Російський учений М. М. Бахтін на означення особливого пласту народної культури, яка існує поза офіційною серйозною сферою, ввів термін сміхова культура. В середні віки сміх витіснявся звідусіль, офіційна культура визнавала тільки серйозний тон. Серйозність
Російський учений М. М. Бахтін на означення особливого пласту народної культури, яка існує поза офіційною серйозною сферою, ввів термін сміхова культура. В середні віки сміх витіснявся звідусіль, офіційна культура визнавала тільки серйозний тон. Серйозність
УIX-XII ст. багата і самобутня культура розвинулась на давній східнослов’янській основі. Скандинави називали Русь “країною міст” – Гардарікою. Впровадження християнства, яке прийшло у Київську Русь у візантійській редакції, дало значний поштовх політичному, економічному та
7.1. Арабо-мусульманська цивілізація У середні віки значного розквіту набула культура створена арабами та іншими народами Близького та Серед нього Сходу, Північної Африки та Південно-західної Європи. Цьому сприяло утворення в Аравії у VII ст. теократичної
7.1. Арабо-мусульманська цивілізація У середні віки значного розквіту набула культура створена арабами та іншими народами Близького та Серед нього Сходу, Північної Африки та Південно-західної Європи. Цьому сприяло утворення в Аравії у VII ст. теократичної
У середні віки – період значних досягнень у науці та мистецтві Китаю – духовне життя китайського суспільства протікало під впливом дзен-будизму, який виник у Китаї в VI ст. від зближення буддизму з даосизмом (найбільшого
Індійська культура середніх віків – одна з оригінальних і величних культур, що сформувалася на грунті тисячолітньої духовної та культурної традиції. Вона увібрала світоглядні принципи брахманізму, буддизму та індуїзму. Для неї характерне злиття релігії та
На кінець середньовіччя вільна думка людини, вважаючи обтяжливою для себе церковну опіку, повернула до пізнання того, що їй було найближче, – до реального світу й особливо людини у всіх виявах її фізичної та духовної
На кінець середньовіччя вільна думка людини, вважаючи обтяжливою для себе церковну опіку, повернула до пізнання того, що їй було найближче, – до реального світу й особливо людини у всіх виявах її фізичної та духовної
Треченто (з італ. – букв, триста) – італійська назва на позначення XIV ст. – першого періоду італійського Відродження, що визначив напрям, програму і дав перші зразки нової-культури. Данте, Петрарка, Боккаччо одними з перших захопилися
Треченто (з італ. – букв, триста) – італійська назва на позначення XIV ст. – першого періоду італійського Відродження, що визначив напрям, програму і дав перші зразки нової-культури. Данте, Петрарка, Боккаччо одними з перших захопилися
Чинквеченто (Високий Ренесанс) – період доби Відродження (кінець XV – перша третина XVI ст.), епоха найвищих його досягнень, а наприкінці – час кризи гуманістичних ідеалів. Роздрібнена Італія в кінця XV ст. потерпає від низки
Культура Нідерландів, Німеччини, Франції, Англії XV-XVI ст. – Північний Ренесанс, який “запізнився щодо італійського на півтора – два століття. До того ж культура у цих країнах була релігійнішою, більше пов’язаною з готикою і, природно,
9.1. Реформація та її вплив на культуру Нова доба сприйняла від Ренесансу уявлення про цінність індивідуальності та зачатки індивідуалізму; філософське і релігійне вільнодумство; політичну ідеологію “макіавеллізму”; довіру до розвивальної освіти; вимогливість до смислів і
9.1. Реформація та її вплив на культуру Нова доба сприйняла від Ренесансу уявлення про цінність індивідуальності та зачатки індивідуалізму; філософське і релігійне вільнодумство; політичну ідеологію “макіавеллізму”; довіру до розвивальної освіти; вимогливість до смислів і
У світі, який похитнувся, центральною проблемою став пошук того, що допоможе людині “встояти”. Перша точка опертя – Бог як першопричина і мета людського існування, тому культура, що виникала, була екзальтовано релігійною. Друга – розум
У світі, який похитнувся, центральною проблемою став пошук того, що допоможе людині “встояти”. Перша точка опертя – Бог як першопричина і мета людського існування, тому культура, що виникала, була екзальтовано релігійною. Друга – розум
