Контролінг процесів господарської діяльності – Ільїна С. Б. – 5.5. Резюме
Аналіз беззбитковості і цільове планування прибутку полягає в можливості правильно оцінити прибутковість окремих видів продукції та визначитись з оптимальним складом портфеля продукції та спланувати такі обсяги реалізації, які зможуть забезпечити бажані обсяги прибутку.
Допущення аналізу беззбитковості: Витрати підрозділяються на постійні і змінні, вся вироблена продукція буде реалізована протягом планового періоду часу, прибуток до виплати податків приймається як критерій для аналізу, тобто операційний прибуток відповідно до форми 2.
Аналіз беззбитковості має практичне значення для складання бізнес-планів підприємств. Розроблення бізнес-плану підприємства здійснюється в декілька етапів: підготовчий; розроблення бізнес-плану; реалізація бізнес-плану.
Головним елементом на підготовчому етапі є формування перспективної бізнес-ідеї, яка являє собою ідею виробництва нової продукції (надання нових послуг, виконання робіт), впровадження нового технічного, організаційного або економічного рішення тощо.
На підставі аналізу технічної можливості підприємства, відгуків покупців, результатів випуску такої ж або аналогічної продукції конкурентами, пропозицій працівників підрозділу маркетингу, результатів науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт, підприємство обгрунтовує перспективність бізнес-ідеї.
У разі прийняття позитивного рішення стосовно впровадження бізнес-ідеї підприємство здійснює розроблення бізнес-плану. Формується група розробників бізнес-плану, визначається система організаційного та фінансового забезпечення бізнес-планування.
Бізнес-план підприємства складається з таких основних розділів: резюме; характеристика підприємства; характеристика продукції (послуг), що виробляється підприємством; дослідження та аналіз ринків збуту продукції (послуг); характеристика конкурентного середовища та конкурентні переваги; план маркетингової діяльності; план виробничої діяльності підприємства; організаційний план; план охорони навколишнього середовища; фінансовий план та програма інвестицій; аналіз потенційних ризиків; бюджетна та економічна ефективність інвестиційного бізнес-плану; соціально-економічні наслідки реалізації інвестиційного бізнес-плану.
Семінарське заняття № 1
Кейс
Справа звички
Директор по маркетингу видавництва “Гама” Семен Красин випадково дізнається, що його друг Роман Соколов, директор по виробництву того ж видавництва, потай додруковує тиражі бестселерів. У душі Красин не хоче вірити в зрадництво Соколова, але з фактами не посперечаєшся. Крім того, рано або пізно всі “шишки” всеодно посиплються саме на нього – адже саме він привів Романа в “Гаму”. Перед Семеном стає непросте питання: чи доносити керівництву про справи друга?
Кращий друг
У маленькому залі кафе “Ленський” як завжди було по-домашньому затишно. Тихо грала музика, на столах нечисленних відвідувачів, відкидаючи вигадливі тіні, горіли свічі. Семену Красину це місце дуже подобалося, і він часто тут бував. Зустрічатися в “Ленському” з діловими партнерами Красин не любив – зазвичай він приходив сюди, щоб відпочити після довгого трудового дня. Посада директора по маркетингу видавництва “Гама” була дуже відповідальною, і Семен дуже втомлювався на роботі.
Цього разу він запросив у кафе свого друга і колегу – директора по виробництву Романа Соколова і Лізу Бажову – автора популярних гостросюжетних романів. Історії про пригоди приватного детективу Розалінди Блюм виходили з-під пера Бажової із завидною регулярністю, і її книги останнім часом займали верхні рядки хіт-парадів.
Семен ввійшов у кафе й оглянувся. Роман сидів за столиком біля вікна і потягував червоне вино.
– Привіт, Ром, ти як завжди пунктуальний! Уже замовив що-небудь?
– Здорово, Сем. Приєднуйся – відмінне вино. Я вирішив не замовляти їжу до приходу Лізи – бачиш, на які жертви я йду. А, між іншим, я голодний, як вовк. – Соколов любовно погладив свій круглий животик. – Якщо вона не з’явиться через п’ять хвилин, боюся, її улюбленому Семену загрожує серйозна небезпека. – Роман підморгнув і напівголосно затяг: “Але чому аборигени з’їли Кука? За що – неясно, мовчить наука…”.
