Корпоративне управління – Ігнатьєва І. А. – 2.3. Структура системи стандартів корпоративного управління

Основні принципи корпоративного управління

Тривала практика функціонування корпоративного управління в країнах з ринковою економікою, що відображає як міжнародний, так і національний досвід діяльності корпорацій у світі, дозволила створити так звану систему стандартів корпоративного управління, яка побудована на специфічних для даної галузі принципах, що притаманні управлінню саме корпоративними утвореннями, а також діють на основі об’єднаного капіталу. Систему стандартів корпоративного управління визначають:

O міжнародні стандарти – Принципи корпоративного управляння Організації економічного співробітництва і розвитку, Європейського банку реконструкції і розвитку, Конфедерації європейських асоціацій акціонерів “Євроакціонери”;

O національні стандарти – кодекси корпоративної поведінки розвинутих країн (Англії, Німеччини, США, Франції, Японії, Канади), країн, що розвиваються (Бразилії, Мексики, Малайзії, ПАР, Індії), країн СНД (Росії, України, Казахстану);

O стандарти корпорацій.

Без дотримання визнаних в усіх країнах принципових підходів до корпоративного управління, а саме – наявності кодексу принципів, справедливості, встановлення процедури голосування, прозорості, звітності й стратегічного планування – неможливе вільне функціонування ринку цінних паперів та інвестицій. Дотримання міжнародних стандартів у функціонуванні перехідних економік є резервом для створення сприятливого інноваційно-інвестиційного клімату, зміцнення конкурентних переваг корпорації та її інвестиційної привабливості для інвесторів, а також розширення зовнішньоекономічних зв’язків.

В науковій літературі існують різні підходи до визначення принципів корпоративного управління. Як правило, науковці дотримаються точки зору виокремлення загальноприйнятих міжнародних стандартів та окремих національних стандартів. Назарова Г. В. розділила і виокремила принципи корпоративного управління корпораціями (див. рис. 2.3). Ми, в свою чергу, зупинимо увагу лише на другій складовій рис. 2.3 – специфічних принципах корпоративного управління, оскільки базовими вважаються положення саме міжнародних і національних стандартів.

Рис. 2.3. Класифікація принципів управління корпораціями за Г. В. Назаровою

Основні принципи корпоративного управління зосереджені на проблемах, які виникають внаслідок розділення власності й управління нею, та призначені для акціонерних товариств, акції яких є в обігу на фінансовому ринку. Рішення про розробку стандартів і норм корпоративного управління було прийнято у квітні 1998р. на засіданні Ради Організації економічного співробітництва й розвитку (ОЕСР) на рівні міністрів країн-учасниць. Активну участь у процесі розробки кодексу принципів корпоративного управління взяли такі впливові світові організації як Світовий банк, Міжнародний валютний фонд, профспілки, бізнесові кола та Комітети ОЕСР з фінансових ринків, міжнародних інвестицій та транснаціональних компаній, промисловості, з питань політики охорони довкілля. Результатом цієї діяльності стало прийняття на засіданні Ради ОЕСР у травні 1999 року Кодексу “Принципи корпоративного управління”, який врегульовує питання п’яти сфер корпоративного управління: права акціонерів, однакове ставлення до акціонерів, роль зацікавлених осіб, розкриття інформації та її прозорість, обов’язки Спостережної ради. Дотримання цих принципів дозволить акціонерним товариствам України вдосконалювати корпоративне управління відповідно до світових стандартів. Цей документ містить роз’яснення щодо того, які конкретно проблеми повинні регулювати національні стандарти корпоративного управління і як забезпечити значне підвищення ролі інвесторів в управлінні компаніями, в котрі вони вкладають свої кошти. Принципи покликані допомогти урядам як країн-членів, так і країн, що не є членами ОЕСР, у заходах щодо оцінки та вдосконалення правової, інституціональної та нормативної баз корпоративного управління.

