Культура міжособистісних стосунків – Сайтарли І. Л. – 4.1. Морально-етичні концепції сімейних стосунків
Сім’я виникає на основі союзу (шлюбу) двох рівноправних особистостей, у якому найважливіше значення мають міжособистісні стосунки. Тому беззастережною моральною цінністю і метою сімейних стосунків у більшості країн є наявність емоційно-духовної близькості (любові), психологічної солідарності між подружжям, батьками і дітьми. Психологічну солідарність, як і позитивний психологічний мікроклімат у родині, забезпечують дотримання у стосунках балансу влад і обов’язків, принципів гуманістичної етики, правил світського етикету тощо.
4.1. Морально-етичні концепції сімейних стосунків
Традиційною складовою культури міжособистісних стосунків у сім’ї є етика сімейних стосунків. її нормативна база залежить від історичної епохи, особливостей національної культури, релігійних доктрин тощо.
Сім’я – соціальне об’єднання людей, члени якого пов’язані кровним або шлюбним зв’язком, спільністю побуту, взаємною моральною відповідальністю та взаємодопомогою.
У більшості морально-етичних концепцій минулого і сучасності етика сімейних стосунків зводиться до Патріархальної моралі – системи морально-етичних норм, сутність яких полягає у беззастережному визнанні права чоловіка на владу у родині та підлеглого становища жінки. Особливого поширення патріархальна мораль набула в Арабських Еміратах, Китаї, Росії, Японії та інших країнах.
Ідея чоловічого домінування і жіночої субординації зародилася в період формування класового суспільства, коли групові шлюби замінили полігамія (грец. polys – численний, gamos – шлюб) – тип шлюбних стосунків, що базується на праві чоловіка володіти кількома жінками, і Моногамія (грец. monos – один) – шлюб одного чоловіка з одною жінкою (парний шлюб).
Шлюб – форма існування сім’ї, традиційний спосіб державного (церковного) контролю над стосунками між партнерами, який встановлює їхні взаємні права та обов’язки.
Вважається, що однією із причин виникнення полігамії було переважання за кількістю жінок, спричинене численними втратами чоловіків у нескінченних війнах. Як відомо, чоловіче населення переможеного народу повністю винищувалося, а жінки перетворювалися на рабинь або на дружин. Полігамні шлюби існували у стародавніх Вавилоні, Іудеї, Індії, Китаї, Давньому Єгипті та багатьох інших рабовласницьких суспільствах. В Індії, наприклад, полігамні шлюби проіснували до XX ст. (у XIX ст. приблизно 5% індусів мали полігамні шлюби), їх доцільність вбачали насамперед тоді, коли перша дружина або не могла народити взагалі, або народжувала тільки дівчаток.
У первісному суспільстві траплялася і поліандрія (грец. polys – численний, andros – чоловік) – шлюб однієї жінки з багатьма чоловіками. Вона була поширена серед деяких племен Індії, Тибету, Південної Америки. Виникнення поліандрії пов’язують із дефіцитом жінок, зумовленим жорстоким ставленням до дівчаток, від чого вони часто помирали. Наприклад, британські колоністи, провівши наприкінці XVIII ст. перепис індійського населення, виявили, що у вищих кастах серед немовлят були лише хлопчики, тому наречених доводилося вибирати з нижчих каст. Як пізніше з’ясувалося, немовлят жіночої статі вбивали. Тоді британці стали виплачувати грошові компенсації тим, хто відмовлявся від цього звичаю. Однак багато місцевих мешканців гроші брали, а дівчаток, хоч і не вбивали, однак кидали напризволяще.
На сучасному етапі послідовно підтримує полігамію іслам. Коран дозволяє мусульманину мати чотири законних дружини. У багатьох арабських країнах можна мати стільки дружин, скільки чоловік здатен утримувати. З погляду ісламської етики, чоловік має право одружуватися лише тоді, коли він може забезпечити сім’ю.
У Європі та інших країнах, які опинилися під впливом християнської ідеології, узаконився моногамний шлюб. Християнська мораль заперечує полігамію через сакралізацію (освячення) шлюбу, яка пов’язана передусім із тлумаченням шлюбу як Таїнства – священного діяння, що засвідчує присутність у фізичному, тілесному обряді божественної благодаті.
Важливу роль при цьому відіграє Християнська метафізика статі – вчення про сутність і природу статі, яке грунтується на визнанні особистісної рівноцінності “чоловічого” і “жіночого”. Однак чоловіча і жіноча стать самі по собі є неповноцінними, розірваними. Одним із способів подолання статевої половинчастості, “субстанційної неповноти” є пошлюблення, освячене християнською церквою. Містичне таїнство міжстатевого возз’єднання любов’ю у шлюбі, як стверджував український і російський філософ Микола Бердяєв (1874-1948), полягає у тому, щоб не потрапити у рабство безликого природного інстинкту, тріумфу плоті і гріха, а здійснити через любов ідею Бога, тобто набути безсмертя. Шлюб без любові є порушенням головної заповіді християнства – любові до ближнього. Тому возз’єднання чоловіка і жінки має відбуватися не лише тілесно, а й духовно. Це християнська концепція шлюбу. Однак християнська етика сімейних стосунків, розроблена представниками східної християнської патристики, базується на беззастережному праві чоловіка головувати у родині, передбачає відчутні обмеження жіночої поведінки.