– Ага, “улюблений Семен”. Твоїми би вустами… Так Ліза з мною грає як кішка з мишкою!
Семен залпом осушив келих. Тапер начебто відчув настрій відвідувача, і по залі розлилися звуки сумного романсу “А я Вас все-таки люблю”.
“Символічно”, – подумав Семен. Ліза йому дійсно дуже подобалася. Вони познайомилися торік на книжковій виставці: Красину представили елегантну жінку, майже красуню. “Повезло “Крапці”, такого автора знайшли, от би нам її переманити”, – подібні думки вертілися в голові Семена весь вечір і весь наступний день. За цей час він роздобув Лізин телефон і домовився про зустріч. Переговори проходили дуже важко. Через якийсь час професійний інтерес, що у Семена викликала молода письменниця, перемінився на особисту симпатію. Зрештою, йому удалося укласти з Лізою договір на видання її нових книг. Це була величезна удача. “Гама” зовсім недавно вирішила випускати детективи, і на Лізині романи покладались величезні надії.
– Готові зробити замовлення? – Трохи пізніше, спасибі.
Офіціант коротко кивнув і перейшов до іншого столика.
– Сем, не сумуй! – Роман наповнив келихи. – Слухай, давай вип’ємо за “Гаму”! За велике і світле майбутнє нашого видавництва!
Ромина відданість компанії завжди радувала Красина. Вони були кращими друзями, разом училися в Університеті друку – тоді ще Поліграфічному інституті, разом проходили виробничу практику. Потім їхні професійні шляхи розійшлися: Соколов відразу ж влаштувався на роботу у великий видавничий будинок і зробив там кар’єру, а Красин надовго відійшов від бізнесу. Два роки тому шкільний приятель Семена Сергій Лаврів, виконавчий директор молодого видавництва “Гама”, покликав його до себе на посаду директора по маркетингу. А коли в них звільнилося крісло директора по виробництву, Семен не вагався ні секунди. Він запропонував Лаврову кандидатуру Романа Соколова і, одержавши схвалення керівництва, переманив його до себе.
Видавництво було невеликим, і багато співробітників, особливо керівники підрозділів, займалися питаннями, що формально не входять у пені посадові обов’язки. Романа таке положення справ не залякувало – навпаки, він з ентузіазмом занурився в роботу і незабаром став невід’ємною частиною і мозковим центром “Гами”.
– Оскільки ми заговорили про роботу, я от що подумав, – Соколов зробив серйозний вигляд. – Справи в нас, нарешті, пішли вгору, новий напрямок розвивається і приносить прибуток. Сам розумієш, детективи – безпрограшний варіант. Думаю, саме час переходити на серйозну художню літературу, що скажеш? Зазвичай, це буде робота на довгострокову перспективу, навряд чи проект окупиться найближчим часом. Але пора вже піклуватися і про імідж видавництва.
– Ромко, ти ж знаєш, я тільки за! Почнемо із сучасної перекладної прози, у мене є пара знайомих перекладачів, думаю, ми зможемо з ними домовитися. Давай так: сьогодні п’ятниця, у понеділок підемо з тобою до Лаврова, поговоримо з ним, довідаємося, що він думає з цього приводу, – усе-таки він директор видавництва. Хоча, упевнений, з його боку проблем не буде.
– Ну супер! – Роман знову перейшов на жартівливий тон. – А хто це до нас йде? Наша королева!
Красин оглянувся і побачив Лізу – вона стояла перед дзеркалом і поправляла зачіску.
– Як завжди чудова. Дійсно королева. – Семен встав і вийшов назустріч Лізі.
Двадцять vs двадцять сім
Нечутно підійшов офіціант, поставив на стіл вазу з фруктами і прийняв у Роми чергове замовлення: дві пляшки вина.
– Романе, ви сьогодні занадто багато п’єте. – Ліза кокетливо підняла брови. – Невже нещаслива любов?
– Лізочко, у вас аналітичний розум, недарма ви пишете детективи. Я безнадійно закоханий – у вас. Прошу: не розбивайте мені серце!
– Ром, перестань. Теж мені гуморист. – Бажова відвернулася до вікна.
Якщо придивитися, можна було побачити, як на вулиці в слабкому світлі, що падає з вікна ресторану, поблискували перші пухнаті сніжинки.
