Контролінг для менеджерів – Маркіна І. А. – 13.1. Сутнісна характеристика управлінських рішень та їх класифікація
13.1. Сутнісна характеристика управлінських рішень та їх класифікація
Найважливіший аспект роботи будь-якого керівники – прийняття управлінських рішень, тому найважливішим завданням системи контролінгу є підтримка прийняття управлінських рішень.
Процес управління – діяльність об’єднаних у визначену систему суб’єктів управління, спрямована на досягнення цілей фірми шляхом реалізації визначених функцій з використанням методів управління [62, с. 71].
Як правило, процеси управління підприємством дуже різноманітні, багатомірні і мають складну структуру. В широкому розумінні процес управління складається із загальних функцій управління, що поєднуються в цикли управління (рис. 13.1).
Рис. 13.1. Цикл управління [62, с. 94]
Виконання кожної з функцій керування змушує керівника вирішувати ряд специфічних завдань, найбільш типові з яких є:
1) Планування: визначення місії підприємства; з’ясування природи бізнесу; визначення цілей; аналіз змін у зовнішньому оточенні та їхнього впливу на майбутнє підприємства; вироблення стратегії й тактики досягнення поставлених цілей.
2) Організація діяльності: визначення раціональної структури діяльності підприємства; з’ясування доцільності укрупнення блоків виконуваних робіт; координація функціонування блоків для їх гармонічної й несуперечливої роботи; з’ясування кола завдань, вирішення яких на кожному рівні підприємства варто довіряти людям (зокрема, керівникам); визначення доцільності зміни структури підприємства через зміни в зовнішньому оточенні.
3) Мотивація: з’ясування потреб підприємства і потреб підлеглих; визначення ступеня задоволення цих потреб у ході діяльності, спрямованої на досягнення цілей підприємства; аналіз причин зростання задоволення роботою й продуктивності праці підлеглих; виявлення заходів, що сприяють підвищенню рівня задоволеності роботою й продуктивності праці підлеглих.
4) Контроль: установлення критеріїв виміру результатів роботи; визначення періодичності оцінки результатів; визначення ступеня досягнення цілей; з’ясування причин відставання і внесення коректив для оптимального досягнення поставлених цілей.
У науковій літературі зустрічається як розширене, так і вузьке розуміння процесу прийняття рішень в управлінні.
У розширеному розумінні прийняття рішень ототожнюється з усім процесом управління. Розширене розуміння охоплює не тільки процес прийняття рішень, але і його виконання та контроль результатів його реалізації. Але це не відповідає уявленню, що кінцевим результатом прийняття рішення є саме рішення.
У вузькому розумінні прийняття рішень розглядається лише як вибір кращого рішення з чисельних альтернатив. У процесі аналізу вузького розуміння необхідно враховувати, що альтернативні варіанти не виникають самі собою. Процес прийняття рішень складається не тільки з вибору кращого варіанту, але й з пошуку альтернатив, встановлення критеріїв оцінки, вибору способу оцінки альтернатив тощо.
Зважаючи на це можна запропонувати таке визначення категорії “прийняття управлінського рішення”: прийняття рішення – це процес, який починається з констатації виникнення проблемної ситуації та завершується вибором рішення, тобто вибором дії, яка спрямована на усунення проблемної ситуації.
Кінцевим результатом прийняття рішення є саме управлінське рішення, яке постає, як первісний, базовий елемент процесу управління, що забезпечує функціонування господарської організації за рахунок взаємозв’язку формальних та неформальних, інтелектуальних та організаційно-практичних аспектів менеджменту.
Управлінське рішення Є інструментом впливу на об’єкт управління та окремі його підсистеми, важливою ланкою формування та реалізації відношень управління в організації; складає основу реалізації кожної функції менеджменту.
Класифікація рішень – це процес, що дає змогу впорядкувати їх і виявити загальні закономірності та характерні особливості, властиві окремим їх різновидам. Розглянемо ці критерії більш детально.