Найяскравіший період в образотворчому мистецтві припадає на 80-ті роки XVI ст. – 80-ті роки XVII ст. -“золоте століття іспанського живопису”. Підвалини іспанської духовності заклала доба реконкісти – довготривалої та надзвичайно важкої національно-визвольної боротьби іспанців
У XVII ст. нідерландське мистецтво поділилося на дві школи – фламандську і голландську – у зв’язку з поділом самих Нідерландів у результаті революції на дві частини: Голландію та Фландрію (нинішня Бельгія). Історичний їх розвиток
У XVII ст. нідерландське мистецтво поділилося на дві школи – фламандську і голландську – у зв’язку з поділом самих Нідерландів у результаті революції на дві частини: Голландію та Фландрію (нинішня Бельгія). Історичний їх розвиток
Яскравою, хоча і своєрідною була українська барокова культура, час розквіту якої припав на кінець XVI – першу половину XVIII ст. Як і європейське, українське бароко характеризувалося поєднанням світських мотивів і релігійних образів, тяжіло до
“Вища верства” у добу абсолютизму Часом абсолютної” необмеженої монархічної влади в Західній Європі були XVI-XVII ст. та країнами, де абсолютизм виявився у класичній формі, в Європі була Франція, в Азії – Японія. Абсолютна безконтрольність
“Вища верства” у добу абсолютизму Часом абсолютної” необмеженої монархічної влади в Західній Європі були XVI-XVII ст. та країнами, де абсолютизм виявився у класичній формі, в Європі була Франція, в Азії – Японія. Абсолютна безконтрольність
Класицизм виник па гребені суспільного піднесення французької нації та французької держави, оскільки саме у XVII ст. сформувалася єдина французька держава, що стала наймогутнішою абсолютистською монархією у Західній Європі. З цього часу і до кіпця
Рококо – стилістичний напрям в європейському мистецтві першої половини і середини XVIII ст.; породження суто світської культури (або ще вужче – культури придворної, аристократичної). Ця художня система прийшла на зміну “класичним котурнам” і “бароковій
Просвітництво – доба філософів, соціологів, економістів, літераторів, які досить радикально вплинули па духовні орієнтири Європи і стали ідеологами буржуазно-демократичних змін. Просвітники виступали проти абсолютизму і втручання церкви у політичне життя, проти станових привілеїв, кріпосництва;
XIX ст. здається довшим, ніж попередні, оскільки його вирізняє надзвичайний соціальний та духовний динамізм – наполеонівські війни, зміна старих режимів в Європі; насичена новими теоріями ідейна атмосфера. Діалектика Г. Гегеля, еволюційна теорія Ч. Дарвіна
XIX ст. здається довшим, ніж попередні, оскільки його вирізняє надзвичайний соціальний та духовний динамізм – наполеонівські війни, зміна старих режимів в Європі; насичена новими теоріями ідейна атмосфера. Діалектика Г. Гегеля, еволюційна теорія Ч. Дарвіна
Інтелігенція – нове явище цивілізаційного характеру, соціальний прошарок, який становлять люди, для яких розумова праця є джерелом існування. Формування інтелігенції відбувалося протягом усього Нового часу, більш-менш масовою верствою вона стала у другій половині XIX
Раціоналістичний струмінь внесло в культуру й утвердження історизму – принципу діалектичного підходу до вивчення дійсності, який зобов’язує розглядати всі явища в їх виникненні й розвитку, зумовленості історичними фактами. Історизм вимагає розуміння істини як нескінченного
Захоплення ідеями Л. Шопонгауера і Ф. Ніцше надавало антифілісторського характеру інтелектуальним та художнім шуканням останньої третини XIX ст. Однак філософський ірраціоналізм, властивий і А. Шопенгауеру, і Ф. Ніцше, вважаючи дійсність хаотичною, позбавленою закономірності, підпорядкованою
10.1. На зламі XIX та XX ст. Стиль модерн Час, про який йтиметься далі, називають новітньою добою, оскільки, порівняно з Новим часом, це зовсім інша культурна епоха. XX ст. зазнало стільки глобальних потрясінь, стільки
10.1. На зламі XIX та XX ст. Стиль модерн Час, про який йтиметься далі, називають новітньою добою, оскільки, порівняно з Новим часом, це зовсім інша культурна епоха. XX ст. зазнало стільки глобальних потрясінь, стільки
Уся історія мистецтва XX ст. – це розповідь про невпинні пошуки нової точки опори. Якщо світ став ворожою силою, природно було звернутися до одинаків, здатних витримати цей тиск ззовні. Ще в англійського письменника Дж.
