Криміналістика – Сабадаш В. П. – Тема № 2. РОЗВИТОК, СТАНОВЛЕННЯ ТА СУЧАСНИЙ СТАН КРИМІНАЛІСТИКИ В УКРАЇНІ
1. Питання боротьби зі злочинністю пов’язані з виникненням держави та права. Перші рекомендації криміналістичного характеру зустрічаються в законодавчих пам’ятках Древнього Єгипту, Древнього Вавілону, Римської Імперії. Проте дані рекомендації були спрощеними, безсистемними, а в деяких випадках і містичними.
Криміналістичні засоби і прийоми знайшли своє відображення у правових актах Київської Русі (“Русская правда”). Літописи ХУ-ХУІ ст. ст. свідчать про використання криміналістичних знань під час виявлення підробок у документах.
Формування ж наукових основ криміналістики починається тільки з XIX ст.
2. XIX ст. характеризується впорядкуванням криміналістичних знань. У 1829 р. у Парижі був заснований Кабінет судової ідентифікації, у якому заповнювалися й зосереджувалися реєстраційні картки, які призначалися для встановлення особистості злочинців і з’ясування їхньої судимості. Картки розкладалися по десятиліттях і за абеткою (за прізвищами зареєстрованих осіб). У 1879 р. до Кабінету судової ідентифікації прийшов працювати писарем Альфонс Бертільон (1853-1914), якому вдалося розробити й успішно перевірити на практиці систему реєстрації людини по розмірах частин її тіла, якій він дав назву антропометричної ідентифікації.
У середині XIX ст. були опубліковані перші практичні настанови для слідчих, які містили всі відомі на той час способи слідчої роботи (Ягеманн – 1838 р.; Циммерман – 1852 p.; Ріхтер – 1855 р.). У 1841 p. виходить робота Я. І. Баршева “Основания уголовного судопроизводства, с применением к уголовному российскому судопроизводству”, у якій аналізуються особливості проведення слідчих дій.
Фундаментом сучасної криміналістики є робота австрійського судового слідчого Ганса Гросса “Руководство для судебных следователей как система криминалистики”, яка була видана в 1892 р. в Австрії.
У 1892 році Ф. Гальтон опублікував у Лондоні книгу “Отпечатки пальцев” (“Finger prints”). У цій роботі він обгрунтував можливість використання дактилоскопії для ідентифікації особистості й навів розроблену ним систему класифікації відбитків пальців.
На початку XX ст. дактилоскопія визнається основним методом криміналістичної ідентифікації.
3. Історію розвитку криміналістики України у XX столітті можна розділити на три періоди:
– 1920-1945 pp. – створення експертних установ (Харківський НДІ судової експертизи, засновник – М. С. Бокаріус; кабінет науково-судової експертизи в Одесі, засновник – МП Макаренко), оснащення відділів розшуку засобами криміналістичної техніки;
– 1945-1970 pp. – розробка теоретичних основ криміналістичної науки. Даний період пов’язаний з іменами таких видатних вчених, як В. Г. Гончаренко, В.-. Коновалова, С. М. Потапов, М. В. Салтевський, М. Я. Сегай та ін.
– 1970-2000 pp. – перегляд, уточнення, доповнення загальних постулатів криміналістики, розробка окремих теорій та криміналістичних методик розслідування злочинів.
4. Сьогодні можна виділити наступні науково-практичні напрямки розвитку криміналістики:
O створення сучасних науково-технологічних комплексів, головним завданням яких є технічне забезпечення процесу розслідування злочинів;
O розробка комплексних методик розслідування окремих видів злочинів;
O впровадження нових судових експертиз (судово-фонетичної, судово-лінгвістичної, одорологічної, експертизи комп’ютерної техніки та програмних засобів);
O перегляд окремих криміналістичних теорій та створення нових.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)