.

Визначіть, як змінився виторг товаровиробників за одиницю продукції.

4. Зіставте вплив, які здійснюють на виробництво конкуренція і монополія. Як відбивається на споживачах конкуренція товаровиробників у тій чи іншій галузі і монополія у певній галузі?

5. Поясніть, чому багато економістів вважають оптимальною “змішану економіку”. Чому не командну і не “вільний ринок”?

6. Економіст Ф. А. Хайек писав: “У конкурентному суспільстві в бідних набагато більш обмежені можливості, ніж у багатих, і проте бідняк у такому суспільстві набагато вільніший від людини з набагато кращим матеріальним становищем у суспільстві іншого типу”. Чи згодні ви зданим твердженням?

7. Яке становище ви можете визнати нормальним: коли водій таксі шукає пасажира чи коли пасажир шукає таксі? Поясніть свою точку зору.

8. Державний орган управління дає кооперативу план, у якому вказується, скільки виробити молока, яке повинне бути поголів’я корів, які норми запасу кормів, які площі відвести під посіви тих чи інших кормових культур, скільки засобів затратити на закупівлю будівельних матеріалів для нової скотарні тощо.

Який варіант організації господарського життя виявляється при цьому?

9. Для виходу з кризи пропонувалося:

А) відновити стару модель жорсткого адміністративно-розподільного господарювання, заснованого на загальному одержавленні економічного життя;

Б) негайно децентралізувати всі засоби виробництва і цілком відмовитися від державного регулювання економі кою.

Визначте своє ставлення до цих позицій. Яка ваша позиція? Аргументуйте її.

(2 votes, average: 4,50 out of 5)