Принципи, прийняті Радою ОЕСР, мають еволюційний характер і повинні переглядатись у разі істотних змін обставин. Щоб зберегти конкурентоспроможність у середовищі, що змінюється, корпорації повинні оновлювати та коригувати свою практику корпоративного управління відповідно до нових вимог та можливостей. Цей документ поділений на дві частини. У першій викладено принципи, що стосуються таких п’яти галузей: права акціонерів, рівноправність акціонерів, роль зацікавлених осіб, розкриття інформації та прозорість, обов’язки Ради. У другій частині документа принципи наводяться з анотаціями, які містять коментарі, опис.

Отже, представимо змістовну характеристику кожного з вище перерахованих принципів корпоративного управління:

1) збереження прав акціонерів:

– структура корпоративного управління повинна захищати права акціонерів;

– надійні методи реєстрації права власності;

– доступність інформації про корпорацію;

– прийняття участі в голосуванні на Загальних зборах акціонерів;

– прийняття участі в виборах керівних органів корпорації;

– пайова участь в прибутках корпорації;

– право на відчуження та передачу акцій;

2) рівноправність акціонерів:

– структура корпоративного управління повинна забезпечувати однакове ставлення до акціонерів, включаючи дрібних та іноземних інвесторів;

– у всіх акціонерів повинна бути надана можливість отримати ефективний захист у випадку порушення їх прав;

– звичайні акції голосують за формулою: “одна акція-один голос”;

3) роль зацікавлених осіб та забезпечення дотримання їх прав:

– структура корпоративного управління повинна признавати передбачені законом права зацікавлених осіб та заохочувати їх активне співробітництво з корпорацією в створенні робочих місць;

– забезпечення фінансової стабільності корпорації;

4) розкриття інформації та прозорість корпорації:

– структура корпоративного управління повинна забезпечувати своєчасне та точне розкриття інформації по всім існуючим питанням, що стосуються корпорації;

– прозора структура власності та управління;

– відкритість інформації про фінанси і фінансове положення корпорації;

– прозора виробничо-господарська діяльність та рішення, що приймаються в межах корпорації;

5) лояльність та обов’язки ради директорів:

– структура корпоративного управління повинна забезпечувати стратегічне управління компанією;

– ефективний контроль за діяльністю адміністрації з боку ради директорів (наглядової ради), а також відповідальності цієї ради перед компанією та акціонерами (підзвітність ради директорів акціонерам).

Метою принципів, розроблених Європейським Банком реконструкції та розвитку (ЄБРР), є сприяння встановленню взаєморозуміння між корпораціями, кредиторами й інвесторами під час ухвалення рішень про надання кредиту або вкладання капіталу шляхом упровадження раціональних ділових норм у корпоративну практику.

Принципи ЄБРР мають універсальний характер, що дозволяє адаптувати їх до умов конкретної компанії кожної країни з урахуванням норм чинного законодавства.

Документ Sound Business Standards and Corporate Practices був підготовлений Європейським Банком реконструкції та розвитку з компанією “Купере енд Лайбранд” в 1997 році, щоб допомогти компаніям зрозуміти які загальні моменти враховуються солідними кредиторами і інвесторами при прийнятті інвестиційного рішення.

Основна увага у принципах ЄБРР приділена відносинам “зацікавлених сторін” та створенню балансу їхніх інтересів у діяльності акціонерного товариства. Головними вважаються відносини з: клієнтами; акціонерами; постачальниками; громадськістю.

Раціональні ділові норми і корпоративна практика ЄБРР рекомендують компаніям у взаємовідносинах із зацікавленими сторонами дотримуватись наступних принципів1:

1) у взаємовідносинах із клієнтами:

– висока якість і конкурентоспроможні ціни на товари, що випускаються, та послуги, що надаються;

– необхідна інформація про товари та послуги;

– довгострокова перспектива у відносинах;

2) у відносинах з працівниками:

– дотримання трудового законодавства, в тому числі норм охорони та гігієни праці;

– наявність чітких принципів при прийомі на роботу, оплаті праці, просування по службі та відсутність дискримінації;

– наявність права працівників на прийняття участі у профсоюзній діяльності;

3) у відносинах із постачальниками:

– чітко визначені принципи закупівлі;

– своєчасна оплата рахунків;

– попередження хабарництва;

– відмова від угод із зацікавленістю;

4) у відносинах із громадськістю:

– врахування інтересів населення;

– дотримання вимог охорони навколишнього середовища;

5) у відносинах із державними органами та міською владою:

– дотримання всіх обов’язкових норм;

– отримання всіх необхідних дозволів та ліцензій;

– відсутність зацікавленості;

6) у відносинах компанії з її акціонерами:

– відносно структури управління компанією;

– відносно прав акціонерів;

– відносно розкриття інформації;

– відносно ради директорів.

