Курс фінансів – Кудряшов В. П. – 14.1. Міжнародні фінансові операції та їх класифікація
14.1. Міжнародні фінансові операції та їх класифікація.
14.2. Іноземні інвестиції, їх залучення і використання в Україні.
14.3. Проведення фінансових операцій в особливих зонах.
14.4. Співпраця України з міжнародними фінансовими організаціями.
14.1. Міжнародні фінансові операції та їх класифікація
На основі міжнародного поділу праці, прискорення глобалізації економічного і соціального розвитку активізується обмін товарами та послугами між різними державами. У фінансовій сфері зростають обсяги обігу капіталів, руху кредитних ресурсів, трансфертних платежів, цінних паперів, боргових зобов’язань та інших фінансових інструментів. Співробітництво між суб’єктами різних держав здійснюється в різних формах. До них, зокрема, належать: надання фінансових послуг, проведення інвестиційної діяльності, здійснення переказів, обмінів та торгівлі валютними цінностями, організація емісії та розміщення цінних паперів на міжнародних фінансових ринках, використання іноземних кредитів та ін.
Такі операції проводяться різними суб’єктами: громадянами, підприємствами і установами, об’єднаннями підприємств, державними органами управління, міжнародними фінансовими організаціями та іншими учасниками. Об’єктами фінансової діяльності у міжнародній сфері є: товари, послуги, доходи, трансферти, капітали та ін. Міжнародні фінансові операції – це операції з фінансовими активами, якими обмінюються суб’єкти різних країн з метою використання переваг глобалізації світової економіки. Такі операції здійснюються з метою надання та споживання фінансових послуг. До них належать послуги банківських установ, страхових компаній, проведення операцій з емісії цінних паперів та ін.
До основних напрямів проведення міжнародних фінансових операцій належать:
– проведення валютних операцій;
– залучення іноземних інвестицій;
– мобілізація іноземних кредитів;
– проведення страхування за участю іноземних страхових компаній;
– надання фінансової допомоги.
Такі операції здійснюються з використанням різних форм міжнародних розрахунків, найважливішими з яких є: інкасо, акредитиви та банківські перекази. Схему, що відображає класифікацію міжнародних фінансових операцій за суб’єктами, об’єктами та формами розрахунків, наведено на рис. 14.1.
До суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності в Україні належать:
– фізичні особи – громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, що постійно проживають на території України;
– юридичні особи, які зареєстровані в Україні й мають постійне місцезнаходження на території України (підприємства, організації та об’єднання всіх видів, включаючи акціонерні та інші господарські товариства, асоціації, спілки, концерни, консорціуми, торговельні дома, посередницькі та консультаційні фірми, кооперативи, кредитно-фінансові установи, міжнародні об’єднання та ін.), у тому числі юридичні особи, капітал яких є повністю у власності іноземних суб’єктів;
– об’єднання юридичних та фізичних осіб, що не є юридичними особами, але мають постійне місцезнаходження в Україні;
– структурні одиниці суб’єктів господарської діяльності, які не є юридичними особами (філії, відділення тощо), але мають постійне місцезнаходження на території України;
– спільні підприємства, що мають місцезнаходження на території України;
Рис. 14.1. Суб’єкти і об’єкти міжнародних фінансових операцій
– державні органи управління;
– інші суб’єкти господарської діяльності.
До міжнародних фінансових операцій відносять залучення депозитів, надання кредитів, проведення страхування, надання фінансових гарантій, торгівлю валютними цінностями, випуск і розміщення цінних паперів, виконання грошових переказів та інші операції, здійснювані між суб’єктами різних країн.