Основою християнської концепції шлюбних стосунків є морально-етичний кодекс субординації (підлеглості) жінки. З одного боку, християнська етика передбачає однакові для чоловіка і для дружини норми: саме вільний вибір партнера на основі любові, міцність подружніх стосунків, вірність, дошлюбну незайманість подружжя, орієнтацію на народження та виховання дітей. Саме це вважається моральною цінністю сім’ї та її головною метою. З іншого боку, складовою християнської етики сімейних стосунків є доктрина, за якою лише чоловік має владу в сім’ї. Він повинен бути моральним, юридичним, фізичним її захисником, суддею, виявляти необхідну рішучість за найважчих обставин: “Панування чоловіка над дружиною є природним. Чоловік є старшим від жінки за створенням. Він є основа, а жінка – похідна. Його створено самостійно, а жінка подібно до того, як немовля народжується від матері, народжується від чоловіка, має життя від його ребра. У цьому сенсі згідно зі словом Господнім вона називається “залишком духу чоловіка”” (Буття: 5, 24).
В історії становлення соціально-правових інститутів сім’ї та шлюбу чоловік був повноважним “судією”. Як єдиний суб’єкт права, яке зобов’язувало його нести відповідальність за членів родини перед законом, чоловік був законом усередині сім’ї – карав і милував, дбав про її моральний і духовний добробут не менше, ніж про її матеріальні статки. Застосування чоловіком тілесних покарань, передусім до дітей, відповідно до аскетичної християнської доктрини вважалося прийнятним засобом виховання.
Аскетизм (грец. аsket – добре Навчений) – моральний принцип, що полягає в крайньому обмеженні потреб людини, самозреченні, відмові від життєвих благ і насолод з метою морального чи релігійного самовдосконалення.
Одним із свідчень цієї доктрини є пам’ятка російської патріархальної моралі, морально-дидактичний твір “Домострой”, авторство якого приписують благовєщенському священику, соратнику Івана Грозного Сильвестру. Сформульовані в ньому принципи “накладання ран” у вихованні покірності поширювалися переважно на стосунки між батьком і сином; матері піднімати руку на дітей суворо заборонялося. Дружина була зобов’язана слідкувати за домашнім господарство, виконувати домашню роботу, допомагати чоловікові, не сперечатися з ним, бути ніжною, лагідною, веселою, набожною, зберігати подружню вірність, вибачати чоловікам і родичам, навіть якщо ті виявляють немилосердний норов, бути сердечною, мудрою у вихованні дітей.
Питання рівноправного розподілу влади та обов’язків між членами родини є головним критерієм, що характеризує рівень культури сімейних стосунків в ліберально-демократичному суспільстві, основою якого є визнання людини як найвищої цінності. У цій світоглядній, морально-етичній площині сформувалася егалітарна модель сімейних стосунків, яка відкидає патріархальну мораль, проголошує рівноцінні права подружжя і відповідний розподіл сімейної влади.
Егалітарна (франц. egalite – рівність, міра, мірило, зразок) модель сімейних стосунків – сукупність морально-етичних цінностей сім’ї, які формуються за принципами рівності, взаємоповаги, взаємодопомоги та емоційної близькості між членами родини.
Принцип рівності у сім’ї передбачає розподіл домашніх обов’язків на засадах справедливості, ставлення до партнера як до особистості, повагу до його духовних, професійних, ділових інтересів і пріоритетів. Відповідно до нього подружжя біархатної сім’ї орієнтується на спільне примноження добробуту і спільні цінності, високий рівень свободи в особистісній самореалізації.
Біархатна (лат. “bі” – два, “arche” – зверхність, головування) сім’я – сім’я, в якій подружні стосунки грунтуються на справедливому розподілі влади та обов’язків, встановленні психологічної солідарності між партнерами.
Противники біархатної сім’ї стверджують, що егалітарні взаємини призводять До непомірної нестриманості і самовпевненості, недбалого ставлення партнерів один до одного. На їх погляд, наслідком рівноправного становища жінки у сім’ї є численні чвари через різні дрібниці, недостатнє засвоєння дітьми цінностей, норм і моралі суспільства. Усе це породжує такі соціальні наслідки, як самотність, неспроможність людини створити або зберегти сім’ю тощо. Тому біархатний (егалітарний) тип сім’ї насправді є тріумфом матріархату, що виступає її головною руйнівною силою. Це твердження вони аргументують тим, що в індустріальному суспільстві суттєво збільшується кількість розлучень, а в постіндустріальному ця тенденція набуває загрозливого для сім’ї характеру.
Домінування у сім’ї, за деякими твердженнями, залежить від часового чинника: у перші роки подружнього життя важелі влади зосереджені в руках дружини, а після двадцяти років спільного проживання вони поступово переходять до чоловіка. Це зумовлено тим, що на початку подружнього життя жінка знає, що вона є привабливою, тому не цінує сімейного життя. їй здається, що в неї багато шансів. Крім того, молоді родини частіше підтримують батьки дружини, що породжує в неї ілюзію матеріальної незалежності від чоловіка. На цій підставі вона часто формулює ультиматуми, а чоловік або виконує їх, або подає на розлучення. Вагомим важелем жіночого домінування і маніпулювання чоловіком є дитина. Після двадцяти років спільного проживання чоловік здобуває матеріальну незалежність, набуває особливої привабливості завдяки змужнілості. На цьому етапі важелі сімейної влади переходять до його рук.
Отже, міжособистісні стосунки у родині, які грунтуються на чіткому усвідомленні сімейного обов’язку, на взаємній довірі та повазі, мають унеможливити фізичне та психічне насилля, приниження людської гідності, маніпуляцію. Тому, попри існуючі на сьогодні патріархальні стереотипи, егалітарна модель сімейних стосунків є найкращою для особистісної самореалізації людини.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)