Криміналістика – Волобуєв А. Ф. – 4. Поняття, об’єкти, види, суб’єкти, форми встановлення групової належності
Нарівні з криміналістичною ідентифікацією існує встановлення групової належності (термін запропонований у 1951 р. М. П. Яблоковим і Г. М. Міньковським), яким розуміють визначення групи (класу, типу, роду, виду, різновиду) однорідних об’єктів, до якої належить досліджуваний об’єкт матеріального світу (наприклад, установлення, що слід шини, виявлений на місці події, утворений шиною відповідної моделі; пристрій, призначений для заподіяння ударів, є холодною зброєю тощо).
У науковій літературі відсутній одностайний підхід до означеної категорії. Одні вчені акцентують на самостійному значенні встановлення групової належності (М. О. Селіванов, М. В. Терзієв), інші стверджують, що групова ідентифікація (встановлення групової належності) й індивідуальна ідентифікація є двома послідовними етапами одного і того ж процесу ототожнення (О. М. Васильєв, А. І. Вінберг, С. П. Мітричев).
У теорії криміналістики встановлення групової належності також називають групофікацією. Групофікація – самостійний метод пізнання спеціальних об’єктів, які в криміналістичному аспекті постають індивідуально-невизначеними (М. В. Салтевський).
Отже, встановлення групової належності в деяких ситуаціях – це стадія (етап ), ступінь криміналістичної ідентифікації (В. Я. Колдін). По-перше, коли наявний ідентифікуючий об’єкт невідомого походження (слід-відображення якогось об’єкта), але ще не надані перевіркові об’єкти (серед яких ототожнюваний) або відповідні зразки, розглядається питання, до якої групи належить об’єкт, що залишив (утворив) слід на місці події. По-друге, в перебігу ідентифікаційного процесу, адже ідентифікувати можна лише об’єкти, що належать до однієї групи.
У певних випадках встановлення групової належності є самостійною метою (завданням), процесом і методом дослідження об’єктів матеріального світу (М. В. Салтевський). По-перше, коли неможливе ототожнення об’єктів, відносно яких за більш сприятливих обставин вирішується ідентифікаційне питання: в ідентифікуючому об’єкті відбилася недостатня для ототожнення сукупність ознак, ідентифікований об’єкт зазнав суттєвих змін або не виявлений. По-друге, під час дослідження об’єктів, які не мають відносно стійкої просторово-фіксованої форми, розмірів, у межах визначення загального джерела походження, тобто встановлення, що досліджувані частини (обсяги) належать до однієї маси речовини (наприклад, паста в штрихах тексту документу і паста в кульковій ручці є однорідними). По-третє, у випадку достатності для розв’язання завдань кримінального судочинства віднесення об’єкта до групи однорідних: наприклад, визначення належності досліджуваних предметів до розряду вогнепальної чи холодної зброї тощо, двох і більше виробів до однієї партії продукції (цвяхів, гудзиків та ін.).
Процес встановлення групової належності можна розглядати і як логічну операцію обмеження, яка дає змогу значно звузити коло об’єктів, що підлягають пошуку і дослідженню (Л. Я. Драпкія, В. М. Карагодін). Цей метод набуває ефективності у ситуації, коли ототожнюваний об’єкт не виявлено, а на ототожнюючому відсутні індивідуальні ознаки.
Із викладеного слід розуміти, що об’єктами встановлення групової належності є, по-перше, матеріальні тіла, які мають відносно стійку (незмінювану) форму – об’єкти ідентифікації; по-друге, матеріальні утворення, що не мають стійкої зовнішньої форми (рідкі, сипкі, газоподібні речовини), щодо яких на сучасному етапі розвитку науки, зазвичай, можливий лише розгляд питання про групову належність.
Під час установлення групової належності розрізняють установлюваний, встановлюючий об’єкти та зразки, сутність яких (зразків частково) визначається за аналогією до понять криміналістичної ідентифікації (ототожнюваний, ідентифікований і отожнюючий, ідентифікуючий). Це означає, що як встановлюваний розглядається об’єкт, групова належність якого підлягає встановленню, а як встановлюючий – той, за допомогою якого це відбувається (матеріально-фіксовані відображення, уявний образ, описи, частки предметів, рідких, сипких, газоподібних речовин, вироби масового виробництва). Зразками вважають матеріальні об’єкти, частки маси, що походять від об’єктів заздалегідь відомої групи (порівняно зі зразками для ідентифікації). До того ж, зразками вважають довідкові матеріали у вигляді описів групових (загальних) ознак і зображень об’єктів (наприклад, вогнепальної зброї) або їх колекцій (зброї та ін.).
Встановлення групової належності відбувається на підставі аналізу сукупності загальних (групових) ознак, тобто притаманних певному класу об’єктів (наприклад розміри посадкового діаметра, профілю шини, малюнок протектора характеризують певні тип і модель шини транспорту).
Залежно від того, який об’єкт підлягає дослідженню, розрізняють два види встановлення групової належності: 1) дослідження встановлюваного об’єкта (наприклад, предмета, що, можливо, є вогнепальною зброєю); 2) дослідження встановлюючого об’єкта (наприклад, фонограми, за якою визначається клас, вид звукозаписуючого пристрою). За природою встановлюючого об’єкта встановлення групової належності класифікується, як і криміналістична ідентифікація, на чотири охарактеризовані вище види.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)