Не можна не погодитися зі ставленням до Принципів ОЕСР, яке висловила Міжнародна мережа з корпоративного управління (ММКУ), наголосивши на основній меті корпорації – постійній оптимізації доходів акціонерів із забезпеченням довгострокової життєздатності компанії шляхом ефективного управління та врахування інтересів зацікавлених осіб.

Наведемо деякі тези, важливі з погляду ММКУ для здійснення корпоративного управління1:

O Надання достовірної, адекватної і своєчасної інформації, яка забезпечує акціонерам реалізацію їх прав власності.

O Існування правила: одна проста акція – один голос.

O Компанії повинні забезпечувати право власників голосувати.

O Рада директорів або Спостережна рада, як орган управління, повинні бути підпорядковані акціонерам. Переобрання членів органів управління має відбуватися на регулярній основі.

O Компанія повинна розкривати інформацію про особу, професійний або інший досвід, чинники, що впливають на незалежність і загальну кваліфікацію членів Спостережної ради, та про порядок призначення посадових осіб.

O У радах має бути достатня кількість незалежних не виконавчих членів з відповідними знаннями та досвідом. Їхні обов’язки повинні включати ефективний стратегічний контроль роботи правління, формування основних комітетів ради і вплив на діяльність ради в цілому. Відповідно незалежні не виконавчі члени мають становити істотну більшість.

O Комітети Ради з питань аудиту, визначення винагороди та висунення кандидатів на провідні посади повинні складатися цілком або переважно з незалежних не виконавчих членів.

O Оплата праці членів ради і ключових виконавчих посадових осіб має відповідати інтересам акціонерів.

O Компанії повинні розкривати в річному звіті свою політику стосовно винагороди й, бажано, розмір винагороди окремих членів органів управління та вищих посадових осіб, щоб інвестори могли судити, чи відповідає інтересам акціонерів політика та практика компанії стосовно оплати праці.

O Істотні стратегічні зміни основної діяльності компанії не повинні застосовуватись без попереднього схвалення запропонованих змін акціонерами. Так само значні зміни в компанії, які по суті або за наслідками відчутно розмивають акціонерний капітал або зменшують частки власності або права на володіння акціями існуючих акціонерів, не повинні запроваджуватися без попереднього затвердження акціонерами запропонованих змін.

O Практика корпоративного управління повинна зосереджуватися на постійній оптимізації операційної діяльності компанії та доходів акціонерів.

O Компанії мають дотримуватись усіх відповідних законів юрисдикції, в якій вони функціонують.

O Спостережні ради, які прагнуть досягти активного співробітництва між компаніями та зацікавленими сторонами, перш за все сприяють стабілізації економіки регіону, працевлаштуванню та охороні довкілля.

Іншою організацією, яка також займається створенням міжнародних стандартів з корпоративного управління, є Конфедерація європейських асоціацій акціонерів “Євроакціонери”. Головною метою цієї організації є представлення інтересів акціонерів, фізичних осіб у Європейському Союзі. Це обумовлює основні завдання групи “Євроакціонери”: забезпечення захисту прав меншості акціонерів, прозорості ринків капіталу та голосування за довіреністю за кордоном; підвищення вартості акцій акціонерів європейських компаній; підтримка питань, що стосуються корпоративного управління, на рівні Європейського Союзу. Принципи спрямовані на покращення правової, інституційної та регуляторної бази корпоративного управління.

