Козацькі вожді України Т.2 – Сушинський Богдан – Федір Бурсак, військовий скарбничий, військовий отаман Чорноморського козацького війська
Своїм сходженням на козацький Олімп Федір Бурсак зобов’язаний, як уже мовилося, добрій волі та хорошому ставленню до себе свого попередника – військового отамана, генерал-майора Тимофія Котляревського. Коли чиновникам військового відомства стало зрозуміло, що дні козацького генерала лічені, постало питання про спадкоємця. Про те, щоб дозволити козакам самим обирати собі отамана, виходячи при цьому з давніх традицій, не могло бути й мови: тільки призначати! І тільки – надійного, котрий не залежав би від примх бунтівливого козацтва, і завжди пам’ятав, що служити він має не Кубані, а… Петербургу.
Так ось, оскільки краще самого Котляревського ніхто старшин кубанських не знав, вирішили, що йому й належить назвати ім’я спадкоємця. Ним став військовий писар1 Федір Бурсак, що був одним із тих старшин, котрі стояли біля витоків Чорноморського козацтва, і хто, разом із Сидором Білим та Захаром Чепігою, формував перші його підрозділи.
В 1834 році щойно призначений командуючим Кавказькою лінією, генерал Вельямінов “відкрив походи за річку Кубань загонами, сформованими з козаків Кавказького лінійного та Чорноморського козацьких військ, з доданням деяких регулярних частин”.2 Можливо, офіційно воно й так, але з інших джерел відомо, що задовго до “походів Вельямінова” саме отаман Федір Бурсак (а помер він в 1816 році) був першим із кубанських отаманів, котрому набридло без кінця протистояти нападам черкесів. А, щоб відбити в них охоту турбувати козацькі поселення, сам сформував чималий загін козаків і повів їх у похід проти “закубанських татарів”, І похід цей виявився досить успішним. Згодом подібних походів на рахунку в кубанців виявилося безліч, але Бурсак залишився в її історії, як командир першого з них.
Коли ж саме відбувався цей похід? Відповідь на це питання віднаходимо в “Короткому переліку служби та походів Кубанського війська”, опублікованому в “Довідковій книжці Імператорської Головної квартири”. “В 1800 році, (тобто вже на другий рік після призначення Федора Бурсака військовим отаманом – Б. С.) – чорноморські козаки брали участь у каральній експедиції проти горців за їх напад на їх поселення”.
Ось такий лаконічний запис, яким відкривається історія нападів, десантів, вилазок та великих походів кубанських козаків на землі північнокавказьких народів. Цей похід різко змінив ситуацію в регіоні. Відтепер горці повинні були дбати вже не так про наскоки на правий берег Кубані, як про організацію захисту своїх власних поселень, і то на всьому просторі, від Кубані до хребтів Кавказу.
Кубанцям дуже пощастило в тому, що отаман Бурсак виявився хорошим господарником. Відомо, що він усіляко сприяв діяльності на Кубані промисловців, підтримуючи та заохочуючи їх. Саме за часів його отаманства на Кубані почали з’являтися перші кінні заводи, котрі опікувалися про розведення найбільш придатних для військової служби порід. При ньому ж почали з’являтися вовняні мануфактури, котрі дозволяли впевненіше розвивати в краї вівчарство. Досить гостро постала перед козаками й проблема навчання дітей, яке дозволило б із часом забезпечувати свою Чорноморію власними фахівцями. Й ось у грудні 1806, в Катеринодарі, завдяки старанням отамана Федора Бурсака, з’являється перше таке училище для наймолодшого покоління козаків-кубанців.
Отаман Бурсак не просто дбав про розвиток економіки краю, але й прагнув зробити цей край в усіх галузях – економічній, військовій, освітній, адміністративній – самодостатнім. Він розумів, що цей, тепер уже досить залюднений, край не може й надалі залишатися лише регіоном козацьких прикордонних поселень, в якому дбають лише про військову справу і живуть, по суті, з військової платні та війни.
Проте військово-політична ситуація в Європі та Азії складалася таким чином, що цілковито віддаватися справі облаштування краю отаману Бурсаку не випадало. Після жорстокої поразки, якої російсько-австрійські війська зазнали 20 листопада 1805 року в битві під Аустерліцем від армії Наполеона, Туреччина стала союзницею Франції. Вирішивши приєднатися до боротьби проти Росії, Порта виходила з власних політичних амбіцій: їй треба було взяти реванш за поразку від Росії в попередніх війнах. Під натиском французької дипломатії, турки закрили свої протоки Босфор і Дарданелли для проходу російських кораблів, тобто фактично блокували весь російський флот у Чорному морі. Крім того, султан змінив керівництво Валахії та Молдови, яке було налаштоване більш-менш проросійськи.
