Кримінальне право України – Кузнецов В. В. – Білет № 59

1. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям

Під дійовим каяттям Слід розуміти активні й позитивні дії особи після вчинення злочину, які безперечно свідчать про бажання усунути шкоду, спричинену злочином, а також про жалкування щодо вчиненого злочину (ст. 45 КК).

Норма кримінального закону, що розглядається, застосовується лише відносно осіб, які вчинили злочини вперше. Так, у п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 р. № 12 “Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності”, зазначено, що такою, яка вчинила злочин уперше, вважається особа, котра раніше не вчиняла злочинів або раніше вчинила злочин, що вже втратив правове значення. Вчинення триваючого або продовжуваного злочину, двох або більше злочинів невеликої тяжкості, які утворюють сукупність (за винятком реальної), не може бути перепоною для застосування ст. 45 КК.

Звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям можливе лише за злочин, який належить до категорії невеликої тяжкості або необережних середньої тяжкості (ч. ч. 2, 3 ст. 12 КК). Дійове каяття винного повинно проявлятися в активних позитивних діях, обов’язковий перелік яких приведено в законі: щире каяття; активне сприяння розкриттю злочину; повне відшкодування завданих збитків; усунення заподіяної шкоди.

Про щире каяття Передовсім свідчить добровільне з’явлення із зізнанням. Сутність його – в тому, що особа, яка вчинила злочин, самостійно, хоч і не обов’язково з особистої ініціативи, звертається до органу дізнання, слідства, до прокуратури або в суд із заявою про вчинений нею злочин. З’явлення із зізнанням оформлюється протоколом за підписами заявника та службової особи відповідного органу. Значення добровільного з’явлення зі зізнанням, як одна з обставин, що звільняє від кримінальної відповідальності, визначається тим, що заявник з особистої волі, без примушення повідомляє про злочин, про якого органам влади або ще зовсім не відомо, або за фактом злочину порушено кримінальну справу, і сам віддає себе в руки правоохоронних органів, які доти не мали свідчень про те, хто вчинив злочин.

Другим проявом дійового каяття є Активне сприяння самого правопорушника розкриттю злочину. Воно здійснюється в активних формах і може проявлятись у повідомленні слідчому або судді невідомих їм раніше відомостей, наданні допомоги у збиранні доказів, сприянні у пошуках викраденого або здобутого іншим злочинним шляхом майна, видачі знаряддя та засобів вчинення злочину, викритті інших учасників злочину та подібних діяннях.

Дійове каяття обов’язково передбачає добровільне відшкодування спричинених втрат, тобто компенсацію майнової шкоди у грошовій або іншій формі, достатній для відшкодування збитків, зазнаних потерпілим від злочину.

Вказаний у ст. 45 КК вид звільнення від кримінальної відповідальності здійснюється тільки судом у порядку, передбаченому ст. 72 КПК, і є безумовним та остаточним, тому що не ставиться у залежність від подальшої поведінки особи.

2. Опір представникові влади, працівникові державному виконавцю, члену громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовцеві (ст. 342 КК)

Стаття складається з трьох частин, які містять заборонювальні норми. Родовим об’єктом Злочину є авторитет органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об’єднань громадян. Безпосередній об’єкт злочину – суспільні відносини, що забезпечують нормальну діяльність представників влади, правоохоронних органів, громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону та законних військових формувань на території України. Додатковим факультативним безпосереднім об’єктом злочину може бути здоров’я, воля, честь і гідність особи.

Потерпілі Від злочину: 1) представник влади (ч. 1 ст. 342); 2) працівник правоохоронного органу; 3) державний виконавець; 4) член громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону; 5) військовослужбовець (ч. 2 ст. 342).

Представники влади – це працівники державних органів і установ, які наділені правом у межах своєї компетенції висувати вимоги, а також виносити рішення, обов’язкові для виконання фізичними та юридичними особами незалежно від їх відомчої належності чи підлеглості. Працівники правоохоронних органів – це працівники органів прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки, Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, митних органів, органів охорони державного кордону, органів державної податкової служби, органів і установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, органів державної контрольно-ревізійної служби, рибоохорони, державної лісової охорони, інших органів, які здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції (наприклад, співробітники кадрового складу розвідувального органу Міністерства оборони України, працівники Антимонопольного комітету України, уповноважені особи Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку України тощо). Державний виконавець – це представник влади, який здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу, у порядку, передбаченому законом. Член громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону – це громадянин України, який відповідно до закону є членом зареєстрованого в установленому порядку громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону (таке громадське формування являє собою об’єднання, загін, дружину або іншу організацію людей, створені для підтримання громадського порядку і охорони державного кордону, які мають статут і зареєстровані в установленому порядку в органах місцевого самоврядування). Військовослужбовці – це особи офіцерського складу, прапорщики, мічмани, військовослужбовці строкової та надстрокової служби, військової служби за контрактом Збройних Сил України, Прикордонних військ України, Служби безпеки України, внутрішніх військ України та інших військових формувань, що створюються відповідно до законодавства України.

Об’єктивна сторона Злочину характеризується: 1) діянням – опором представникові влади під час виконання ним службових обов’язків (ч. 1 ст. 342 КК), опором працівникові правоохоронного органу під час виконання ним службових обов’язків, члену громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовцеві під час виконання цими особами покладених на них обов’язків щодо охорони громадського порядку (ч. 2 ст. 342 КК); 2) часом вчинення злочину.

Опір – це активна фізична протидія здійсненню згаданими вище особами своїх обов’язків щодо охорони громадського порядку (наприклад, спроба вирватися під час затримання, перешкоджання законному застосуванню сили, знищення документів, що їх працівник правоохоронного органу намагається вилучити у винного тощо). Не є опором Злісна непокора (ст. 185 КУпАП), тобто відмова від виконання наполегливих, неодноразово повторених законних вимог чи розпоряджень працівника міліції під час виконання ним службових обов’язків, члена громадського формування з охорони громадського порядку чи військовослужбовця у зв’язку з їх участю в охороні громадського порядку або відмова, виражена в зухвалій формі, що свідчить про явну зневагу до осіб, які охороняють громадський порядок.

У разі невиконання законних вимог державного виконавця винні несуть відповідальність за ст. 188-13 КУпАП.

Час виконання представником влади (зокрема працівником правоохоронного органу) службових обов’язків – це час реалізації такою особою наданих їй прав і виконання обов’язків, які передбачені відповідними нормативно-правовими актами, що регулюють діяльність представника влади або органу, в якому він працює.

Спеціальні питання кваліфікації та призначення покарання за цей злочин, тлумачення окремих термінів і понять, відмежування його від інших злочинів розкриваються в постанові Пленуму Верховного Суду України від 26 червня 1992 р. № 8 “Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров’я, гідність та власність суддів і працівників правоохоронних органів”.

Злочин є закінченим з моменту вчинення опору, тобто активної протидії (формальний склад).

Суб’єкт Злочину – загальний, тобто фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку.

Суб’єктивна сторона Злочину характеризується прямим умислом.

Кваліфікуючою ознакою Злочинів, передбачених ч. 1 або 2 ст. 342 КК, є опір, поєднаний з примушенням потерпілих шляхом насильства або погрози застосування такого насильства до виконання явно незаконних дій (ч. 3 ст. 342 КК). Насильство – це будь-яке фізичне насильство (заподіяння удару, побоїв, тілесних ушкоджень, незаконне позбавлення волі, зв’язування або інші насильницькі дії). Погроза – це залякування потерпілого будь-яким фізичним насильством.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4,50 out of 5)

Кримінальне право України – Кузнецов В. В. – Білет № 59