Основні взаємозалежні і взаємообумовлені принципи, що визначають характер корпоративного управління в багатьох країнах, зводяться до максимальної відкритості та справедливості процесу управління корпораціями, серед яких можна назвати наступні1:

1. Наявність кодексу принципів – кожне акціонерне товариство має розробити свій кодекс принципів, яким керуються члени Спостережної ради та Правління. Ці кодекси призначені для чіткої регламентації взаємовідносин з акціонерами та зобов’язань товариства перед ними. Кодекс має стати нормою корпоративного управління. На практиці в корпоративному управлінні товариством слід дотримуватися кодексу принципів і доповідати акціонерам про будь-яке відхилення від нього. Учасникам корпоративних відносин необхідно періодично переглядати положення кодексу, що дасть змогу підтримувати стандарти корпоративного управління на належному рівні.

2. Справедливість – акціонерні товариства, що діють на ринку, повинні забезпечити однакове ставлення до всіх акціонерів, включаючи іноземних. Вони мають поважати інтереси міноритарних акціонерів та не вести діяльність, яка може завдати їм збитків. Одна акція має надавати її власникові право одного голосу на зборах акціонерів.

3. Встановлення процедури голосування – акціонерів слід своєчасно інформувати про збори та питання, що на них виносяться. Матеріали для обговорення та голосування мають бути чіткими, короткими та надавати адекватну інформацію, яка дозволяла би приймати на її основі рішення з питань, що розглядаються. Ці матеріали повинні розповсюджуватися своєчасно, щоби сприяти активній участі акціонерів у діяльності товариства. Голоси мають бути точно підраховані, а результати голосування, незалежно від його форми (особисте чи за довіреністю), – оприлюднені.

4. Прозорість – дійовість та конкурентність ринку грунтуються на відкритості. Якщо ринок не створює високого рівня довіри до себе та до наданої ним інформації, він втратить своїх акціонерів. За наявності різних типів звітності акціонерним товариствам слід дотримуватися загальновизнаних міжнародних стандартів, які забезпечують суспільству прозорість та відкритість діяльності товариства.

5. Звітність – члени Спостережної ради та Правління мають бути підзвітні акціонерам. Основну відповідальність Спостережна рада несе за розвиток стратегічного планування діяльності акціонерного товариства таким чином, щоб домінуючим чинником цієї діяльності було постійне підвищення стабільності акцій, а також за відповідність своїх членів і команди менеджерів завданням стратегічного планування. Спостережна рада та Правління мають бути відкриті для будь-якого запиту з боку акціонерів про стан та оцінку діяльності акціонерного товариства, ступінь ефективності функціонування адміністрації, оплату праці її членів, призначення членів Правління, біографічні відомості про них та про їхню майнову частку в товаристві, стратегічне планування. Можливість моніторингу діяльності товариства з боку Спостережної ради та акціонерів, а також узгодження інтересів менеджменту з інтересами акціонерів є ключовими факторами для подальшого вдосконалення системи корпоративного управління.

6. Стратегічне планування – вміння членів Спостережної ради та Правління бачити довгострокову перспективу розвитку товариства й планувати його діяльність відповідно до неї є запорукою нарощування капіталу за умов підтримки стратегічної лінії акціонерами.

Відповідно до Указу Президента України “Про додаткові заходи щодо розвитку фондового ринку України” від 26 березня 2001 року № 198/2001 на Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку було покладено методологічне забезпечення запровадження та розвитку загальноприйнятих принципів корпоративного управління. На виконання Указу Президента України “Про заходи щодо розвитку корпоративного управління в акціонерних товариствах” від 21 березня 2002 року № 280/2002 Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку забезпечила розробку національних принципів корпоративного управління. Поява такого документа як національні принципи корпоративного управління обумовлена передусім важливістю корпоративного управління та його впливом на розвиток інвестиційних процесів, на ефективність діяльності акціонерних товариств і їх конкурентоспроможність.

Принципи корпоративного управління містять ключові засади, на яких мають розвиватися корпоративні відносини в Україні, та конкретні рекомендації щодо якісного та прозорого управління акціонерним товариством відповідно до міжнародних стандартів.

Під час публічних обговорень проекту Принципів, які тривали впродовж липня-жовтня 2003 року в усіх регіонах України за участю представників акціонерних товариств, професійних учасників фондового ринку, державних установ, науковців, громадськості, інших зацікавлених осіб, були висловлені численні пропозиції щодо документа й загальна підтримка необхідності його прийняття.