1. Важливість проблеми для організації. Важлива проблема потребує більшої чіткості, організованості в підготуванні до прийняття рішень, створення ефективного контролю, узгодженості між підрозділами, що беруть участь у її вирішенні.
2. Часовий аспект вирішення проблеми. Рішення для термінової проблеми, як правило, приймається в умовах більшої непевності в порівнянні з іншим випадком. Якщо проблема не потребує швидкого вирішення, то іноді доцільно накопичити необхідну інформацію для прийняття найкращого рішення.
3. Попередня оцінка ефективності вирішення проблеми. У випадку явно незначного ефекту доцільно буває не робити великі витрати на пошук інформації, оцінку можливих рішень, оскільки навіть не найкраще рішення не дає великого програшу. У випадку очікуваного значного ефекту процедуру прийняття рішень необхідно продумувати особливо старанно.
4. Умови прийняття рішень, обумовлені станом зовнішнього і внутрішнього середовища: певність, ризик, непевність і протидія.
5. Характер ухвалення рішення: індивідуальний або колективний.
6. Характер моделі проблемної ситуації: точна або наближена. Як правило, проблемна ситуація описується наближеною моделлю, достатньо простою, щоб нею можна було скористатися. У випадку важливих проблем (або коли рішення дає чітко виражений великий ефект) необхідно досить точно описати ситуацію. Знайдене оптимальне рішення має бути найкращим для деякої ідеалізованої проблеми, вираженої в моделі. Часто буває доцільніше знайти раціональне, хоча і не завжди найкраще, рішення для реальної проблемної ситуації, ніж витрачати зусилля на пошук оптимальних рішень для не розв’язуваних проблем.
7. Рівень формалізації процесу ухвалення рішення. При прийнятті рішень значну роль відіграють такі чинники, що не піддаються формалізації як: компетентність, об’єктивність, авторитетність джерела інформації, психологічний стан особи, що приймає рішення, вплив традицій, моральні норми.
8. Кратність ухвалення рішення: однократна або багатократна процедура. Однократні рішення, як правило, виявляються на тривалому відрізку часу і викликають великі наслідки. Дуже часто комплексні задачі є задачами прийняття однократних рішень. Багатократні рішення, у свою чергу, діляться на періодичні і неперіодичні.
9. Вид прийнятих рішень: запрограмовані або незапрограмовані. Для повторюваних або однотипних проблемних ситуацій, що виникають перед організацією, як правило, розробляються стандартні правила, інструкції.
Для класифікації проблем і пов’язаних із ними рішень принципове значення має їхнє віднесення до стандартних (рутинних) проблем, яким відповідають запрограмовані рішення, і нестандартних (творчих) проблем, яким більше відповідають рішення незапрограмовані.
Як зазначає Мескон М., усі види рішень, прийнятих у процесі управління, можна класифікувати за наступними ознаками [63, с. 308]:
– за об’єктом рішення – орієнтовані на цілі або засоби, тощо;
– за ступенем надійності вихідної інформації – надійні, ризиковані або ненадійні рішення;
– за термінами дії наслідків прийняття рішення – довго -, середньо-, короткострокові;
– за зв’язком з ієрархією планування – стратегічні, тактичні, оперативні рішення;
– за частотою повторюваності – випадкові, повторювані, рутинні рішення;
– за масштабом охоплення – рішення, актуальні для всієї організації, вузькоспеціалізовані рішення;
– за кількістю рішень у процесі їхнього прийняття – статичні, динамічні, одно – і багатоступінчасті рішення;
– з особою, що приймає рішення – одноособові, групові, з боку менеджерів, з боку виконавців;
– за ступенем урахування зміни даних – тверді та гнучкі рішення;
– за ступенем незалежності – автономні та взаємодоповнюючі рішення;
– за ступенем складності – прості і складні рішення. Схематично вище наведену класифікацію можна представлено на рис. 13.2
Рис. 13.2. Класифікація управлінських рішень за М. Месконом
Для цілей контролінгу управлінські рішення класифікують за наступними ознаками:
1) За ступенем стандартизації.
