Криміналістика – Волобуєв А. Ф. – Судова одорологія
Запах є вагомим джерелом інформації про людину. Запахові сліди тіла людини – результат дії єдиного у своєму роді джерела особистісної інформації, такого, що “працює” безупинно і проявляє себе за будь-яких умов незалежно від волі та бажання суб’єкта, який “генерує” запах. Запах людини має кілька складових, які утворюють певний “букет”, що дозволяє у будь-який момент ідентифікувати конкретну людину й розшукати її за запаховими слідами. До таких складових необхідно віднести: власні запахи людини, пов’язані з фізіологічною діяльністю різних залоз та захворюванням окремих органів, харчуванням; запахи предметів туалету і засобів особистої гігієни; запахи, пов’язані з побутовими і професійними умовами роботи та мешкання (М. В. Салтевський, В. М. Глібко).
Одорологію слід розглядати як часткове вчення принаймні трьох галузей юридичної науки: криміналістики, ордистики та кримінального процесу. Одорологія – вчення, яке на основі пізнання закономірностей роботи зі слідами і зразками запаху людини та інших речових джерел інформації, заснованої на лабораторному або позалабораторному їх дослідженні за допомогою нюху собаки-детектора або іншого біоаналізатора, розробляє складові негласної методики боротьби зі злочинами та іншими правопорушеннями на всіх стадіях її проведення (В. Д. Басай).
Запахову інформацію можна одержати на основі дослідження різних матеріальних об’єктів, що належать певній особі або взаємодіяли з нею, шляхом їхнього дослідження за допомогою біологічного детектора (у більшості випадків нюху собаки). Безпосередніми носіями запахової інформації про зазначену особу є предмети її одягу, залишені на місці події, сліди її крові, волосся. Джерелами, які найдовше зберігають запахову інформацію про людину, є предмети її одягу з вовняних тканин, головні убори, взуття; постільна білизна, сидіння автомашини, дерев’яні предмети меблів, із якими вона контактувала; вологий грунт, свіжа трава.
Для встановлення особистісних даних про особу злочинця, у процесі розслідування злочину запахові сліди можуть бути використані під час розшуку злочинця (безпосередньо після вчинення злочину для його розкриття за “гарячими слідами”), відшукання предметів і речей, що контактували зі злочинцем, вибірки речей за запахом для ототожнення особи злочинця.
Однак із позиції формального підходу до відповідності техніко-криміналістичних засобів, прийомів і методів певним принципам доцільно зазначити, що одорологічне дослідження не відповідає принципу науковості, відсутня наукова методика проведення такого дослідження, незрозумілим видається механізм обирання собакою (біологічним детектором) певної запахової інформації тощо.
Поліграф (детектор неправди)
Проблемно-дискусійним на сучасному етапі є застосування за допомогою поліграфа психофізіологічного способу одержання інформації від певної людини в результаті оцінки її ставлення до фактів, які їй повідомляють. За своїм сенсом поліграф – це багатоцільовий пристрій, призначений для одночасної реєстрації декількох фізіологічних процесів людини, пов’язаних із виникненням емоцій під впливом зовнішніх подразників (вербальних, наочних). Доцільно зазначити, що поліграф фіксує не винність особи, не надання нею неправдивих свідчень тощо, а специфічну реакцію організму людини на певну озвучену або продемонстровану інформацію.
Допит із використанням поліграфа – це не стільки бесіда слідчого з учасником процесу, скільки результат тестування допитуваного (В. Коміссаров). Зазначений спосіб одержання інформації базується на об’єктивно наявному зв’язку між процесами, які приховано відбуваються в психіці людини, і фізіологічними проявами життєдіяльності організму, які спостерігаються апаратно.
Безпосереднє застосування поліграфа, формулювання спеціальних питань, розшифровка поліграми (зазначення питань, що викликали особливу реакцію допитуваного, або встановлення стійкої ситуаційної значущості для допитуваного окремих питань) належать до компетенції відповідного фахівця. Варто вказати, що для складання непрямих тестів фахівець повинен мати якомога більше інформації про деталі й особливості розслідуваної злочинної події. При цьому особливої актуальності набуває наявність його процесуальної можливості щодо ознайомлення з матеріалами попередньої перевірки й матеріалами кримінальної справи, що додатково аргументує практичну доцільність внесення змін до чинного Кримінально-процесуального закону.
Позитивний досвід застосування поліграфа висвітлено в юридичній літературі: наприклад, у селищі зник дев’ятнадцятирічний П.; востаннє його бачили на краю селища з двома приятелями, що вживали спиртні напої. Кількаразові допити цих приятелів не дали позитивних результатів. Через шість місяців по зникненню П. було проведено їх поліграфічне обстеження; результати тестування пред’явили підозрюваним із реконструкцією на основі одержаних результатів етапів злочинної події, після чого один з підозрюваних зізнався у вчинені злочину.
Отже, за допомогою поліграфічного обстеження можна зі значною мірою імовірності встановити обставини розслідуваної злочинної події: місце і механізм вчинення злочину, місце приховання слідів злочину; визначити причетність допитуваного (обстежуваного) до злочинної події, вірогідність його пояснень та ін. Сукупно з матеріалами кримінальної справи така інформація сприяє розробленню та перевірці слідчих версій, значно оптимізує процес розкриття і розслідування злочину. Але відсутність об’єктивних достовірних методик інтерпретації одержуваних за допомогою поліграфа даних не дозволяє однозначно тлумачити “особливу” реакцію людини на поставлені питання, отож одержувана інформація не має доказового значення.
(2 votes, average: 3,00 out of 5)