Кримінальне право України – Кузнецов В. В. – Білет № 81
1. Помилування
Положення про порядок здійснення помилування (затверджене Указом Президента України від 16 вересня 2010 року № 902/2010)
Виходячи із принципу гуманізації суспільних відносин, КУ (п. 27 ч. 1 ст. 106), а за нею ст. 87 КК зазначають, що Президент України здійснює помилування стосовно індивідуально визначеної особи.
Помилування – акт глави держави, за яким певна особа повністю або частково звільняється від покарання чи повністю від кримінальної відповідальності, чи до неї застосовується більш м’яке покарання. Порядок здійснення помилування встановлений Указом Президента України від 16 вересня 2010 року № 902/2010 в Положенні про порядок здійснення помилування.
Помилування засуджених здійснюється (згідно п. 2 положення) як:
O заміна довічного позбавлення волі на позбавлення волі на строк не менший за двадцять п’ять років (ч. 2 ст. 87 КК);
O повне або часткове звільнення від відбування як основного, так і додаткового покарань;
O заміна покарання чи його невідбутої частини більш м’яким покаранням.
Хоча в КК помилування розглядається і як вид звільнення від кримінальної відповідальності. Так, згідно зі ст. 44 КК в результаті помилування особа може бути також звільнена від кримінальної відповідальності.
Це пояснюється тим, що нове положення, мабуть, забулися привести у відповідність з кримінальним законодавством і повторили ті самі положення, які були передбачені у Положенні про здійснення помилування 2000, 2005 рр. Тож вважаємо, що КК має перевагу над указом і слід привести у відповідність з ним цей нормативний акт.
Помилування відбувається стосовно індивідуально визначеної особи, зазначеної в акті про помилування.
Помилування не залежить ні від ступеня суспільної небезпечності особи засудженого, ні від тяжкості вчиненого ним злочину.
Згідно з п. 3 Положення, Право на клопотання про помилування має особа:
– засуджена судом України і відбуває покарання в Україні; – засуджена судом іноземної держави і передана для відбування покарання в Україну без умови про незастосування помилування, вирок суду щодо якої приведено у відповідність із законодавством України;
– засуджена в Україні і передана для відбування покарання іноземній державі, якщо ця держава погодилася визнати і виконати прийняте в Україні рішення про помилування.
Клопотання про помилування може бути подано після набрання вироком законної сили. а при розгляді справи в касаційному порядку – після прийняття рішення відповідним судом.
У разі засудження особи до довічного позбавлення волі клопотання про помилування її може бути подано після відбування нею не менш як двадцяти років призначеного покарання.
Клопотання про помилування особою, засудженою судом України, яка відбуває покарання в Україні, або засудженою судом іноземної держави і переданою для відбування покарання в Україну без умови про незастосування помилування, подається через адміністрацію установи виконання покарань або іншого органу, що здійснює виконання кримінальних покарань. Адміністрація в установленому порядку реєструє клопотання і протягом п’ятнадцяти днів з дня подання направляє його до Адміністрації Президента України разом із копіями вироку, ухвали і постанови суду, докладною характеристикою про поведінку особи і ставлення її до праці із викладеною письмово думкою адміністрації і, як правило, спостережної комісії або служби у справах неповнолітніх про доцільність помилування, а також іншими документами і даними, що мають значення для розгляду питання про застосування помилування. Підготовку матеріалів до розгляду клопотання про помилування та повідомлення заявника про результати такого розгляду здійснює Управління з питань помилування Адміністрації Президента України (далі – Управління).
Згідно з п. 9 Положення, під час розгляду клопотань про помилування береться до уваги: ступінь тяжкості вчиненого злочину, строк відбутого покарання, особа засудженого, щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, поведінка і ставлення особи до праці до засудження та в установах й інших органах виконання покарань, стан відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди та інші обставини; думка адміністрації установи виконання покарань або іншого органу, який виконує покарання, спостережної комісії, служби у справах неповнолітніх, місцевого органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування, громадських організацій, трудових колективів тощо про доцільність помилування.
Особа, яку раніше було неодноразово (два і більше разів) засуджено за вчинення умисних злочинів або до якої раніше застосовувались помилування, амністія, умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, заміна невідбутої частини покарання більш м’яким, звільнення від відбування покарання з випробуванням, якщо вона до погашення чи зняття судимості знову вчинила умисний злочин, може бути помилувана лише у виняткових випадках (п. 5 Положення).
