Кримінальне право України – Кузнецов В. В. – 1. Структура Кримінального кодексу України. Співвідношення Загальної та Особливої частини кримінального права
1. Структура Кримінального кодексу України. Співвідношення Загальної та Особливої частини кримінального права
Закон про кримінальну відповідальність складається із Загальної та Особливої частин, кожна з яких, своєю чергою, складається з розділів, а розділи – зі статей. До структури Кримінального кодексу України слід віднести і Прикінцеві та перехідні положення, які складаються з двох розділів. У кримінально-правовій літературі виникає дискусія чи слід відносити до структури КК Додаток Перелік майна, що не підлягає конфіскації за судовим вироком. Як відомо, з 1984 р. він не переглядався і виглядає як анахронізм у чинному кримінальному законодавстві. Хоча його законодавча регламентація саме у Кримінальному кодексі України, на нашу думку, свідчить про включення Додатку до вказаної структури.
Статті Загальної частини КК Містять норми, що встановлюють принципи і загальні положення кримінального права, чинність кримінального закону в просторі і часі, визначають поняття злочину, стадії вчинення умисного злочину, ознаки суб’єкта злочину, зміст вини, поняття співучасті, види множини злочинів, обставини, що виключають злочинність діяння, підстави звільнення від кримінальної відповідальності та від покарання і його відбування, загальні засади призначення покарання тощо. Загальна частина складається із 15 розділів.
Більшість статей Особливої частини КК Складається з одної або декількох частин, кожна з яких є окремою кримінально-правовою нормою, що містить самостійний склад злочину. Норми Особливої частини КК визначають, які саме суспільно небезпечні діяння є злочинами, та які покарання передбачено за їх скоєння. Особлива частина складається з 20 розділів, назва кожного з яких відображає певну групу розташованих у ньому злочинів, схожих між собою за родовим об’єктом посягання. Наприклад: “Розділ VI. Злочини проти власності”.
Фактори, які обумовлюють єдність Загальної і Особливої частин Кримінального права України:
1) основний масив норм і Загальної і Особливої частини кримінального права виражені в одному й тому самому кримінальному законі – Кримінальному кодексі України;
2) Загальна і Особлива частина мають єдині завдання – опір злочинності, в них виражена воля одного й того ж законодавця – вищого органу державної влади України;
3) Загальна і Особлива частина виражають одну й ту ж саму кримінальну політику держави в боротьбі зі злочинністю. Основними напрямками цієї політики, яка реалізується нормами Загальної і Особливої частини, є:
– посилення відповідальності за тяжкі злочини, застосування суворих заходів впливу щодо рецидивістів, осіб, які вперто не бажають стати на шлях виправлення;
– пом’якшення або повне усунення відповідальності за діяння, які не становлять великої суспільної небезпеки, широке застосування видів покарання, не пов’язаних з позбавленням волі за необережні злочини, щодо осіб, які вперше і випадково порушили кримінальний закон, вчинили малозначні злочини;
4) в основу як Загальної, так і Особливої частини покладені одні й ті ж принципи (персональної відповідальності, індивідуалізації відповідальності та покарання, економії кари і т. ін.);
5) норми і Загальної, і Особливої частини застосовуються лише взаємопов’язано. Жодна норма Загальної частини не може бути усвідомлена і застосована, якщо не конкретизувати її зміст стосовно окремих видів злочинів – положень, які закріплені в Особливій частині. І навпаки, жодна норма Особливої частини не може бути застосована у відриві від положень, які містяться в нормах Загальної частини кримінального права;
6) структурні елементи кримінально-правової норми виражені і в Загальній, і в Особливій частині;
7) зміна змісту норм Загальної частини тягне за собою відповідні зміни в нормах Особливої частини (наприклад, при зміні тривалості виправних робіт, скасуванні заслання і вислання).
Відмінність між Загальною і Особливою частинами кримінального права України полягає:
1) в змісті норм Загальної частин регламентовані положення, які спільні (загальні) для всіх чи більшості злочинів; в Особливій частині – які специфічні (особливі) для окремих видів злочинів;
2) структурі норм: норми Загальної частини, як правило, складаються з гіпотези та диспозиції, норми Особливої частини – з диспозиції та санкції (за винятком норм-дефініцій (“роз’яснювальних”) та норм про умови звільнення від кримінальної відповідальності за окремі злочини (“заохочувальних”);
3) умовах подолання прогалин: при застосуванні норм Загальної частини допускається аналогія, в Особливій же частині кримінального права вона абсолютно виключається.
(2 votes, average: 3,50 out of 5)