Козацькі вожді України Т.2 – Сушинський Богдан
Павло Гомін, кошовий отаман запорізького козацтва. Цьому кошовому випало очолювати запорізьке козацтво у дні, коли в Україні вирішувалася доля гетьманської булави, а отже, й доля самої держави. Як ми вже знаємо, по смерті Б.
Павло Гомін, кошовий отаман запорізького козацтва. Цьому кошовому випало очолювати запорізьке козацтво у дні, коли в Україні вирішувалася доля гетьманської булави, а отже, й доля самої держави. Як ми вже знаємо, по смерті Б.
Відомий діяч доби, що ввійшла в історію України під назвою “Хмельниччина”, Юрій Немирич (1612 – 1659) явище своєрідне, ціла епоха української дипломатії. Жовтень 1648 року. Армія Б. Хмельницького підступила до польського міста Замостя. Звідси
В історії визвольної боротьби українського народу під проводом Б. Хмельницького цей полководець і дипломат не залишив такого яскравого сліду, як, скажімо, Богун, Кривоніс чи Нечай. Проте складалося так, що в найвідповідальніші періоди становлення нової
Дивно іноді складаються долі воєначальників: вони роками проливають власну кров і кров солдатів у боротьбі проти ворогів батьківщини, але ні місця в історії, ні особливої слави зусилля ці не дарують. А потім раптом обставини
Постать кошового отамана Якова Барабаша (р. н. невід. помер 1658) уже знайома нам з есе, присвяченого полковнику полтавському М. Пушкарю та його антигетьманському повстанню. Залишається додати кілька істотних штрихів. У листопаді 1657 року посли
З полум’я “домашньої” війни, що її посилено роздмухували в Україні російські урядовці, Іван Безпалий (р. н. невід. – помер 1718) виринув несподівано і на такий недовгий час, що більшість істориків воліє навіть не помічати
На українському військово-політичному Олімпі доти незнана й дещо загадкова постать Степана Опари виникла в червні 1665 року. Цьому передували події в районі Медведівки, де сотникував цей полковник за призначенням гетьмана Тетері. Тут, поблизу Медведівки,
Особливий інтерес до гетьмана Петра Дорошенка (1627-1698) може виникнути вже хоч би з того, що йдеться про внука уславленого гетьмана і полководця Михайла Дорошенка. Він ніколи не забував цього, як не забували і його
Новий, 1669 рік, якого випало стояти на чолі Коша запорізького Лукашу Мартиновичу (р. н. і смерті невід.), починався в гетьманській України з гострої міжусобної боротьби. Одразу кілька претендентів на булаву “гетьмана по обидва боки
Сталося так, що на початку Визвольної війни доля тісно пов’язала майбутнього гетьмана Б. Хмельницького саме з цим полковником – Михайлом Станіславом Кричевським (р. н. невід. – помер 1649). Повернувшись улітку 1647 року з Варшави
На початку серпня 1657 року, відчувши, що дні йому вже полічено, Богдан Хмельницький завів мову з наближеними полковниками та іншою старшиною про те, хто мав би підхопити його булаву. Оскільки питання було не з
Так уже склалося, що після смерті Богдана Хмельницького, боротьба за гетьманську булаву розгорнулася здебільшого між його родичами: зятями Іваном Нечаєм і Павлом Тетерею; шуряками Якимом Сомком і Василем Золотаренком, а також Іваном Виговським, рідний
Сашко Туровець (Сацький, р. н.-р. см. невід.) належить до тих кошових отаманів, яких самі політичні обставини змусили залишити певний слід в історії України. Вже у квітні 1661 року наказний гетьман Яким Сомко повідомив у
Кар’єра гетьмана Івана Брюховецького (р. н. невід. – помер 1668) здається чи не найдивовижнішою з-поміж кар’єр усіх гетьманів та кошових отаманів України. На відміну від інших державників того часу, він не був ні січовиком,
Василь Золотаренко (р. н. невід – помер 1663) належав до старовинного козацького роду, коріння якого віднаходиться в древньому Корсуні. Старший брат його, Іван Золотаренко, в 1653-1655 роках теж був полковником Ніжинським, і певний час
Досвідченому воїнові Леську Шкурі випало очолювати запорізьке козацтво в ті буремні часи, коли січове товариство роз’єднувала гетьманська міжусобиця, в яку були втягнуті лівобережний гетьман Іван Брюховецький, правобережний – Павло Тетеря, претенденти на булаву Степан
