Корпоративне управління – Мальська М. П. – Японська модель
Японська модель корпоративного управління є багатобічною і припускає наявність промислово-фінансової групи “кейрецу”, яка включає банки, що зробили великі інвестиції в підприємства, характеризуються загальним позиковим і акціонерним капіталом, торгівлею товарами та послугами, неформальними контактами, розгалуженою “перехресною” власністю. Корпорація, яка належить до певного “кейрецу”, має набагато більше вигоди від ділових відносин з іншими членами “кейрецу”, ніж від отримуваних від них дивідендів.
На практиці майже 80% японських корпорацій взагалі не мають зовнішніх членів, і правління є представником інтересів компанії і її провідних пайовиків. І це за відсутності таких елементів німецької системи, як представництво
Службовців і наявність представників від банків. Майже всі японські директори є старшими службовцями фірми. Банки ж делегують зазвичай своїх представників на нижчі посади для нагляду за обліком і ревізією бухгалтерської звітності.
Японська модель передбачає взаємне проникнення капіталу і орієнтацію компаній перш за все на загальні корпоративні і державні інтереси. При цьому менеджери компаній повністю їх контролюють, будучи практично єдиними учасниками однопалатної ради директорів. Японська модель, передусім, передбачає соціальну організованість на рівні корпорації та ділову організованість на рівні індустріальної групи. Для японської моделі характерна активна роль держави, яка бере участь у стратегічному плануванні, передбачається офіційне й неофіційне представництво уряду в Раді корпорації.
Ключовий банк і кейрецу – два різні елементи японської моделі, які одночасно дублюють і доповнюють один одного. Майже всі японські корпорації тісно пов’язані із ключовим банком. Банк надає своїм корпоративним клієнтам кредити та послуги з випуску цінних паперів, ведення рахунків і консалтингові послуги. Ключовий банк є основним власником акцій корпорації. Завдяки входженню кредитно-фінансових інститутів до корпорації, досягаються стратегічні вигоди, пов’язані з збільшенням мобільності розвитку та реалізацією технологічного потенціалу всієї групи.
Основними учасники корпоративних відносин у японській моделі є:
– ключовий банк як головний внутрішній акціонер;
– афілійована компанія або кейрецу – також основний внутрішній акціонер корпорації;
– правління – виконавчі директори;
– уряд.
– Взаємодія між цими учасниками спрямована скоріше на установлення ділових контактів, а не на підтримання балансу сил, як в англо-американській моделі.
Рада директорів (Спостережна рада) майже повністю складається з афілійованих осіб, тобто виконавчих директорів, керівників головних відділів компаній і правління. Представники неафілійованих акціонерів, тобто аутсайдерів, мало зустрічаються у складі Ради директорів японських корпорацій.
Банки є ключовими акціонерами і підтримують довгострокові відносини з корпораціями.
Обов’язкового схвалення акціонерами вимагають наступні питання:
– виплата дивідендів;
– розподіл коштів;
– вибори Ради директорів;
– призначення аудиторів.
Крім цього, без згоди акціонерів не можна вирішувати питання відносно капіталу корпорації, змін до статуту, винагороди директорам і аудиторам, проблеми злиття, придбання контрольного пакету та реорганізацію.
Вимоги щодо розкриття інформації про діяльність корпорацій досить жорсткі і пере передбачають оприлюднення даних про:
– структуру капіталу;
– кожного кандидата в члени Ради директорів (у тому числі посаду, які він займає, відносини з корпорацією, володіння акціями корпорації);
– винагороду, що була сплачена всім керуючим і директорам;
– можливі злиття або реорганізації;
– зміни до статуту, які пропонуються, а також назви компаній, що запрошуються для аудиторської перевірки.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)