Красин з подивом глянув на друга: Ліза права, Роман дійсно випив зайвого. Зазвичай він поводився з дамами більш стримано, а зараз жартував і балагурив.
Соколов не вгамовувався:
– Лізочко, пропоную тост за тебе – нашого улюбленого автора і за твою нову книгу. “Дід Мороз у краватці” побив усі рекорди продажів.
Двадцять сім тисяч екземплярів – такими тиражами ми тільки тебе випускаємо!
Бажова піднесла келих до яскраво нафарбованих губ і завмерла. Змірявши Романа уважним поглядом, вона запитала:
– Які двадцять сім тисяч? Якщо мені не змінює пам’ять – а вона мені ніколи не змінює, – я підписувала з вами договір тільки на двадцять тисяч. Ви додруковували тираж?
– І, щоправда, Ром, про що ти? – подав голос Семен.
– Та киньте, чого ви накинулися справді? Ну, наплутав я, з ким не буває? Де десять тисяч, там і сімнадцять – правда, Сем? Перший тираж майже весь розпроданий, додруковувати все рівно прийдеться. І до двадцяти семи тисяч дійдемо, вір мені, Лізочко! – Рома випалив усю тираду на одному подиху. – І взагалі, що це ми усе про справи та про справи, давайте краще про відпочинок поговоримо. От ви, Лізхен, – Роман знову перейшов на “ви”, – плануєте виїжджати на пленер цієї зими? – Не дочекавшись відповіді, він продовжив:
– Ми із Семеном саме обговорювали, чи не податися нам у теплі краї. Знаєте, в усіх є свої традиції: деякі під Новий рік у лазню ходять, а нас із Семеном усі в тепло тягне – то в Таїланд, то на Балі, то на Кубу. От такі ми мандрівники, так, Семене?
Усе це було правдою, от уже шість років друзі-холостяки зустрічали Новий рік у різних екзотичних країнах. Дійсності не відповідало лише одне: цього разу Красин не збирався їхати, він дуже сподівався зустріти Новий рік у Лізинім товаристві Тому і розмови, про яку згадав Роман, не було і бути не могло. Поводження друга усе більше насторожувало Семена.
Обстановка за столиком стала напруженою. Ліза вже не приймала участі в бесіді і, задумавшись про щось своє, розсіяно доїдала виноград. Соколов вдарився в спогади про кубинські пригоди і після кожної розказаної історії підливав собі зі стрімко порожніючої пляшки.
Скориставшись тим, що Ліза на кілька хвилин вийшла із-за столу, Семен спробував з’ясувати причину незвичайного поводження друга. Соколов ніколи нічого не забував і не плутав – навіть у найстресовіших ситуаціях він завжди тримав усе під контролем. Чому він помилився з тиражем Лізиного “Діда Мороза”? Як можна було переплутати цифри?
І до чого ця розмова про зимовий відпочинок? З Романом явно щось відбувалося.
– Ром, що з тобою? Не подобаєшся ти мені сьогодні. Що ти наплів Лізі про тиражі?
– Красин, будь другом, викликай мені таксі. Мій виснажений організм не витримав напруги. Сам не знаю, що мелю, усе в голові перемішалося. Ти мені нічого у вино не підсипав? Карету мені, карету!
Звичка – друга натура
Таксі, розсікаючи сніжні вихри, неслося спорожнілим містом. Ліза мерзлякувато куталася в норкову шубу і мовчала. Семен, що викликався проводити Бажову, марно намагався її розвеселити. У хід уже пішли бородаті анекдоти, що викликали в “королеви” лише чергову посмішку. Зненацька вона запитала:
– Ну що, Семене, ти усе зрозумів?
– Ти про що, Лізо?
– Не про що, а про кого – про твого кращого друга Романа Соколова. Невже ти не помітив, як дивно він поводився весь вечір? Ну зазвичай, помітив. А в чому справа, зміркував?
– Ромка перебрав, ти сама бачила. Хоча я, чесно кажучи, ніколи не бачив його в такому стані – та що я тобі розповідаю, ти сама прекрасно його знаєш.
Лізин погляд зробився незвично твердим.