У підготовці Принципів корпоративного управління також узяли участь члени Консультаційно-експертної ради Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку та Спеціальної робочої групи з питань корпоративного управління та прав акціонерів. Ці Принципи були затверджені рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку 11 грудня 2003 року. Їх запровадження стане важливим кроком на шляху подальшого економічного розвитку та підвищення інвестиційної привабливості українських підприємств.

Мета прийняття Принципів корпоративного управління – викладення на підставі загальноприйнятих міжнародних стандартів корпоративного управління та з урахуванням національних особливостей і досвіду принципів та рекомендацій, необхідних для вдосконалення практики корпоративного управління в Україні.

Принципи корпоративного управління дають відповіді на запитання, як українським підприємствам подолати “кризу довіри” вітчизняних та іноземних інвесторів та як залучати фінансові ресурси на вітчизняному і на міжнародних фондових ринках. Вони містять найкращі стандарти та правила, які домінують в усьому світі на фінансових ринках і дотримання яких є однією з необхідних умов залучення інвестицій. Питання корпоративного управління важливі для всіх видів товариств, однак найбільшу актуальність вони мають для підприємств, котрі відчувають гостру потребу у фінансових ресурсах.

Окрім того, принципи корпоративного управління дають відповіді не тільки на запитання, як мобілізувати капітал, а і яким чином здійснювати належний контроль за його ефективним використанням. Відповідь на це запитання є ключовим завданням корпоративного управління й обумовлена вона проблемою, що виникла внаслідок розмежування функцій власності та управління і необхідністю приділення належної уваги захисту прав інвесторів в умовах, коли одні особи володіють товариством, а інші ним управляють.

З огляду на це принципи корпоративного управління адресовані насамперед тим українським підприємствам, яким потрібні інвестиції й котрі готові для їх залучення відповідати найвищим стандартам корпоративного управління. Потенційно це відкриті акціонерні товариства, акції яких купуються та продаються на організованому фондовому ринку.

Запровадження на практиці Принципів корпоративного управління мають здійснювати товариства, зокрема, через:

– повсякденне добровільне застосування принципів та рекомендацій щодо ефективного корпоративного управління;

– включення до внутрішніх документів товариства положень Принципів;

– розкриття на рівні річного звіту інформації щодо дотримання положень Принципів або аргументування причин відхилення від викладених у них рекомендацій.

У документі “Принципи корпоративного управління” висвітлені такі аспекти:

1. Мета товариства

Мета товариства полягає у максимізації добробуту акціонерів за рахунок зростання ринкової вартості акцій товариства, а також в отриманні акціонерами дивідендів.

2. Права акціонерів

Товариство повинне забезпечувати захист прав, законних інтересів акціонерів та рівне ставлення до всіх акціонерів, незважаючи на те, чи є акціонер резидентом України, а також незалежно від кількості акцій, якими він володіє, та інших факторів.

3. Спостережна рада і виконавчий орган

Ефективне управління потребує наявності у корпоративній структурі товариства дієвої, незалежної Спостережної ради та кваліфікованого виконавчого органу (менеджменту), раціонального й чіткого розподілу повноважень між ними, а також належної системи підзвітності та контролю. Система корпоративного управління повинна створювати необхідні умови для своєчасного обміну інформацією та ефективної взаємодії між Спостережною радою та виконавчим органом. Органи товариства та їх посадові особи повинні діяти добросовісно та розумно в інтересах товариства.

4. Розкриття інформації та прозорість

Товариство повинне своєчасно та доступними засобами розкривати повну й достовірну інформацію з усіх суттєвих питань, що стосуються товариства, з метою надання можливості користувачам інформації (акціонерам, кредиторам, потенційним інвесторам тощо) приймати виважені рішення.

5. Контроль за фінансово-господарською діяльністю товариства

З метою захисту прав та законних інтересів акціонерів товариство має забезпечити комплексний, незалежний, об’єктивний та професійний контроль за фінансово-господарською діяльністю товариства.

