Кримінальне право України – Кузнецов В. В. – 2. Проблемні питання кримінальної відповідальності свідків і потерпілих
Злочини, які вчиняються свідками і потерпілими проти правосуддя, відносяться до злочинів проти інтересів всебічного, повного й неупередженого розслідування і судового розгляду кримінальних справ (статті 384, 385 і 387 КК). Основні проблемні питання виникають при встановленні умислу вказаних учасників кримінального процесу, при відмежуванні зазначених злочинів від адміністративних правопорушень тощо. Розглянемо три статті, які передбачають відповідальність свідків і потерпілих.
Завідомо неправдиве показання (ст. 384 КК).
Стаття складається з двох частин, що містять заборонювальні норми. Родовим об’єктом Злочину є суспільні відносини, що забезпечують здійснення правосуддя у державі. Безпосередній об’єкт Злочину – інтереси правосуддя у частині забезпечення процесуального порядку отримання доказів у кримінальній справі.
Об’єктивна сторона Злочину (ч. 1 ст. 384 КК) полягає у: 1) завідомо неправдивому показанні свідка чи потерпілого; 2) завідомо неправдивому висновку експерта; 3) завідомо неправильному перекладі.
Обов’язковими ознаками об’єктивної сторони цього злочину є обстановка і Час його вчинення (зазначені дії можуть бути вчинені тільки під час проведення дізнання, досудового слідства, здійснення виконавчого провадження або проведення розслідування тимчасовою слідчою чи тимчасовою спеціальною комісією Верховної Ради України або в суді).
Показання – це відомості про факти, що підлягають встановленню у кримінальній чи цивільній справі і мають важливе значення для правильного вирішення справи. Неправдивими є показання, в яких повністю чи частково перекручені факти, що мають значення для правильного вирішення справи. Завідомо неправдиві показання утворюють склад цього злочину, якщо вони дані уповноваженій на те особі, у встановленому законом порядку і належним чином процесуально оформлені.
Злочин є закінченим з моменту вчинення зазначених дій (формальний склад).
Суб’єкт Злочину – спеціальний (це фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку і дає показання як свідок чи потерпілий у справі, призначена експертом або залучена як перекладач).
Суб’єктивна сторона Злочину характеризується прямим умислом.
Кваліфікуючі ознаки Цього злочину (ч. 2 ст. 384 КК) за своїм змістом повністю аналогічні кваліфікуючим ознакам злочину, передбаченого ст. 383 КК.
Відмова свідка від давання показань або відмова експерта чи перекладача від виконання покладених на них обов’язків (ст. 385 КК).
Стаття складається з двох частин, з яких перша містить що містить заборонювальну норму, а друга – заохочувальну. Родовим об’єктом злочину є суспільні відносини, що забезпечують здійснення правосуддя у державі. Безпосередній об’єкт Злочину – інтереси правосуддя у частині забезпечення процесуального порядку отримання доказів у кримінальній справі.
Об’єктивна сторона Злочину полягає у відмові свідка від давання показань або відмові експерта чи перекладача без поважних причин від виконання покладених на них обов’язків.
Відмова – це відкритий прояв небажання свідка давати показання, а експерта чи перекладача – виконувати покладені на них обов’язки за відсутності поважних причин (форми відмови можуть бути різними – усна, письмова тощо). Злісне ухилення свідка, експерта чи перекладача від з’явлення в суд, органи досудового слідства чи органи дізнання, яке не має на меті відмовитись від виконання юридичного обов’язку щодо давання показань чи виконання обов’язків експерта або перекладача, не утворює складу цього злочину і тягне адміністративну відповідальність за статтями 185-3 і 185-4 КУпАП.
Злочин є закінченим з моменту доведення відмови до відома суду, органів досудового слідства, тимчасової слідчої або тимчасової спеціальної комісії Верховної Ради України чи дізнання.
Суб’єкт Злочину – спеціальний (тільки свідок, експерт або перекладач).
Суб’єктивна сторона Злочину характеризується прямим умислом.
Частина 2 ст. 385 КК зазначає, що не підлягає кримінальній відповідальності особа за відмову давати показання під час провадження дізнання, досудового слідства або в суді щодо себе, а також членів її сім’ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом.
Розголошення даних досудового слідства або дізнання (ст. 387 КК).
Стаття складається з двох частин, що містять заборонювальні норми. Родовим об’єктом Злочину є суспільні відносини, що забезпечують здійснення правосуддя у державі. Безпосередній об’єкт Злочину – інтереси правосуддя у частині забезпечення процесуального порядку отримання доказів у кримінальній справі.
Об’єктивна сторона Злочину полягає у розголошенні даних досудового слідства чи дізнання: 1) без дозволу прокурора, слідчого або особи, яка провадила дізнання, особою, попередженою в установленому законом порядку про обов’язок не розголошувати їх (ч. 1 ст. 387 КК); 2) суддею, прокурором, слідчим, працівником органу дізнання, оперативно-розшукового органу, якщо розголошені дані ганьблять людину, принижують її честь і гідність (ч. 2 ст. 387 КК).
Розголошені дані можуть стосуватися досудового слідства або дізнання винної особи чи інших осіб. Склад злочину, передбачений ч. 1 ст. 387 КК, наявний тоді, коли злочин вчинено без дозволу прокурора, слідчого або особи, яка провадила дізнання, та якщо особа була попереджена в установленому законом порядку про обов’язок не розголошувати такі дані.
Злочин є закінченим з моменту ознайомлення з даними досудового слідства чи дізнання сторонніх осіб.
Суб’єкт Злочину – спеціальний (за ч. 1 ст. 387 КК – свідок, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач, захисник, експерт, спеціаліст, перекладач, понятий, а також інші особи, які присутні при провадженні слідчих дій і попереджені про обов’язок не розголошувати даних досудового слідства чи дізнання; за ч. 2 ст. 387 КК – суддя, прокурор, слідчий, працівник органу дізнання, оперативно-розшу-кового органу незалежно від того, чи брали вони безпосередню участь у досудовому слідстві або дізнанні).
Суб’єктивна сторона злочину характеризується умислом.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)