Кримінальне право України – Кузнецов В. В. – 1. Чинність закону про кримінальну відповідальність у просторі. Конституційні положення щодо дії закону про кримінальну відповідальність у просторі

1. Чинність закону про кримінальну відповідальність у просторі. Конституційні положення щодо дії закону про кримінальну відповідальність у просторі

Чинність закону про кримінальну відповідальність у просторі базується, як правило, на двох основних принципах: територіальному і громадянства.

Територіальний принцип Дії закону про кримінальну відповідальність сформульований у ст. 6 КК і полягає в тому, що особи, які вчинили злочин на території України, підлягають кримінальній відповідальності на підставі КК України. Такими особами є громадяни України, іноземці (крім тих, стосовно яких питання про кримінальну відповідальність у випадку вчинення ними злочину на території України вирішується дипломатичним шляхом), а також особи без громадянства.

Злочин вважається вчиненим на території України у випадках, коли: 1) він розпочатий і закінчений на території України; 2) він підготовлений за межами України, а діяння, що утворюють його, вчинені на території України; 3) суспільно небезпечні діяння були розпочаті або вчинені за межами України, а закінчені або злочинний наслідок настав на території України (наприклад, вибухівка закладена в поїзд Москва – Київ у Москві, а вибухнула в Конотопі).

Поняття території України визначається нормами державного та міжнародного права. Згідно зі ст. 1 Закону України “Про державний кордон України” державним кордоном України є лінія і вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, які визначають межі території України – суші, вод, надр, повітряного простору.

Поняттям “територія України” охоплюються: 1) суша, море, озера та інші водойми, надра землі в межах кордонів України, а також повітряний простір над сушею і водним простором, в т. ч. й над територіальними водами (територіальним морем); 2) військові кораблі, приписані до портів на території України, які знаходяться під прапором України у відкритому морі, у територіальних водах або портах іншої держави; 3)невійськові кораблі, приписані до портів на території України, які знаходяться під прапором України у відкритому морі; 4) військові повітряні судна України, приписані до аеропортів на території України, які під розпізнавальним знаком України знаходяться у відкритому повітряному просторі, у повітряному просторі чи аеродромі іншої держави; 5) невійськові повітряні судна України, які приписані до аеропортів на території України та знаходяться поза її межами у відкритому просторі під розпізнавальним знаком України. Територіальна чинність кримінального закону України поширюється і на іноземні невійськові судна, які знаходяться у територіальних водах чи портах України. Згідно п. 5 ст. 28 згаданого Закону України прикордонні війська мають право знімати з судна і затримувати осіб, які вчинили злочин і підлягають кримінальній відповідальності за законодавством України, передавати цих осіб органам дізнання і слідства, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.

Принцип громадянства (національний) означає, що громадяни України та особи без громадянства, що постійно проживають в Україні, які вчинили злочин за її межами, підлягають кримінальній відповідальності за КК України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України (ч. 1 ст. 7 КК). Якщо громадянин України або особа без громадянства, яка постійно проживає в Україні, за вчинений за кордоном злочин зазнали кримінального покарання за межами України, то вони не можуть бути притягнені до кримінальної відповідальності за ці злочини (ч. 2 ст. 7 КК). Це положення випливає зі ст. 61 Конституції

України, в якій сказано, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме порушення.

У кримінальному законодавстві вирізняють іще три додаткові принципи: універсальний (космополітичний), реальний та екстрадиції.

Універсальний принцип Полягає в тому, що іноземці або особи без громадянства, що не проживають постійно в Україні, які вчинили злочин за її межами, підлягають в Україні відповідальності у випадках, передбачених міжнародними договорами (ст. 8 КК).

Реальний принцип Полягає в тому, що іноземці та особи без громадянства, що постійно не проживають в Україні, підлягають кримінальній відповідальності за вчинені за її межами тяжкі або особливо тяжкі злочини проти прав і свобод громадян України або інтересів України.

Вирішення питання про злочинність і караність діяння, вчиненого на території України іноземним громадянином або особою без громадянства, яка проживає в іншій державі, у певних випадках може відбуватися відповідно до їх національного законодавства, якщо України передасть відповідній договірній державі повноваження кримінального переслідування таких осіб (принцип екстрадиції). Передача кримінального провадження передбачена Європейській конвенцією про передачу провадження у кримінальних справах 1972 р., до якої Україна приєдналася 22.09.1972 р., і яка набрала чинності для України 01.01.1996 р. Згідно ст. 2 Конвенції передача кримінального провадження полягає в тому, що одна держава передає іншій договірній державі “повноваження переслідувати в судовому порядку згідно зі своїм кримінальним законодавством будь-який злочин, до якого застосовується кримінальне законодавство іншої договірної держави”.

Юрисдикція України може обмежуватись і стосовно виконання вироку щодо засуджених в Україні до позбавлення волі за вчинення злочину іноземних громадян певних договірних держав у випадках передачі Україною цих громадян договірній державі для виконання вироку (Конвенція про передачу засуджених осіб від 21.03.1983 р. – Україна приєдналася 22.09.1995 р., чинна в Україні з 01.01.1996 р., учасники – 37 країн). Підстави для передачі засудженого для відбування покарання у державі, громадянство якої він має: 1) засудження іноземного громадянина українським судом за злочин, вчинений на території України, до позбавлення волі на такий строк який на момент отримання запиту іноземної держави про передачу засудженого становив би не менш як 6 місяців (ч. 2 ст. 2, п. “с” ч. 1 ст. 3 Конвенції); 2) наявність у засудженої особи громадянства договірної держави (п. “а” ч. 1 ст. 3 Конвенції); 3) добровільна згода засудженої особи щодо її передачі для відбування покарання у своїй державі або згода законного представника засудженої особи, якщо вона за віком або станом здоров’я не здатна прийняти самостійне рішення (ч. 2 ст. 2, ч. 2 ст. 4, п. “сІ” ч. 1 ст. 3 Конвенції); 4) вчинене засудженим діяння визнається злочином згідно з кримінальним законодавством держави винесення вироку і держави виконання вироку (п. “е” ч. 1 ст. 3 Конвенції).