6. Зацікавлені особи

Товариство повинне поважати права та враховувати законні інтереси зацікавлених осіб (тобто осіб, котрі мають легітимний інтерес у діяльності товариства і до яких передусім належать працівники, кредитори, споживачі продукції товариства, територіальна громада, на території якої розташоване товариство, а також відповідні державні органи та органи місцевого самоврядування) й активно співпрацювати з ними для створення добробуту, робочих місць та забезпечення фінансової стабільності товариства.

Важливим новим елементом є введення посади корпоративного секретаря – людини, яка забезпечує зв’язок між Спостережною радою, акціонерами та виконавчим органом. У наведених принципах досить точно та однозначно визначено завдання виконавчого органу компанії, обумовлено, що Спостережна рада не повинна втручатися в оперативну діяльність з управління компанією.

Принципи корпоративного управління не є нормативним документом, вони містять положення рекомендаційного характеру і розраховані на добровільне застосування, але це не зменшує їх цінності. Цей документ є головним елементом комплексного регулювання корпоративних відносин. Обумовлений він насамперед неможливістю вирішити всі проблеми, що існують у галузі корпоративного управління, винятково на рівні національного законодавства. Принаймні етичні правила доброчесної поведінки та спілкування ніколи не встановлювалися законом, але вироблялися поколіннями й фіксувалися у суспільній свідомості не менш жорстко, ніж закон.

Сьогодні на нашому ринку більш важливо, щоб після прийняття цих принципів розпочався інтенсивний процес їх запровадження у практику діяльності конкретних акціонерних товариств України, насамперед тих, які є основою економічної могутності нашої держави, – стратегічних підприємств, підприємств-монополістів, підприємств, контрольний пакет акцій яких належить державі. Це запровадження може відбуватися шляхом відображення у статутних чи внутрішніх документах товариств окремих положень національних принципів корпоративного управління або застосування їх у повному обсязі. Українські корпорації також можуть розробляти та приймати власні кодекси корпоративного управління, котрі відрізнятимуться від принципів і які можуть бути навіть жорсткішими порівняно з принципами.

Найголовніше те, що вже здійснено важливий крок на шляху підвищення інвестиційної привабливості українських підприємств.

Отже, незважаючи на досить ефективні заходи, які здійснює держава у сфері законодавчого регулювання корпоративних відносин останнім часом, частина важливих проблем залишається неврегульованою або концептуально невизначеною. Зокрема, це повільний розвиток інфраструктури вітчизняного фондового ринку, наприклад, депозитарної системи, що значно відстає від потреб ринку. Нормативна база систем обліку цінних паперів перебуває на стадії становлення. Положення, яке встановлює вимоги до сертифікатів цінних паперів, випущених у документарній формі, було прийнято до реалізації рішенням Державної комісії з цінних паперів і фондової біржі № 95 від 01.10.98 р.

До недоліків наявного нормативно-правового регулювання діяльності акціонерних товариств слід віднести невідповідність бухгалтерської інформації та форм фінансової діяльності міжнародним вимогам і стандартам, які надаються емітентами цінних паперів; відсутність досконалої системи контролю за фондовим ринком, котра передбачала б недопущення здійснення оборудок з цінними паперами з використанням інсайдерської інформації, перешкоджала б маніпулюванню цінами на фондовому ринку, захищала б вітчизняних учасників фондового ринку від конкуренції нерезидентів, припиняла б операції з цінними паперами й не допускала б цінні папери до обігу на фондових біржах або в позабіржовій торговельній системі у разі виявлення порушення законодавства про цінні папери. Також вкрай утруднює розвиток фондового ринку в Україні відсутність розвиненої національної біржової та розрахунково-клірингової системи з цінних паперів та недосконалість системи оподаткування операцій з цінними паперами. Слід зауважити, що державне регулювання на вторинному ринку акцій відіграє дуже значну роль, особливо зараз, у період становлення цього ринку, але стан державного регулювання вторинного ринку в наш час можна визнати незадовільним.

Слід пам’ятати, що при створенні правового поля для визначення прав та відповідальності сторін та регулювання їхніх взаємовідносин кожна сторона отримує можливість планувати й здійснювати свою стратегію, а через неї оцінювати поведінку інших сторін. Корпоративне законодавство забезпечує основу співробітництва всіх учасників корпоративної діяльності.

(1 votes, average: 5,00 out of 5)