З полковником переяславським Данилом Єрмолаєнком ми зустрічаємося за часів урядування Івана Брюховецького. Гетьман Лівобережної України одразу по номінації поїхав до Москви, щоб скласти дяку цареві. І серед його старшинського почту був також полковник переяславський
Запорожці обрали його отаманом у лютому 1666 року, скинувши перед тим, на Раді, кошового Леська Шкуру. А скинули через те, як повідомляє Д. Яворницький, що той не пускав запорожців на виступ проти калмицьких загонів,
Часи, в які очолювати запорізьке козацтво випало кошовому Івану Біолковському (р. н. і смерті невід.) видалися непевними, тяжкими, міжусобними… Передусім, ускладнилися стосунки з Кримським ханством. Восени 1667 року (Івана Біолковського було обрано кошовим у
Оцінюючи діяння цього гетьмана, наші історики, скидається на те, сприймали його прізвище – Многогрішний – за каїнову печать. Тож і темних барв для його зображення не шкодували. “Демко Многогрішний, – писав М. Аркас, –
Рік 1672, якого Євсевію Шашолу випало отаманувати на Запорізькій Січі, був наповнений важливими військово-політичними подіями, кожна з яких ставила Україну на межу миру і війни, внутрішньої чи зовнішньої політичної кризи. Досить сказати, що в
З усіх вождів, яких знала історія нашого козацтва, постать Степана Вдовиченко, як гетьмана (р. н. і смерті невід.) є, очевидно, найменш знаною, і незважаючи на те, що його згадував у своїй “Історії запорізьких козаків”
Увагу літописців, а отже й істориків Василь Дрозд (Дрозденко, р. н. невід. – помер 1665) привернув лише в 1665 році, тобто в рік своєї загибелі. Відомостей про нього дійшло до наших часів дуже мало,
“Вся історія співіснування Гетьманської України і Запорізької Січі – це диявольське хитросплетення конфліктів, непорозумінь, компромісів І знову конфліктів. Підтримуючи то одного, то другого претендента на булаву, запорізькі вожді, зрештою, не бажали коритися жодному з
“Вся історія співіснування Гетьманської України і Запорізької Січі – це диявольське хитросплетення конфліктів, непорозумінь, компромісів І знову конфліктів. Підтримуючи то одного, то другого претендента на булаву, запорізькі вожді, зрештою, не бажали коритися жодному з
Беручи участь у змові проти Дем’яна многогрішного, генеральний суддя Іван Самойлович навряд чи міг припустити, що мине лише кілька років, і його так само заарештують і спровадять до Сибіру, як оце щойно спровадили туди
Відсторонення від влади Івана Стягайла стало цілковитою несподіванкою і для гетьмана Івана Самойловича, і для російського царя. Ця інтрига січова була настільки незрозумілою цареві, що в листі до гетьмана Самойловича, він, серед іншого, просив
Об’єднання України під однією булавою, яка, по суті, опинилася в руці московського царя, дуже занепокоїло Крим і Туреччину. Вони кинули в Україну нові збройні сили. Татарсько-турецьке військо підступило аж до Чигирина. Самойлович на той
Петро Суховій (або Суховієнко, 1645- р. см. невід.) з’явився на козацько-гетьманському обрії несподівано. Як не намагався Петро Дорошенко відмежуватися од убивства Брюховецького, все ж чимало козаків не могло ні повірити йому, ні подарувати такого
Так вже склалося у Григорія Єремієва (р. н. і смерті невід.), що від перших днів отаманство його минало в полеміці, і навіть у конфлікті, з гетьманом Самойловичем та російськими царями. І першим поштовхом до
Волинський шляхтич Григорій Гуляницький (р. н. і смерті невід.) робив свою військову кар’єру на полях битв Визвольної війни. І хоч ім’я його не набуло гучної слави, проте, як офіцер, він мав непогану репутацію. Брав
Родинні зв’язки Данила Виговського (р. н. невід – помер 1659) складалися таким чином, що він виявився наближеною особою трьох гетьманів: Богдана і Юрія Хмельницьких, а також Івана Виговського. З Хмельницькими породичався через шлюб, а…