Юрисдикція України може передаватись іншій договірній державі і стосовно нагляду щодо осіб, які мають постійне помешкання на території цієї держави, засуджених в Україні за вчинення злочину і звільнених від покарання з випробуванням або умовно-достроково звільнених від покарання, для застосування цією державою до переданої особи визначених українським судом заходів, здатних сприяти виправленню і соціальній реабілітації цієї особи, та для здійснення контролю за її поведінкою і для застосування санкції (Європейська конвенція про нагляд за умовно засудженими або умовно звільненими правопорушниками 30.11.1964 р., Україна приєдналася 22.09.1995 р., чинна для України з 01.01.1996 р., учасники 16 країн).

Мінська конвенція країн СНД про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах 22.01.1993 р. враховує при кваліфікації діяння або індивідуалізації покарання судимості за злочин, вчинений на території договірних країн, використання делегованих повноважень іншої договірної держави. Для цього (ст. 79 Конвенції) кожна із сторін щорічно сповіщає учасників Конвенції про обвинувальні вироки, що набули чинності, винесені її судами щодо громадян відповідної договірної сторони, одночасно пересилаючи відбитки пальців засуджених; надає відомості про судимість осіб, засуджених раніше їх судами (на запит).

2. Катування (ст. 127 КК)

Стаття складається з двох частин, які містять заборонювальні норми. Родовим і безпосереднім об’єктом Злочину є здоров’я особи. Додаткові обов’язкові безпосередні об’єкти злочину – воля, честь і гідність особи. Катування – це міжнародний злочин, який переслідується на підставі низки Конвенцій ООН і Європейських конвенцій.

Об’єктивна сторона Злочину (ч. 1 ст. 127 КК) характеризується: 1) діянням – нанесенням побоїв, мученням або іншими насильницькими діями; 2) наслідками, що виявляються у Заподіянні сильного фізичного болю, фізичного чи морального страждань; 3) причиновим зв’язком між вказаним діянням і наслідками.

Побої при катуванні – це багаторазове (два та більше разів) завдання ударів по тілу потерпілого, що не спричинило тілесних ушкоджень. Мучення (або заподіяння мук) – це дії, пов’язані з тривалим позбавленням людини їжі, пиття чи тепла, з утриманням у шкідливих для здоров’я умовах (наприклад, в умовах, які позбавляють людину будь-якого з її природних почуттів – зору, слуху, просторової або часової орієнтації) тощо. До інших насильницьких дій можуть бути віднесені погроза зброєю, застосування протигазу чи поліетиленового пакета для позбавленням можливості дихати, електричного струму, різні посягання на статеву недоторканість особи, дії, характерні для мордування, а також інші подібні дії, серед яких найбільш поширеними є підвішування тіла, придушування, обливання холодною водою, нацьковування собак, тривала ізоляція, вплив на людину постійним і голосним звуком, примушування їсти неїстівні речовини, інсценування ампутації якогось органа чи розстрілу тощо. Такі дії супроводжуються стресом, почуттям жаху чи неспокою та здатні принизити особу, зламати її морально.

Якщо вказані дії були поєднані з позбавленням людини волі, згвалтуванням, насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприродним способом, то вчинене потрібно кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених статтями 127 і, відповідно, 146, 152, 153 КК. Завдання побоїв і мордування під час катування повністю охоплюється ст. 127 КК. Разом з тим, катування слід відмежовувати від злочину, передбаченого ч. 2 ст. 365 (перевищення влади або службових повноважень, якщо воно супроводжувалося насильством, застосуванням зброї або болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого, діями) та ч. 2 ст. 373 (примушування давати показання, поєднані із застосуванням насильства або із знущанням над особою) КК.

Злочин є закінченим із моменту, коли потерпілому заподіяно сильного фізичного болю, фізичного чи морального страждань.

Суб’єкт Злочину – загальний.

Суб’єктивна сторона Злочину характеризується Прямим умислом. При катуванні Спеціальною метою насильницьких дій є примусити потерпілого чи іншу особу вчинити дії, що суперечать їх волі, у тому числі отримати від нього або іншої особи відомості чи визнання, або покарати його чи іншу особу за дії, скоєні ним або іншою особою чи у скоєнні яких він або інша особа підозрюється, а також залякування чи дискримінація його або інших осіб. Саме за метою цей злочин відмежовується від мордування (ч. 2 ст. 126 КК). Катування, вчинене для доведення особи до самогубства, слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених статтями 120 і 127 КК.

Кваліфікуючими ознаками Злочину (ч. 2 ст. 127 КК) є вчинення його: 1) повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб; 3) з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Кримінальне право України – Кузнецов В. В. – 1. Чинність закону про кримінальну відповідальність у просторі. Конституційні положення щодо дії закону про кримінальну відповідальність у просторі