Людина і світ – Юрій М. Ф. – ДІАЛОГ

Обмін думками може відбуватися як у формі діалогу, так і у формі обміну монологами чи репліками. Яка різниця? Що дає спілкуванню діалог? Словник визначає діалог як розмову між двома і більше особами. Чи будь-яка розмова є діалогом? Відповідь на це питання залежить знов-таки від позиції сторін. Справжній діалог неодмінно припускає, що кожний з його учасників самостійний, активний, несе особистісну своєрідність. Вступаючи в діалог, люди усвідомлено чи стихійно виходять з визнання цінності і значимості позиції іншої сторони, важливості, оригінальності її точки зору. Вони орієнтуються на те, щоб зрозуміти іншого. У діалозі неодмінно передбачається очікування відповіді, її передбачення у власному висловленні. Це значить, що, висловлюючи свою думку, визнаючи рівність сторін, унікальність партнера, учасник діалогу розраховує на те, що його інформація буде сприйнята з максимальною повнотою, точністю. Він зацікавлений у знятті перекручувань, налаштований на необхідні роз’яснення, уточнення. Іншими словами, йому небайдуже, як його зрозуміють. Учасники діалогу ніби доповнюють позиції один одного, виробляють загальне розуміння. У протилежному випадку можна обмежитися комунікацією через посередника чи механічним доведенням власної позиції до іншої сторони. Обміну репліками для комунікації цілком достатньо, якщо не потрібно відгуку рівного партнера по спілкуванню. Як тут не погодитися з таким визначенням діалогу: “Діалог – зіткнення різних розумів, різних істин, вихідних культурних позицій, що складають єдиний розум, єдину істину і загальну культуру”?

Особливості діалогу як форми спілкування використовувалися з давніх часів у філософській літературі. Ще в ранні тексти, що оповідають про Будду, включені бесіди наставника з учнем. У ході цих бесід Учитель викладає ту чи іншу сокровенну істину, а учень, слухаючи його, виражає свою згоду.

Широко використовувалася форма діалогу у творах давньогрецького філософа Платона. Цей жанр філософської літератури виник із записів промов знаменитого в стародавності філософа Сократа. Записи робили учні Сократа і пізніше використовували їх у своїх творах. Причому Платон не стільки прагнув відтворити ідеї Сократа, скільки розвивав власні філософські погляди в діалогах, складених від імені Сократа. Про платонівські діалоги можна сказати, що вони були діалогами за формою, а за змістом монологами, у яких автор висловлював істини, слухачі ж виступали не рівними партнерами, а учнями, пасивними об’єктами ученої мудрості.

Пізніше форма діалогу широко використовувалася філософами, мудрецями, богословами. В усіх випадках автори або спиралися на досвід Платона, або в умовній формі питань і відповідей давали повчальний виклад власних поглядів.

Реальний діалог не тільки за формою, але і за суттю припускає зіткнення, зіставлення точок зору, їхнє рівноправне існування і самостійну цінність.

БАГАТСТВО СВІТУ СПІЛКУВАННЯ

Отже, погодившись, що в процесі спілкування беруть участь рівноцінні і рівноправні суб’єкти, розглянемо різноманіття видів спілкування залежно від відмінності цих суб’єктів. Суб’єктом можуть виступати окремі люди, групи, співтовариства, людство в цілому. Суб’єкти, що беруть участь у спілкуванні, можна розділити на реально існуючі, ілюзорні й існуючі в уяві.

Перший вид спілкування – спілкування між реальними суб’єктами (наприклад, між двома людьми). Дотепер переважно про цей різновид спілкування і йшла мова. Сюди включається спілкування, пов’язане з практичною діяльністю в процесі праці, у спільних зусиллях щодо створення умов збереження життя людства, у різноманітних проявах суспільної практики (війни, революції, рухи – про це мова йтиме нижче). Реальним є і духовне спілкування: як безпосередній духовний контакт у дружнім спілкуванні, так і опосередкований – переписування, своєрідний “обмін живими голосами”, Інтернет.

