Країнознавство – Мальська М. П. – 2.3. Теоретичні проблеми цивілізаційного підходу
Спираючись на цивілізаційний підхід до історичного процесу формування великих культурних регіонів світу, можна виокремити такі основні теоретичні проблеми, як джерела зародження і життя цивілізацій, проблеми розвитку і зникнення цивілізацій.
Багато дослідників, у тому числі А. Тойнбі, вважають, що розвиток кожної регіональної цивілізації відбувається за біологічними ритмами, які визначають основні його фази: народження, зростання, злам, занепад і розпад. Якщо для стадії зростання характерний органічний тип еволюції у всіх сферах життя – соціальній, політичній, релігійній, етичній, художній, науковій, то для стадії занепаду властивий механічний тип еволюції, фактично руйнація органічного життя культури.
Динаміка цивілізації – від зародження до розпаду, відповідно до теорії А. Тойнбі, визначається законом “Виклик Відгук”, згідно з яким прогрес чи регрес цивілізації пов’язаний з адекватністю Відгуку регіонального соціуму на Виклик історичної ситуації. Народження цивілізації відбувається спонтанно за двох необхідних умов:
– стимулятивна роль навколишнього середовища – Виклик;
– наявність у соціумі творчої меншості, здатної створити необхідний Відгук на Виклик.
На стадії зародження цивілізації механізм закону “Виклик – Відгук”, можна було б сформулювати так: навколишнє середовище в широкому його значенні кидає Виклик соціуму, а той через свою творчу меншість відповідає на Виклик і знаходить вирішення проблеми. Виклики можуть бути зумовлені як властивостями природного середовища, так і особливостями суспільно-історичного характеру.
А. Тойнбі виокремив п’ять основних типів Викликів:
– виклик суворих країн;
– виклик нових земель;
– виклик історичних ударів;
– виклик тиску;
– виклик обмеження.
Зародженню цивілізації, як відзначав вчений, сприяють найважчі умови. Так, велика китайська цивілізація народилася не на берегах відносно спокійної Янцзи, а на непокірній, бурхливій Хуанхе, а лише потім перейшла у долину Янцзи. Не в помірному поясі сучасної території Чилі виникли цивілізації Західної півкулі, а в області Центральних Анд, де дуже гостро стояли проблеми зрошуваного землеробства.
Географ Л. Мечніков у XIX ст. у книзі “Цивілізація і великі історичні ріки” (1995) за географічним критерієм виокремив три періоди в історії світової людської культури: річковий, середземноморський та океанічний. Він детально описав річковий період, що охоплював історію найдавніших цивілізацій – єгипетської (уздовж долини Нілу), ассіро-вавилонської (уздовж Тигру та Євфрату в Месопотамії), індуської (долини Гангу та Інду) і китайської (уздовж Хуанхе та Янцзи), які виникли за три-чотири тисячоліття до нашої ери і досягли високої культури. Основною причиною – Викликом, який визначив появу цивілізацій високого рівня організації поливного землеробства, були особливості водного режиму перелічених рік, які несуть з собою запаси родючого мулу. Щоб захистити себе від згубного впливу повеней і зберегти надлишки води для зрошення в посушливий період, соціумам необхідно було виробити відповідну соціальну організацію. Отже, сезонні цикли повеней і посух породили адекватний Відгук – суспільне регулювання водного режиму великих історичних рік.
Дискусійною залишається проблема причин занепаду цивілізацій. А. Тойнбі вважав, що основна причина загибелі цивілізацій криється усередині самих цивілізацій. Коли у меншості бракує творчих сил, відбувається злам цивілізації; більшість відмовляється наслідувати меншість, відбувається руйнація соціальної єдності і ніщо вже не може зупинити розпаду цивілізації.
Творча меншість як провідний цивілізаційний компонент на різних етапах розвитку цивілізації поводиться по-різному. Жодна з цивілізацій не обдарована привілеєм нескінченного прогресу. Усі цивілізації, досягши розквіту, сходили зі сцени.
Хоча, А. Тойнбі, відстоюючи наступність цивілізацій, вважав, що вони могли, перебудувавшись, виникнути знову. Внутрішні закономірності розвитку цивілізацій також є проявом (регіональним варіантом) глобальних процесів.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)