Хоча стиль модерн охопив навіть початок XX ст., почалося воно як нова культурна епоха з авангарду. Нині вже багато хто вважає, що саме художники першими відчувають кризи і повороти історії та першими починають реагувати
Середина XX ст. – роки війни і післявоєнної відбудови, час осмислення катастрофізму епохи. Саме тоді обмірковували не тільки політичні та соціальні чинники, а й людський фактор: чому людина виявляється здатною на неймовірну жорстокість, підвладність
Як представники соціально-філософської доктрини екзистенціалісти дивилися на катастрофізм XX ст. з іншого ракурсу. Не тільки бурхливі випробування XX ст., а й втрата ліберально-прогресистських ілюзій загострили питання про становище людини у світі. Цей напрям сучасної
Ідея стоїцизму мужньої особистості, яка сміливо не погоджується з тиском обставин, найповніше втілилась у творах А. Камю: притчі-хроніці “Чума” та ессе “Міф про Сізіфа”. Чума у А. Камю була прообразом чумної навали фашизму. Життя
Справжнім святом молодих стала рок-музика, специфічне в якій – домінуюча роль ритму, електронні ефекти, своєрідна манера вокалізації. Рок-музика виникла як молодіжна контркультура, яка була необхідна для того, щоб виразити певну позицію і певні цінності.
Можна, напевно, погодитися з тим, що роль молоді у суспільстві виявляється не в тому, скільки керівних посад різного рівня вона охоплює, а у тому впливі, який вона має на суспільну атмосферу, стиль життя, смаки,
Починаючи з другої половини XX ст., усе більш чітко окресленою стає ситуація в західній культурі, яку назвали постмодернізмом. Нині постмодернізм визначають як: 1) домінуючий культурний менталітет (подібно до раціоналізму у XVIII ст.); 2) художній
Акмеїзм (з грец. – вершина, вищий ступінь чогось, квітуча пора) – літературний напрям у Росії, що виник приблизно у 1912-1913 рр. та існував до 1922 р. Його засновниками були поети М. Гумільов і С.
Акмеїзм (з грец. – вершина, вищий ступінь чогось, квітуча пора) – літературний напрям у Росії, що виник приблизно у 1912-1913 рр. та існував до 1922 р. Його засновниками були поети М. Гумільов і С.
Теоретичні аспекти культурології: 1) в; 2) г; 3) а; 4) б; 5) а-2, б-3, в-4, г-5, д – 1; 6) в; 7) б; 8) б; 9) б; 10) в; 11) д; 12) г; 13)
Теоретичні аспекти культурології: 1) в; 2) г; 3) а; 4) б; 5) а-2, б-3, в-4, г-5, д – 1; 6) в; 7) б; 8) б; 9) б; 10) в; 11) д; 12) г; 13)