Кримінальне право України – Кузнецов В. В. – Білет № 85

1. Примусові заходи виховного характеру

Постанова Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 р. № 2 “Про практику розгляду судами справ про застосування примусових заходів виховного характеру”

Закон передбачає два види звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності: 1) звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру (ст. 97 КК); 2) звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності (ст. 106 КК).

Відповідно до чинного законодавства примусові заходи виховного характеру можуть застосовуватися до особи, яка у віці від 14 до 18 років вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, а також до особи, котра у період від 11 років до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною КК.

Примусові заходи виховного характеру, Зокрема, застосовуються:

1) у разі прийняття судом рішення про звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності на підставі ч. 1 ст. 97 КК;

2) до особи, котра до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, вчинила суспільно небезпечне діяння (ч. 2 ст. 97 КК);

3) при звільненні неповнолітнього від покарання відповідно до ч. 1 ст. 105 КК.

Звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності на підставі ч. 1 ст. 97 КК може статися лише при вчиненні ним уперше злочину невеликої тяжкості або необережного злочину середньої тяжкості та за умови, що його виправлення можливе без застосування покарання. Якщо неповнолітній ухиляється від застосованих до нього примусових заходів виховного характеру, вони скасовуються судом, а неповнолітній притягується до кримінальної відповідальності.

Звільнення неповнолітнього від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру на підставі ч. 1 ст. 105 КК можливе у разі вчинення ним злочину невеликої або середньої тяжкості за умови, що його щире розкаяння та подальша бездоганна поведінка свідчать про те, що на момент постановлення вироку він не потребує застосування покарання.

У цьому разі суд застосовує до неповнолітнього такі примусові заходи виховного характеру: 1) застереження; 2) обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього; 3) передання неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заступають, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання; 4) покладення на неповнолітнього, який досяг п’ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, обов’язку відшкодування заподіяних майнових збитків; 5) направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років.

Під обмеженням дозвілля І встановленням особливих вимог щодо поведінки неповнолітнього слід розуміти: обмеження перебування поза домівкою в певний час доби; заборону відвідувати певні місця, змінювати без згоди органу, який здійснює за ним нагляд, місце проживання, навчання чи роботи, виїжджати в іншу місцевість; вимогу продовжити навчання, пройти курс лікування при хворобливому потягу до спиртного або вживанні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів; тощо (п. 6 постанови).

Передача неповнолітнього під нагляд батьків або осіб, які їх заміняють, Допускається лише за наявності даних про їх здатність забезпечити позитивний виховний вплив на нього та постійний контроль за його поведінкою. Під особами, які заміняють батьків, слід розуміти усиновителів, опікунів і піклувальників.

Передача неповнолітнього під нагляд педагогічного чи трудового колективу Можлива тільки за згодою цього колективу. Неповнолітній може бути переданий і під нагляд окремих громадян на їх прохання. Як педагогічний чи трудовий колектив, так і окремий громадянин зобов’язані при цьому здійснювати виховний вплив на нього та постійний контроль за його поведінкою.

Вирішуючи питання про передачу неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, або окремих громадян, суд повинен виходити з даних, що їх характеризують. Неприпустимо передавати неповнолітнього під нагляд батька або матері, які позбавлені батьківських прав, а також батьків чи інших осіб, котрі через свою поведінку не здатні позитивно впливати на нього.

Неповнолітній може бути переданий під нагляд педагогічного колективу навчального закладу тільки за місцем навчання, а трудового колективу – за місцем роботи за наявності даних про те, що цей колектив спроможний здійснювати належний контроль за поведінкою неповнолітнього та позитивно впливати на його виховання.

Покладення обов’язку Відшкодувати заподіяні майнові збитки Як примусовий захід виховного характеру може застосовуватись лише до неповнолітнього, який досяг 15 років і має власне майно, кошти або заробіток.

До спеціальних навчально-виховних установ, передбачених п. 5 ч. 2 ст. 105 КК, направляються неповнолітні, котрі вийшли з-під контролю батьків чи осіб, які їх заміняють, не піддаються виховному впливу і не можуть бути виправлені шляхом застосування інших примусових заходів виховного характеру. У ці установи не можуть направлятись особи, визнані інвалідами, а також ті, яким згідно з висновком відповідних спеціалістів перебування в таких установах протипоказане за станом здоров’я (п. 9 постанови).

До спеціальних навчально-виховних установ належать загальноосвітні школи соціальної реабілітації та професійні училища соціальної реабілітації органів освіти. Статус зазначених установ визначений Законом від 24 січня 1995 р. “Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх”. Мережа цих установ і положення про них затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 13 жовтня 1993 р. № 859 (зі змінами, внесеними постановою від 11 серпня 1995 р. № 646).

Дитина, яка направлена до загальноосвітньої школи соціальної реабілітації або професійного училища соціальної реабілітації, за своїм правовим статусом є учнем з обмеженнями, передбаченими положеннями про ці навчально-виховні установи.

Слід мати на увазі, що згідно зі ст. 8 Закону до загальноосвітньої школи соціальної реабілітації направляються діти віком від 11 до 14 років включно, а до професійного училища соціальної реабілітації – від 14 років.

Учні тримаються в зазначених установах у межах установленого судом строку, але не більше трьох років: у загальноосвітніх школах соціальної реабілітації – до досягнення ними 14, у професійних училищах соціальної реабілітації – 18 років, а у виняткових випадках

(якщо це необхідно для завершення навчального року або професійної підготовки) за рішенням суду – відповідно 15 і 19 років.

Учні загальноосвітніх шкіл соціальної реабілітації, яким виповнилося 15 років, але які не стали на шлях виправлення, за рішенням суду за місцем знаходження зазначеної установи за правилами, передбаченими статтями 409, 411 КПК, можуть бути переведені до професійного училища соціальної реабілітації. В таких випадках загальний строк перебування учня у спеціальних навчально-виховних установах теж не може перевищувати трьох років.

Дострокове звільнення зі спеціальної навчально-виховної установи учня, який довів своє виправлення, провадиться на підставі постанови судді районного (міського) суду за клопотанням ради загальноосвітньої школи чи професійного училища за місцем їх знаходження. До клопотання має бути долучена особиста справа учня з даними, що характеризують його ставлення до навчання і праці, а також поведінку за весь час перебування у загальноосвітній школі або професійному училищі соціальної реабілітації.

Згідно п. 4 постанови перелік примусових заходів виховного характеру (ч. 2 ст. 105 КК) є вичерпним. Поряд із застосуванням одного чи кількох із них суд може в передбаченому законом порядку призначити неповнолітньому вихователя.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Кримінальне право України – Кузнецов В. В. – Білет № 85