Кредит і банківська справа – Вовчак О. Д. – Тема 9 РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ БАНКІВ
9.1. Регулювання банківської діяльності, його суть та форми
9.2. Регулятивний капітал банку: призначення та порядок визначення
9.3. Економічні нормативи капіталу банку
9.4. Економічні нормативи ліквідності
9.5. Нормативи кредитного ризику
9.6. Нормативи інвестування
9.1. Регулювання банківської діяльності, його суть та форми
В усьому світі банки більше, ніж підприємства інших видів діяльності, підлягають державному нагляду та незалежному контролю. Система банківського регулювання та нагляду так чи інакше функціонує у всіх країнах світу.
Необхідність банківського регулювання та нагляду з боку держави зумовлюється тим, що банки виконують суспільно корисні та необхідні функції (розрахунково-касове обслуговування юридичних і фізичних осіб, збереження грошових заощаджень тощо). В умовах ринку між банками іде жорстка конкурентна боротьба, що змушує їх підвищувати ризиковість своїх операцій, що, своєю чергою, може призвести до банкрутства. А крах банківської установи наносить шкоду не лише його власникам, але й суспільству загалом. Усе це і робить регулювання їх діяльності та нагляду необхідним завданням держави.
Державне регулювання банківської діяльності здійснюється, насамперед, у межах банківської системи та виражається у впливі центрального банку на банки другого рівня.
Вплив центрального банку на діяльність комерційних банків здійснюється за такими основними напрямами:
1) створення законодавчих та інших умов, які б дозволили банкам реалізувати свої економічні інтереси (організаційно-правовий напрям);
2) встановлення економічних нормативів та нагляд за їх дотриманням із метою забезпечення ліквідності банківської діяльності (напрям опосередкованого економічного впливу).
В Україні, згідно із Законами України “Про банки і банківську діяльність” і “Про Національний банк України”, функції банківського регулювання та нагляду здійснює НБУ.
Терміни “регулювання банківської діяльності” та “нагляд за діяльністю банків” інколи вживаються у значенні синонімів, хоча належать до різних видів діяльності.
Основною метою Банківського нагляду є своєчасне реагування на порушення та негативні тенденції у діяльності банків із метою їх нормалізації, зміцнення фінансового стану, підтримки стабільності та надійності як кожного банку зокрема, так і банківської системи загалом.
Банківське регулювання – це система заходів, за допомогою яких центральний банк або інший наглядовий орган гарантує стабільне, безпечне функціонування банків, запобігає дестабілізуючим процесам у банківському секторі.
Отже, під регулюванням банківської діяльності розуміють, насамперед, розробку та видання уповноваженими органами конкретних правил та інструкцій, що базуються на чинному законодавстві й визначають структуру та способи здійснення банківської справи. Такі закони та інструкції формують певні рамки поведінки банків, що сприяють підтримці надійної й ефективної банківської системи.
Регулювання здійснюється з метою забезпечення стабільної діяльності банків та своєчасного виконання ними зобов’язань перед вкладниками, а також запобігання неправильному розподілу ресурсів і втраті капіталу через ризики, притаманні банківській діяльності.
До основних завдань банківського регулювання та нагляду можна віднести:
1) забезпечення стабільності та надійності банківської системи;
2) захист інтересів вкладників;
3) створення конкурентного середовища у банківському секторі;
4) забезпечення прозорості діяльності банківського сектору економіки;
5) забезпечення ефективної діяльності банків, підтримку необхідного рівня стандартизації та професіоналізму у банківській сфері тощо.
Регулювання діяльності банків Національний банк України здійснює у двох основних формах – Адміністративне та Індикативне регулювання.
Адміністративне регулювання включає такі заходи:
1) реєстрацію банків і ліцензування їх діяльності;
2) встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків;
3) застосування санкцій адміністративного чи фінансового характеру;
4) нагляду за діяльністю банків;
5) надання рекомендацій щодо діяльності банків.
Основними складниками індикативного регулювання є:
1) засоби впливу, пов’язані з визначенням кількісних параметрів банківської діяльності:
– встановлення обов’язкових економічних нормативів;
– визначення норм обов’язкових резервів для банків;
– встановлення норм відрахувань до резервів на покриття ризиків від активних банківських операцій;
2) засоби впливу непрямого характеру: визначення процентної політики;
– рефінансування банків;
– кореспондентські відносини;
– управління золотовалютними резервами, включаючи валютні інтервенції;
– операції з цінними паперами на відкритому ринку;
– імпорт та експорт капіталу.
Нагляд за діяльністю банків належить до адміністративного регулювання. Він здійснюється з метою забезпечення надійності та стійкості окремих банків та передбачає цілісний і неперервний нагляд за здійсненням банками своєї діяльності відповідно до чинного законодавства та інструкцій, своєчасне реагування на порушення та негативні тенденції у діяльності окремих банків.
У загальному вигляді банківський нагляд зводиться до виявлення правопорушень і їх усунення, запобігання високому рівню ризикованості, з’ясування того, наскільки діяльність банків відповідає встановленим правилам.
За етапами і методами здійснення банківський нагляд поділяють на: Вступний, Попередній і Поточний контроль (рис. 9.1):
Рис. 9.1. Форми банківського нагляду
Індикативне регулювання банківської діяльності включає такий важливий елемент, як встановлення з боку НБУ для банків обов’язкових економічних нормативів. їх призначення – захист інтересів вкладників і кредиторів та забезпечення фінансової надійності банків.
Регулювання діяльності банків через економічні нормативи регламентує Закон України “Про банки та банківську діяльність” від 7 грудня 2000 р. та
Інструкція про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затверджена Постановою НБУ № 368 від 28 серпня 2001 р. Інструкція враховує рекомендації Базельського комітету з банківського нагляду. Цією Інструкцією НБУ установив такі економічні нормативи, що е обов’язковими до виконання всіма банками в Україні (рис. 9.2):
Рис. 9.2 Економічні нормативи, які застосовуються при регулюванні банківської діяльності
Усі нормативи, залежно від сфери банківської діяльності, яку вони регулюють, поділяють на п’ять груп, до кожної з яких входять кілька економічних нормативів:
1. Нормативи капіталу:
– мінімального розміру регулятивного капіталу (Н1);
– адекватності регулятивного капіталу (Н2);
– адекватності основного капіталу (НЗ);
2. Нормативи ліквідності:
– миттєвої ліквідності (Н4);
– поточної ліквідності (Н5);
– короткострокової ліквідності (Н6);
3. Нормативи кредитного ризику:
– максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7);
– великих кредитних ризиків (Н8);
– максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Н9);
– максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам (Н10);
4. Нормативи інвестування:
– інвестування в цінні папери окремо за кожною установою (НИ);
– загальної суми інвестування (Н12);
5. Норматив ризику загальної відкритої (довгої / короткої) валютної позиції банку (Н13), Н13/1, Н13/2.
Базою для розрахунку економічних нормативів Н2, Н7, Н8, НИ, Н12, Н13 є регулятивний капітал банку; для НЗ – основний капітал; Н9, Н10 – статутний капітал.
(2 votes, average: 3,50 out of 5)