У відповідь на це, імператор Олександр І ввів у князівства свої війська, що змусило султана Селіма III оголосити в 1806 році війну Росії. Оскільки під владою та впливом Туреччини перебувала значна частина Кавказу та Закавказзя, .to чорноморські козаки одразу ж виявилися втягнутими в цей конфлікт. Так, уже в 1807 році два полки чорноморських козаків під командуванням військового отамана Федора Бурсака взяли участь у здобутті російськими військами міста Анапи. Власне, з цього вдалого штурму розпочалася безпосередня участь козаків-чорноморців у російсько-турецькій війні 1806-1812 років. Поки тривали бої поблизу Анапи та на її околицях, ще один полк козаків, під командуванням полковника Паливоди, добувався маршем до берегів Дунаю.
Вже на початку літа 1807 року козаки Паливоди показали своє військове вміння у битві під Бухарестом (в якому був російський гарнізон), неподалік селища Оболешти, проти 13-тисячного загону турків під командуванням генерала Мустафи-паші. Саме зазнавши поразки в цій битві, турки змушені були відмовитися від подальшого наступу на Бухарест, що дуже зміцнило позиції російської армії. Проте бої на берегах Дунаю й далі тривали, і в одному з них козаки, котрі зазнали тут чималих втрат, залишилися і без хороброго командира свого – полковника Паливоди, котрий з часом міг би стати чудовим військовим отаманом.
Ще один полк українських кубанських козаків, під проводом полковника Ляха, доля закинула на Кримську землю, де їм теж довелося демонструвати своє військове мистецтво.
Відомо, що отаман Бурсак звертався із закликом до задунайських козаків, запрошуючи їх переселятися з турецького правобережжя Дунаю в благословенну Чорноморію. І щось зо п’ять сотень задунайців відгукнулося на цей заклик і прибуло на Дунай.
У березні 1812 року, згідно з наказом Військової колегії Росії, отаман Федір Бурсак сформував з кращих козаків-чорноморців Імператорську Чорноморську сотню, котра мала служити в складі лейб-гвардії. Очолив цю сотню син отамана – сотник Панас Бурсак. Саме ця сотня дуже прославилася під час франко-російської війни 1812-1814 рр. Так само прославився в ній і полк чорноморських козаків під командуванням полковника Плохого. Під час Бородинської битви сотня Панаса Бурсака зуміла знищити дві батареї ворога. 28 жовтня 1812 року лейб-гвардійці взяли участь у захопленні в полон штабу генерала Ожеро та значної частини решток його розгромленого корпусу. Вони ж прийняли на себе основний удар французького загону – понад 500 осіб – котрий пробивався на допомогу генералу Ожеро.
Відзначилася сотня Панаса Бурсака і в “битві народів” під Лейпцігом (1813), де, спільно з двома сотнями дончаків, українські козаки зупинили прорив загону французької кавалерії. У цьому бою чорноморці зазнали значних втрат, але вистояли. Відзначаючи їх мужність, прусський король нагородив Панаса Бурсака орденом “За заслуги”, було відзначено й чимало інших козаків. Побували козаки-чорноморці і в Парижі, де вони два місяці стояли табором на Єлисейських полях. Що не кажіть, а хлопцям таки пощастило.
Війна вимагала від козацтва все нових і нових формувань. В 1815 році отаман Федір Бурсак сформував чотири кінних полки під командуванням Порохні, Голуба, Будоноса (Дубоносова) і, тепер уже полковника, Панаса Бурсака, які взяли участь у закордонному поході російської армії. Проте добутися козаки встигли лише до Польщі, оскільки того ж року у Відні відбувся загальноєвропейський конгрес, на якому обговорювались проблеми повоєнного облаштування Європи. Відтак, бойові дії на просторах континенту було припинено. Практично, вони припинилися ще в травні 1814 року, по тому, як переможена Франція, вже без Наполеона, котрий 25 березня зрікся престолу, уклала 18 травня 1814 року з усіма учасниками антифранцузької коаліції Паризькиймир. Одначе, про всяк випадок, Росія все ще перекидала в Європу свіжі військові сили, і серед них – чотири полки козаків-чорноморців.
Помер отаман Федір Бурсак в 1816 році. Незважаючи на те, що він був хоробрим воїном і талановитим полководцем, у пам’яті козаків-чорноморців він усе ж таки залишався отаманом-господарником, завдяки діяльності якого на Кубані почала бурхливо розвиватись промисловість, створювалися школи та училища; розбудовувалися і сам Катеринодар, і чимало станиць Чорноморського козацького війська.
(2 votes, average: 4,50 out of 5)