Запрограмовані рішення Приймають у стандартних ситуаціях відповідно до готових процедур, традицій, звичок. До запрограмованих рішень відносяться такі рішення, що уже відомі з минулого досвіду (або відомий чіткий алгоритм їхній одержання) і відразу застосовуються або ж розраховуються по заданому алгоритмі при виникненні стандартних і добре структурованих ситуацій. Запрограмовані рішення можуть бути простими, прийнятими “з ходу”, і складними, що потребують ретельного опрацювання. Прикладами запрограмованих рішень можуть бути рішення про купівлю матеріалів, про рівень зарплати для нового співробітника та ін. Відповідно й система контролінгу орієнтується на стандартизацію, уніфікацію вихідної інформації й критеріїв прийняття запрограмованих рішень, розроблення єдиних процедур.
Незапрограмовані рішення Приймають у нестандартних, слабко структурованих ситуаціях для розв’язання нових, незвичайних проблем. Розробка незапрограмованих рішень потребує нової інформації, пошуку її нестандартних комбінацій, розробки й оцінки раніше невідомих альтернатив і т. п. Цей момент особливо важливий для вибору правильних методів пошуку рішень проблеми, для аналізу й обгрунтування рішень.
Прикладами незапрограмованих рішень можуть бути рішення про вироблення маркетингової стратегії підприємства, про інвестування тимчасово вільних фінансових ресурсів та ін. Для незапрограмованих рішень немає й не може бути готового алгоритму. Тому контролінг тут має дослідницький, творчий характер; вихідна інформація, яку надає система контролінгу для прийняття незапрограмованих управлінських рішень, а також самі критерії прийняття таких рішень завжди насамперед орієнтуються на специфіку конкретного завдання.
2) Залежно від рівня визначеності в навколишньому середовищ.
Віднесення проблеми до того або іншого класу її рішень залежить від того, яка ступінь впливу непевності на ці її елементи. Якщо проблема настільки ясна, що відомі не тільки її цілі, альтернативи, витрати, критерії, але і саме найбільш раціональне вирішення, то вона є стандартною і до неї можуть застосовуватися шаблонні правила прийняття рішень.
Рішення в ситуації визначеності: Керівник точно знає всі можливі варіанти дій і результат використання кожного варіанта (приклад – вкладення вільних коштів у тверді відсоткові цінні папери);
Рішення в ситуації ризику: Керівник не знає точного результату, але знає ймовірність кожного результату (приклад – рішення страхової компанії про встановлення страхової премії на такому рівні, який здатний забезпечити покриття можливих збитків і принести компанії прибуток);
Рішення в ситуації невизначеності: Керівник не має точної інформації про результати й не може навіть оцінити ймовірності можливих результатів (приклад – рішення про здійснення нового наукомісткого проекту).
Якщо перераховані елементи проблеми в основному ясні настільки, що вони можуть бути описані не тільки якісно, але і кількісно, але вибір рішення з багатьох варіантів є досить складним, то його прийняття – це предмет дослідження економіко-математичного моделювання. Саме для стандартних і добре структурованих проблем можуть бути розроблені запрограмовані рішення. Крім того, розрізняють слабоструктуровані і неструктуровані проблеми. У слабоструктурованих проблемах цілі, альтернативи, критерії, витрати відомі лише частково і їх належить виявляти при постановці й аналізі проблем. Методом, що допомагає вирішувати ці проблеми, є системний аналіз.
Найбільше складними проблемами, як показує досвід, є неструктуровані проблеми, що виникають тоді, коли неясна сама їхня сутність, а цілі є невизначеними, альтернативи їх досягнення потребують пошуку, при цьому критерії оцінки неоднозначні й одночасно суперечливі. У рішенні таких проблем найбільш важливу роль можуть грати суб’єктивні судження керівників і кваліфікованих спеціалістів – експертів.
(2 votes, average: 2,50 out of 5)