Зовнішньоекономічна діяльність здійснюється з використанням таких операцій:
– експорту та імпорту товарів, капіталів і робочої сили;
– надання послуг іноземним суб’єктам (виробничих, транспортних, страхових, консультаційних, посередницьких, агентських, консигнаційних, управлінських, туристських, аудиторських та ін.);
– розвитку кооперації з іноземними суб’єктами (наукової, технічної, виробничої, учбової та ін.);
– операцій з фінансовими інструментами;
– надання кредитів та проведення розрахункових операцій;
– спільної підприємницької діяльності;
– обміну нематеріальними об’єктами власності (ліцензіями, патентами, ноу-хау, торговельними марками та ін.);
– організації виставок, аукціонів, торгів, конференцій;
– товарообмінних (бартерних) операцій;
– організації орендних та лізингових операцій;
– придбання, продажу та обміну валютних цінностей;
– проведення роботи фізичними особами на контрактній основі (в Україні і за її межами);
– інших видів операцій.
Міжнародні розрахунки – це система виконання грошових вимог і зобов’язань, що виникають між суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності на основі обміну відповідними об’єктами. Це розрахунки за експортно-імпортними операціями, що супроводжують рух капіталів, за потоками інвестицій, за формуванням резервів та ін. Міжнародні розрахунки можуть проводитися як в готівковій, так і в безготівковій формах.
У світовій практиці використовують такі форми міжнародних розрахунків:
– інкасо;
– акредитиви;
– банківський переказ;
– векселі;
– банківська гарантія;
– бартер (взаємна передача товарів, послуг);
– інші форми.
Міжнародні фінансові операції проводяться згідно з умовами валютного регулювання, здійснення митних платежів та оподаткування, установлених законодавством країни та міжнародними угодами. Валютним регулюванням установлюються умови проведення фінансових операцій резидентів та нерезидентів з використанням національної та іноземних валют. До таких умов, зокрема, належать: порядок установлення валютних курсів, придбання та використання іноземної валюти, відкриття та використання валютних рахунків в іноземних та, вітчизняних банках, створення і використання валютних фондів, організації торгівлі валютними цінностями та ін.
Валютний курс – це установлена центральним банком країни ціна грошової одиниці однієї країни відносно грошових одиниць інших країн. Згідно з міжнародною класифікацією у світі нараховують п’ять основних типів валютних режимів:
– фіксований (до однієї валюти або кошика валют);
– керований курс;
– плаваючий курс;
– змішана система;
– вільний (некерований) курс.
Практично до 2000 р. в Україні використовувався керований плаваючий курс. Центральний банк здійснював його регулювання шляхом встановлення режиму валютного коридору. З 2000 р. установлено плаваючий валютний курс з використанням з боку НБУ монетарних інструментів та обмежень спекулятивних операцій. Формування валютного курсу здійснюється на основі ринкового механізму з регулюванням його з боку центрального банку. Найбільш важливими інструментами такого регулювання є валютні інтервенції, які зводяться до купівлі-продажу центральним банком іноземної валюти з метою здійснення впливу на курс національної валюти. Для підвищення курсу національної валюти продають іноземну валюту. Джерелами таких операцій можуть бути офіційні резерви центрального банку, спеціальні стабілізаційні фонди і залучення кредитів на міжбанківському ринку. Для забезпечення зниження курсу національної валюти здійснюються операції купівлі іноземної валюти. Наслідком стає збільшення резервів та обсягу стабілізаційного фонду.
НБУ встановлює офіційний обмінний курс гривні відносно іноземних валют і міжнародних розрахункових одиниць. Він використовується резидентами і нерезидентами як розрахунковий обмінний курс для проведення та оцінювання валютних операцій.
Операція в іноземній валюті – це господарська операція, вартість якої визначається в іноземній валюті, або яка потребує розрахунків в іноземній валюті. НБУ встановлює офіційний обмінний курс гривні відносно долара США як середньозважений курс за операціями комерційних банків на міжбанківському валютному ринку.
Торгівля іноземною валютою на території України здійснюється виключно на міжбанківському валютному ринку України. Учасниками міжбанківського валютного ринку є: НБУ, уповноважені банки та фінансові установи, які одержали ліцензію на право проведення операцій з валютними цінностями. У разі, якщо підприємство або установа має намір придбати іноземну валюту, необхідно здійснювати такі операції тільки на основі угоди з суб’єктами міжбанківського валютного ринку. При цьому, основною умовою придбання банком валюти за дорученням клієнта є наявність цілі у вигляді перерахування іноземної валюти за межі України. Така ціль виникає в результаті проведення торгових та неторгових операцій з нерезидентами.