– Роман щось приховує за вашими спинами. Повір мені, я такі справи відразу просікаю. Невже ти повірив, що він просто помилився, – це Роман, той, що і на смертному одрі нічого не переплутає?! Розповім тобі одну історію, Семене. Тиждень назад мені подзвонили із Саранська і запросили на зустріч з читачами. Я дуже здивувалася, адже, наскільки я знаю, туди “Діда Мороза” ви не постачали. І все-таки я поїхала – скоріше з цікавості. І що ж я побачила в найбільшій книгарні Саранська? Яка книга стояла найпочеснішому місці? Правильно, “Дід Мороз”. Я не полінувалася і переговорила з директором магазина. Виявляється, вони уклали договір на постачання моїх книг з якоюсь фірмою “Лого”, про яку ніхто толком нічого не знає. Директор показав мені прайс-лист “Лого”, у якому значилося: “Дід Мороз” виданий тиражем двадцять сім тисяч екземплярів. Усе сходиться, Семе.
Красин задумався. Історія, розказана Лізою, сама по собі була дуже неприємною, і ніяких підстав не вірити їй у нього не було. Виходить, репутації видавництва загрожувала серйозна небезпека – а вже якщо подумати про фінансову сторону справи!..
– Ну і ну! Адже ці… – Семен забарився, підшукуючи найм’якіше слово з тих, що готові були зірватися з його вусі; – виродки кинули не тільки нас, але і тебе!
– За мене не переживай, справа життєве: у популярності свої мінуси. А от за вас кривдно: пам’ятаєш, що ти мені розповідав про “Гаму”, чим заманював? “Ми видавництво нового типу, абсолютно прозоре, абсолютно чесне. У нас ти завжди будеш упевнена в долі своїх романів, завжди будеш знати, що жодне слово в них не змінене і жодна книга не випущена без твого відома”. Чиї слова? І добре б ти малювався – так адже ні, я ж знаю, як ви усі живете своїм видавництвом: і ти, і Лаврів. Раніш мені здавалося, що і Рома… Чогось ви недогляділи.
– Знаєш, безглуздо підозрювати Ромку. Я з ним уже сто років знайомий, і він ніколи нікого не підводив. Даремно ти так про нього думаєш!
– Семене, так я до Роми добре ставлюся. Просто він прийшов до вас з великого видавництва, де до таких справ зовсім інше відношення. А звичка, як відомо, друга натура.
Таксі різко загальмувало біля Лізиного будинку. Красин допоміг супутниці вийти з машини і попросив водія почекати кілька хвилин. У під’їзді горіло яскраве світло; заспана вахтерка підняла голову і хрипким голосом привіталася з Лізою. Бажова дістала ключі і, підійшовши до своїх дверей, підбила підсумок перерваній розмові:
– Можеш мені не вірити, але я за свої слова відповідаю. На твоєму місці я б серйозно поговорила з Лавровим – просто скажи йому, а далі нехай сам вирішує, що робити. До речі, зрештою, усі шишки на тебе посиплються, адже ти ж, здається, привів Соколова у видавництво. Подумай про це, Семене! Усе, чао, спасибі за вечір!
По дорозі додому
Сидячи на заднім сидінні таксі, Семен обмірковував Лізині слова. Те, що вона сказала, представлялося зовсім неймовірним. Красин спробував привести думки в порядок: “Ромка – надійний хлопець, кращий друг, якому в усьому можна довіряти. Я завжди вважав його кришталево чесною людиною. Але що, якщо Ліза все-таки права? Не стане ж вона наговорювати на нього. Адже, якщо подумати, хто ще міг додрукувати тираж? Директорові по виробництву це зробити найпростіше. Відкрити ліву фірму і продавати через неї рейтингові книги, тим більше в регіони, узагалі справа нехитра. І потім це Ромчине застереження: ну не міг він так помилитися з тиражем. І вів він себе якось дивно, явно нервував”.
Семен насупився: картина складалася досить похмура. У душі він не вірив у можливість Ромчиного зрадництва, але з фактами не посперечаєшся. “Якщо це правда, якщо Рома працює, то він підставляє видавництво. Тому, можливо, і має сенс розповісти всім про Лаврова. Але, з іншого боку, як я можу доносити на власного друга? Я ж не стукач. Що мені робити?”
Семен розплатився і вийшов з машини. Попереду у нього було два вихідних дні на те, щоб прийняти непросте рішення. Що робити Семену?
(Бізнес-кейс від HBR. За матеріалами сайту www. executive. ru)
(1 votes, average: 5,00 out of 5)