Клопотання про помилування засуджених, які не стали на шлях виправлення, або не відбули половини призначеного їм строку покарання, а також клопотання осіб, засуджених за тяжкі та особливо тяжкі злочини, можуть бути задоволені лише за наявності обставин, що потребують особливо гуманного ставлення.
У разі відхилення Комісією клопотання про помилування повторне клопотання щодо особи, засудженої до довічного позбавлення волі, за відсутності нових обставин, що заслуговують на увагу, може бути внесено на розгляд Комісії не раніш як через п’ять років, а щодо інших засуджених – не раніш як через рік із часу відхилення попереднього клопотання. Повторне клопотання, що надійшло до закінчення цих строків, повертається заявникові з відповідним роз’ясненням.
На відміну від амністії, акт помилування Не розрахований на невизначену кількість випадків використання та є персоніфікованим актом одноразового застосування права стосовно конкретної особи чи групи індивідуально зазначених в указі Президента України осіб.
Амністія оголошується законом України стосовно певних категорій осіб, зазвичай, не частіше від одного разу протягом календарного року. Тож відмінність полягає в суб’єкті юрисдикції, характері нормативного акта, який регламентує амністію та помилування, в періодичності їх прийняття та кількості осіб, на яких поширюється їхня дія.
2. Дезертирство (ст. 408 КК)
Стаття складається з трьох частин, що містять заборонювальні норми. Родовим об’єктом Злочину є встановлений законодавством порядок несення або проходження військової служби. Безпосередній об’єкт злочину – встановлений порядок проходження військової служби, який зобов’язує кожного військовослужбовця нести військову службу протягом установленого законом строку.
Об’єктивна сторона Злочину (ч. 1 ст. 408 КК) полягає у діях чи бездіяльності, які мають дві відповідні форми: 1) самовільне залишення військової частини або місця служби; 2) нез’явлення на службу у разі призначення, переведення, з відрядження, відпустки або з лікувального закладу.
Дезертирство передбачає, що військовослужбовець протизаконно припиняє несення військової служби, намагаючись взагалі вивести себе зі сфери військово-службових відносин. Цей злочин є триваючим. Самовільне залишення військової частини або місця служби – це залишення військовослужбовцем території військової частини або місця служби за відсутності дозволу відповідного начальника. Нез ‘явлення на службу в разі призначення, переведення, з відрядження, відпустки або з лікувального закладу – це нез’явлення військовослужбовця на територію військової частини або місця служби після залишення її на законних підставах, якщо при цьому була об’єктивна можливість для повернення у встановлений час.
Злочин є закінченим з моменту, коли суб’єкт фактично залишив розташування військової частини (місця служби), а у другій формі – коли він не з’явився в частину (до місця служби) в установлений строк (формальний склад).
Суб’єкт Злочину – спеціальний (будь-який військовослужбовець).
Суб’єктивна сторона Злочину характеризується прямим умислом і спеціальною метою ухилитися від військової служби (причому не протягом трьох діб, місяця, двох місяців тощо, тобто не тимчасово, а ухилитися від військової служби взагалі, назавжди).
Кваліфікуючими ознаками Злочину (ч. 2 ст. 406 КК) є вчинення його: 1) із зброєю (вогнепальна, холодна та деякі інші види зброї, якими оснащуються військові формування); 2) за попередньою змовою групою осіб.
Особливо кваліфікуючими ознаками Злочину (ч. 3 ст. 408 КК) є вчинення його в умовах воєнного стану (коли Україна фактично перебуває в стані війни з іншою державою) або в бойовій обстановці (коли військова частина або її підрозділ перебувають в умовах безпосередньої підготовки й ведення бою чи операції).
Склад злочину об’єктом, суб’єктом та об’єктивною стороною схожий на склад самовільного залишення військової частини (ст. 407 КК). Різняться вони суб’єктивною стороною – саме наявністю чи відсутністю мети взагалі ухилитися від військової служби, оскільки за самовільного залишення військової частини злочинець має намір через певний час повернутися до виконання обов’язків військової служби, а кваліфікація діяння здійснюється залежно від терміну його ухилення від військової служби. Тому тривалість ухилення військовослужбовця від військової служби під час дезертирства на кваліфікацію не впливає.
(2 votes, average: 3,00 out of 5)