Важко знайти історика, який би не згадував про розгром турків 1683 року під стінами Відня, від німецько-польсько-українських військ. Відома битва, нищівна поразка турецької армії… Але майже ніхто не говорить при цьому, що українськими військами
Важко знайти історика, який би не згадував про розгром турків 1683 року під стінами Відня, від німецько-польсько-українських військ. Відома битва, нищівна поразка турецької армії… Але майже ніхто не говорить при цьому, що українськими військами
Андрій (Дмитро) Могила належить до тих маловідомих козацьких вождів, вчинки яких вимальовуються на тлі нашої буремної історії лише окремими й не завжди виразними штрихами. Та це не означає, що ми повинні забувати чи зверхньо
В історії українського козацтва Іван Дзиковський (Зіньківський, р. н. невід. – помер 1670) увійшов, передусім, як керівник козацько-селянського повстання, котре історики так і нарекли “Повстання Дзиковського”, Одначе діяльність його слід розглядати значно ширше, пов’язуючи
Упродовж майже двадцяти трьох років слобожанський полковник Григорій Донець (р. н. невід. – помер 1691) залишався символом козацької старшинської зверхності, авторитетності та непорушності, незаперечним символом й авторитетом козацького ватажка-отамана. Достеменних відомостей про походження його
РОЗДІЛ ПЕРШИЙ “Іван Мазепа – це той герой, вшановуючи якого, віриш, що, зрештою, і твій народ гідній бачити на своєму Історичному іконостасі більш величнішого вождя й істинного лицаря, ніж бачив досі, та зазнати при
РОЗДІЛ ПЕРШИЙ “Іван Мазепа – це той герой, вшановуючи якого, віриш, що, зрештою, і твій народ гідній бачити на своєму Історичному іконостасі більш величнішого вождя й істинного лицаря, ніж бачив досі, та зазнати при
РОЗДІЛ ПЕРШИЙ “Іван Мазепа – це той герой, вшановуючи якого, віриш, що, зрештою, і твій народ гідній бачити на своєму Історичному іконостасі більш величнішого вождя й істинного лицаря, ніж бачив досі, та зазнати при
До досить несподіваної характеристики Петрика Іваненка (pp. народження і смерті невідомі) вдається історик Крип’якевич: “Він належав до характеристичного типу тогочасного інтелігента, якому тісно було в унормованому ладі Гетьманщини і який у політичних інтригах шукав
Іван Гусак належав до тієї старшини козацької, яку з цілковитим правом можна було б назвати ” вічними отаманами”. Навіть важко сказати, скільки разів козаки довіряли йому клейноди кошового і скільки разів одбирали їх, або
Час від часу козацько-повстанська стихія породжувала справжніх велетів, талановитих вождів і полководців, яким тільки не дуже щаслива доля та несприятлива політична обстановка не дали змоги піднестися до вершин визнання в народі й на міжнародній
За часів, коли на Правобережній Україні гетьманував призначений з волі короля Андрій Могила, Самусь (Самійло Іванович, р. н. невід. – пом. бл. 1713) мав статус полковника богуславського. На відміну від гетьмана, він був не
Передбачаю, що в декого з читачів цієї книжки можуть виникнути заперечення щодо того, щоб серед вождів та полководців козацтва стояло й ім’я Василя Кочубея (1640-1708), на якому давно лежить тавро “зрадника”, оскільки він написав
З іменем цього полковника, передусім пов’язують події, що розгорталися навколо гетьмана Мазепи. Тобто в історію, а отже і в пам’ять українців, він увійшов, як один з керівників опозиції; як той, що писав на Мазепу
Яким Сомко (р. н. невід. – помер 1663) належав до козацької старшини, яка починала визвольну війну разом з Богданом Хмельницьким. Тому це були люди, особливо чутливі до змін у політичній обстановці та державному устрої,
“Помиляється той, хто вважає, що державницька ідея зароджувалась і тліла саме на вогнищах січового Запоріжжя. Витворивши могутній лицарський Орден, піднісши його до височіні козацької республіки, запорізькі козаки дуже ревно й насторожено ставилися до спроб
“Помиляється той, хто вважає, що державницька ідея зароджувалась і тліла саме на вогнищах січового Запоріжжя. Витворивши могутній лицарський Орден, піднісши його до височіні козацької республіки, запорізькі козаки дуже ревно й насторожено ставилися до спроб