Спілкування реальних суб’єктів може проходити й у формі обряду чи гри. Про гру мова йшла, а учасники обрядів грають деякі узагальнені ролі – щасливий воїн, наречений, молодший член сім’ї тощо. Причому ролі ці заздалегідь визначені, а спілкування протікає через ритуальні дії з використанням символів, масок тощо (згадайте супутників бога Діоніса в дні свят у його честь у Древній Греції).

Різновидом спілкування між реальними суб’єктами є представницьке спілкування. Його учасники виявляють себе як виразники деяких групових переваг, інтересів. Найбільш типовий приклад – переговори між дипломатами. У їхньому спілкуванні особистісні позиції, смаки, симпатії відходять на другий план перед завданням пошуку взаєморозуміння високих договірних сторін.

Другим різновидом спілкування є спілкування реального суб’єкта з ілюзорним партнером, якому ніби присвоюються невластиві йому риси суб’єкта спілкування. Найбільш типовий приклад – спілкування з твариною, що розглядається не як об’єкт пізнання, розведення, полювання тощо, а як партнер, здатний зрозуміти, поспівчувати, відповісти. Це Капітанка, Біле Ікло тощо. Кожний з вас зможе доповнити цей перелік.

З дитинства приносить людина здатність спілкуватися з неживими предметами як з живими істотами – Котигорошком, Козою-Дерезою, Сплячою Красунею тощо. Спілкування з цими партнерами задовольняє потребу людини в розширенні сфери свого спілкування, в “олюдненні” навколишнього його предметного середовища.

Третім різновидом спілкування є спілкування реального суб’єкта з уявлюваним партнером. Насамперед воно виявляється у внутрішньому діалозі, так би мовити, у “самоспілкуванні”. Це не тільки внутрішній голос, який розмовляє з нами, дозволяючи щось усвідомити, зрозуміти, осмислити, але і діалог з образом іншої людини. Цими “перекладами” просякнуті твори М. Гоголя, Т. Шевченка.

Особливим типом уявлюваного партнера по спілкуванню є художник, творець творів мистецтва. Художня інформація не повідомляється, не посилається автором, вона народжується в процесі активного сприйняття, у спільній творчості художника і глядача, читача, слухача. Якщо такої спільної творчості не виникає, виходить, не відбувається і спілкування з мистецтвом, процес обмежується комунікацією(“бачив – не вражає…”). М. Гегель писав: “Хоча художній твір і утворює узгоджуючий у собі і завершений світ, усе-таки він як дійсний, відособлений об’єкт існує не для себе, а для нас, для публіки, яка споглядає художній твір і насолоджується ним”. Тому будь-який твір мистецтва є діалогом з кожною людиною.

Своєрідне спілкування з уявлюваним суб’єктом відбувається під час заклинань, ритуальних дій. Це внутрішній діалог, у ході якого передбачається спілкування з божеством, ідолом тощо, як істотою, здатною чути, розуміти, реагувати. їй сповіщають таємні сподівання, помисли, переживання з розрахунком на співчуття, допомогу, заступництво.

Нарешті, четвертим видом спілкування є спілкування уявлюваних партнерів – художніх персонажів. Оскільки художній образ за своєю природою є не що інше, як модель суб’єкта (якщо припустимий такий вислів стосовно до твору художника), то художній твір завжди є системою образів, взаємодіючих між собою, а відносини персонажів – не що інше, як спілкування. Особливо явно це виявляється в сценічному мистецтві, де п’єса завжди, – зображення процесу спілкування.

Мистецтво в будь-якому вигляді допомагає людям пізнавати сутність людського спілкування через проникнення у внутрішній світ персонажів. Ми вчимося розуміти вчинки, слова, стани героїв різних епох, темпераментів, віків. Мистецтво не тільки нескінченно поглиблює наше розуміння реального спілкування, але і розширює його сферу, збагачуючи наш досвід, допомагаючи орієнтуватися в різноманітному світі спілкування.

Справді, доводиться погодитися, що спілкування – цілий світ, багатий і різноманітний. Його пізнання безмежне, можливості невичерпні, воно абсолютно необхідне людині, щоб бути людиною.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3,00 out of 5)

Людина і світ – Юрій М. Ф. – ДІАЛОГ