Логіка – Конверський А. Є. – 2. Поняття знака. Види знаків
Отже, з наведеного визначення мови випливає, що головним її елементом є знак. Природно виникає запитання: що таке знак?
Під з н а к о м розуміють матеріальний об’єкт, який символічно, умовно представляє і відсилає до означуваного ним предмета, явища, події, властивості, відношення.
Щодо мови, то тут знаками виступають слова і словосполучення. Справді, слова і словосполучення є матеріальними об’єктами (при усній мові – коливання повітря, при письмовій – сліди чорнил, фарби). При цьому слова і словосполучення завжди мають певні предметні значення, тобто вказують на відповідні об’єкти.
Застосування знаків властиве різноманітним формам людської діяльності. Предметом спеціального вивчення знак стає за часів античності. У Новий час до цієї проблеми зверталися Локк, Гоббс, Лейбніц.
Лейбніц вказував на те, що знак своєю чуттєвою наочністю полегшує логічні операції. Використовуючи знаки, люди не тільки передають думки один одному, а й підвищують ефективність процесу мислення. Лейбніц вважав, що знаки повинні відповідати двом основним вимогам:
– по-перше, бути короткими і стислими по формі і містити максимум смислу в мінімумі протяжності;
– по-друге, ізоморфно відповідати позначуваним ними поняттям, представляти прості ідеї найбільш природним способом.
Знаки поділяють на три види:
– знаки індекси,
– знаки образи,
– знаки символи.
З н а к а м и – і н д е к с а м и називають знаки, які безпосередньо вказують на позначуваний ними предмет. У цьому випадку між знаком і предметом існує зв’язок, аналогічний зв’язку наслідку з причиною. Наприклад, дим вказує на наявність вогню, зміна висоти ртутного стовпчика – на відповідні зміни в атмосфері.
З н а к и – о б р а з и мають певну подібність з відповідними предметами. Наприклад, карта, план місцевості, картина, креслення.
З н а к и – с и м в о л и – фізично ніяк не пов’язані з предметами на які вони вказують. Тут зв’язок між знаком і предметом складається або за угодою, або стихійно при формуванні мови і практичного її засвоєння конкретною людиною. Саме ці знаки складають основу мови. Слова і є знаками – символами.
Перевага знаку – символу над іншими знаками полягає в тому, що за його допомогою можна відображати різноманітний зміст; маючи гнучкий зв’язок з предметом, знак-символ може виразніше представити зміст (мається на увазі саме той аспект змісту, який зараз нас цікавить).
Тобто, використовуючи знак-символ, ми можемо однозначно вказати на те, що для нас суттєве саме зараз у предметі, про який ми говоримо, який ми розглядаємо, досліджуємо.
Іншими словами, відмінність між знаками полягає саме в характері зв’язку, який може мати знак конкретного виду з предметом.
Найдосконаліший за характером – зв’язок між знаком-символом і предметом. Це дає право розглядати основні характеристики знаку на прикладі знаку-символу, оскільки все, що притаманне знаку-символу, можна з певною мірою умовності екстраполювати на знаки-індекси і знаки-образи.
Кожний знак повинен вказувати на певний предмет і нести певну інформацію про цей предмет. Тобто, кожний знак характеризується предметним значенням і смислом.
П р е д м е т н и м з н а ч е н н я м знаку називається об’єкт, який позначається цим знаком. Такими об’єктами можуть бути окремі предмети, множини предметів, явища, події, властивості, відношення тощо.
С м и с л о м є інформація, яку несе знак про предмет.
Тут необхідно зауважити, що говорячи про смисл знаку, ми маємо на увазі інформацію про предмет, завдяки якій ми однозначно виділяємо предмет і відрізняємо його від інших предметів. Тобто не будь-яка інформація про предмет може відігравати роль смислу. Таку інформацію називають п р я м и м смислом.
Прямий смисл слів і словосполучень необхідно відрізняти від переносного та етимологічного (буквального).
Переносний смисл слова вказує лише на подібність одних об’єктів до інших. Наприклад, для характеристики нафти застосовують вираз “чорне золото”. Етимологічний смисл слова вказує на буквальне походження слова. Наприклад, “біографія” – буквально означає “опис життя”.
(2 votes, average: 4,50 out of 5)