Проведення операцій з валютними цінностями потребує одержання ліцензій НБУ. Надаються генеральні та індивідуальні ліцензії. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим кредитно-фінансовим установам на проведення операцій, що не потребують індивідуальних ліцензій. Термін такого дозволу відповідає періоду дії режиму валютного регулювання. Суб’єкти, що одержали генеральну ліцензію, мають право відкривати на території України пункти обміну іноземних валют.
Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам для проведення разових валютних операцій. Терміном дії такої ліцензії є період, необхідний для здійснення цієї операції. Зокрема, індивідуальних ліцензій потребують операції з вивезення, переказу та пересилання валютних цінностей за межі України; надання та одержання кредитів в іноземній валюті; використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або застави; розміщення валютних цінностей на рахунках і у вкладах за межами України; здійснення інвестицій за кордон та ін.
У галузі зовнішньоекономічної діяльності можуть використовуватись і товарообмінні (бартерні) операції. Це один з видів експортно-імпортних операцій, що супроводжуються бартерним договором або договором зі змішаною формою оплати, згідно з яким часткова оплата експортних (імпортних) поставок проводиться в натуральній формі. Такі операції передбачають проведення збалансованого за вартістю обміну товарами, роботами і послугами між суб’єктами. Обмін проводиться на основі бартерного договору. Розрахунки здійснюються згідно з цінами, що визначаються суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності. З метою збільшення валютних надходжень в Україну, стабілізації грошової національної одиниці та оздоровлення фінансово-банківської системи урядом здійснюються заходи з обмеження бартерних операцій за відповідним переліком товарів (робіт, послуг).
Для регулювання діяльності іноземних суб’єктів господарської діяльності в Україні використовуються такі правові режими:
– національний режим, який передбачає, що іноземні суб’єкти мають обсяг прав та обов’язків не менший, ніж суб’єкти господарської діяльності України;
– режим найбільшого сприяння, за якого іноземний суб’єкт одержує певний обсяг прав, преференцій та пільг (щодо мита, податків та зборів) за винятком випадків, які передбачені до встановлення в межах спеціального режиму. Режим найбільшого сприяння встановлюється згідно з відповідними договорами України та використовується у сфері зовнішньої торгівлі;
– спеціальний режим, який застосовується до спеціальних економічних зон, а також до територій митних союзів, до складу яких входить Україна.
Оподаткування суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності встановлюється Верховною Радою України. Податкові пільги надаються тим суб’єктам, які відповідають прийнятим критеріям. Можуть також надаватись пільги з амортизації основних виробничих фондів. Митне регулювання здійснюється згідно з законодавством України та міжнародними договорами. На території України встановлено Єдиний митний тариф, згідно з яким оподатковуються митом предмети, що ввозяться на територію України або вивозяться з неї, або переміщуються транзитом по її території.
Страхування зовнішньоекономічних операцій в Україні здійснюється комерційними страховими компаніями (державними, акціонерними, іноземними, змішаними, кооперативними та ін.), а також іншими суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності, предметом діяльності яких є страхові операції. Страхування таких операцій є добровільним (якщо інше не передбачено законодавством України). Страхуванню підлягають ризики, які виникають при проведенні зовнішньоекономічних операцій, експортних кредитів, позичок, окремих контрактів на поставку машин і обладнання, інвестицій. Страхування інвестицій як на території України, так і за її межами здійснюється спеціалізованим страховим акціонерним товариством, контрольний пакет акцій якого належить уряду.
До міжнародної фінансової інфраструктури належать банки, страхові компанії, фондові та валютні біржі, лізингові фірми, небанківські фінансові установи, міжнародні фінансові організації.
До фінансових ринків належать валютні ринки, ринки боргових зобов’язань, ринки корпоративних прав, ринки похідних фінансових інструментів.
(2 votes, average: 4,50 out of 5)