Людина і світ – Юрій М. Ф. – ЧИ ОБ’ЄКТИВНА ІСТИНА?

Ми вже знаємо, що деякі філософи виходять з того, що наші знання суб’єктивні, тобто залежать винятково від суб’єкта, що пізнає, і є конструкціями чи побудовами “чистого розуму” або деякі “комплексами відчуттів”. У такому випадку ні про яку об’єктивну істину не може бути і мови, і слідом за давньогрецьким мислителем Протагором ми можемо сказати: “Що кожному здається, те і вірогідно”. Критику такого погляду дав ще Аристотель: якщо правий Протагор, виходить, “що одне і те саме, що існує і не існує, що воно і погане, і добре, що інші протилежні одне одному висловлення також слушні, тому що часто одним здається прекрасним одне, а іншим – протилежне”. Але “надавати однакового значення думкам людей, що сперечаються одне з одним, безглуздо: адже зрозуміло, що одні з них повинні бути помилкові”.

Розвиваючи надалі погляди Аристотеля, багато філософів прийшли до висновку про існування об’єктивної істини, незалежної від сваволі людей, їхніх пристрастей і інтересів.

Так, у наших знаннях безсумнівно присутнє суб’єктивне, пов’язане з особливостями органів почуттів, нервової системи, діяльністю головного мозку, з нашими здібностями, інтересами, ставленням до світу. Але є в наших знаннях, вважають ці філософи, і те, що визначається самим досліджуваним предметом. Завдання науки – нарощувати це об’єктивне знання про світ.

ПРО АБСОЛЮТНІ ВІДНОСНІ ІСТИНИ

Абсолютна істина – це безсумнівне, незмінне, раз і назавжди встановлене знання. Абсолютна істина цілком вичерпує предмет і не може бути спростована при подальшому розвитку пізнання. Чи досяжне таке знання? Чи можна вважати ним, наприклад, твердження про те, що сума внутрішніх кутів трикутника завжди дорівнює 180″? Так, для евклідової геометрії це безперечне твердження. Однак в інших геометричних системах воно помилкове. Крім того, претензія на абсолютне знання суперечить установці на критичність – необхідну рису наукового пізнання. Адже знання припускає активну роботу думки, а думати – значить сумніватися.

Більшість філософів розглядають абсолютну істину як зразок або межу, до якої прагне наше знання. На шляху до цієї мети ми одержуємо відносні істини, тобто неповне, обмежене знання. Відносність наших знань обумовлена деякими причинами. Насамперед сам світ нескінченний і мінливий. Крім того, можливості пізнання залежать від реальних історичних умов свого часу і визначаються рівнем розвитку виробництва, духовної культури, наявними засобами спостереження, експерименту.

У підсумку на кожному етапі ми одержуємо знання неповні, незавершені, невічні. Але в міру нагромадження знань одні відносні істини замінюються іншими, більш повними і глибокими. Шлях пізнання нагадує сходи, де кожна знову відкрита істина – ступінь до наступної.

Звернемося до конкретного прикладу. Простежимо, як мінялися знання і уявлення людей про устрій Всесвіту. Уже древні люди, спостерігаючи за небесними явищами, побачили, що, крім Місяця і Сонця, є ще п’ять світил, що постійно переміщаються небом. їх назвали планетами. Астрономічні спостереження дозволили визначити тривалість року, скласти перші календарі. При цьому панувало уявлення про те, що Земля – нерухоме плоске тіло, навколо якого обертаються Сонце, Місяць і планети. В II ст. до н. е. давньогрецький астроном Птоломей висунув свою “систему світу”: куляста Земля – нерухомий центр Всесвіт. Ці погляди протрималися майже півтори тисячі років. І справа не тільки в тому, що ці уявлення узгоджувалися з релігійною картиною світу. Вони містили в собі певні елементи істинних знань, зокрема, що стосуються траєкторій планет. Це дозволяло заздалегідь обчислювати рух планет, що було необхідно для орієнтування під час подорожей і для календаря.

У XVI ст. польський учений М. Коперник на основі спостережень і складних математичних розрахунків переконливо показав, що Земля лише одна з планет і всі планети обертаються навколо Сонця. При цьому, однак, Коперник вважав зірки нерухомими, а орбіти руху планет круговими. Драматична була доля цього справді новаторського вчення. Захист і пропаганда його суворо каралися католицькою церквою. Через три чверті століття німецький учений І. Кеплер довів, що орбіти планет є еліпсами, він же вивів закони руху планет. Італійський учений Г. Галілей своїми спостереженнями підтвердив правильність вчення Коперника.

Нова сторінка в дослідженні Всесвіту була відкрита наприкінці XVII ст. англійським ученим І. Ньютоном. Саме йому, що відкрив закон всесвітнього тяжіння, вдалося з’ясувати істинну причину руху планет. (Кеплер помилково порівнював Сонце з гігантським магнітом і думав, що планети рухаються по орбітах під впливом магнетичної дії Сонця.)

У процесі нагромадження знань було встановлено, що галактики віддаляються одна від одної. Сьогодні вчені, використовуючи новітні методи дослідження, намагаються з’ясувати, чому почалося розширення Всесвіту, що було до цього, як утворилися галактики. Таким чином, одержуючи відповіді на одні питань, допитливий розум людини ставить нові проблеми і шукає способи їхнього вирішення.



Людина і світ – Юрій М. Ф. – ЧИ ОБ’ЄКТИВНА ІСТИНА?