Корпоративне управління – Мальська М. П. – Англо-американська модель
Використовується у Великобританії, США, Канаді, Австралії, Новій Зеландії та ін. країнах.
Характерні риси англо-американської моделі корпоративного управління пов’язані з особливостями акціонерної форми власності, а саме, з відсутністю в корпораціях значних, домінуючих над іншими, інвесторів. Акціонерний капітал корпорацій значною мірою розпилений. Більшість корпорацій не має у своїх реєстрах жодного індивідуального або інституціонального акціонера, частка якого становила б більше 2-5% статутного капіталу. Таким чином, жодна група акціонерів не може пред’явити претензії на особливе представництво в Раді корпорації.
Важливою особливістю є те, що більшість акцій знаходяться у власності інституціональних інвесторів – пенсійних і пайових фондів. Ці інвестори виступають скоріш за все в ролі фінансових менеджерів, які не прагнуть до представництва в радах директорів і, зазвичай, уникають відповідальності за діяльність компаній, в яких володіють значними пакетами акцій.
Розпиленість та розмитість акціонерного капіталу, що характерно для англо-американської моделі, значно полегшує перетікання акцій від одних власників до інших, оскільки дрібному акціонерові значно легше прийняти рішення щодо продажу акцій, ніж власникові великого пакета акцій. Як наслідок, англійський та американський фондові ринки відрізняються високою ефективністю та ліквідністю, а продаж пакетів дрібними інвесторами є технічно швидкою і легкою процедурою.
Учасниками англо-американської моделі є:
– акціонери;
– директори;
– менеджери;
– урядові агентства, біржі.
Структуру англо-американська моделі корпоративного управління відображено на рисунку 1.1.
Особливості англо-американської моделі корпоративного управління передбачають досить обмежений вплив акціонерів на діяльність корпорації. Вони мають право брати участь у голосуванні щодо внесення змін в статут, обирати й відзивати аудиторів і директорів, які потім керують компанією від імені її власників (акціонерів), а також погоджувати найбільш важливі рішення, які можуть призвести до ліквідації компанії (злиття або продажі). Більше того, акціонери не мають ніякого впливу на поточні справи корпорації. Вони не визначають рівень дивідендів, не відіграють ніякої ролі щодо прийняття на роботу або звільнення менеджерів.
Характерною рисою є наявність в структурі корпорацій додаткової ланки – ради директорів, яка обирається акціонерами і виступає їхнім представником, відстоює їхні інтереси у корпорації. Рада директорів в англо-американській моделі складається з інсайдерів і аутсайдерів (незалежних директорів).
Інсайдер – особа, яка працює в корпорації (зазвичай виконавчий директор чи менеджер вищого рівня) або тісно зв’язана з управлінням корпорацією.
Аутсайдер – особа або організація, яка безпосередньо не зв’язана з корпорацією і її управлінням, яка запрошена з метою виконання певних функцій і не має власних інтересів у компанії.
Більшість аутсайдерів (незалежних директорів) є або були в минулому головними керуючими інших компаній. Як у США, так і у Великобританії незалежні директори виконують свої функції за сумісництвом. Обидві категорії директорів виступають як представники компанії і її акціонерів та несуть солідарну відповідальність у справах корпорації. Функціями Ради директорів є:
– нагляд за процедурами обрання та переобрання членів Ради директорів
– обрання керівництва корпорації, оцінка їхньої діяльності;
– оцінка вибраної стратегії корпорації;
– оцінка фінансової діяльності корпорації та розподілу її фондів;
– забезпечення відповідності діяльності корпорації нормам діючого законодавства;
– нагляд за виконанням зобов’язань корпорації.
Ключовою фігурою всього процесу управління корпорацією, як правило, є головний менеджер, який приймає всі основні рішення. Хоча, формально функції управління покладається на комітет з управління (правління), проте його члени призначаються головним менеджером, який здійснює керівництво ними. Крім того, велике поширення в американських корпораціях отримала практика домінування головного менеджера не тільки щодо прийняття управлінських рішень, але і як члена Ради директорів, включення у склад якої є обов’язковим.
Порівняно з іншими країнами в США існують найбільш строгі правила щодо розкриття інформації, оскільки діє чітка та врегульована система відносин між акціонерами. Корпорації повинні повідомляти про себе досить багато: фінансову інформацію про корпорацію (щокварталу); дані про структуру капіталу; інформацію про попередню діяльність директорів, які призначаються (включаючи посади, які вони обіймають, відношення з компанією, володіння акціями компанії); розміри сукупної винагороди для керівництва, а також дати виплати винагороди кожному з п’яти вищих чинів (вище управління) корпорації поіменно; дані про акціонерів, які володіють пакетами акцій понад 5% акціонерного капіталу; інформацію про можливе злиття або реорганізацію; про виправлення, які вносяться до статуту; імена осіб або компаній, які запрошуються для аудиторської перевірки. Ця інформація включається або в річний звіт, або до порядку денного зборів акціонерів.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)