Конституційне право України – Шаптала Н. К. – 2.6. Порядок внесення змін до Конституції України
За порядком внесення змін Конституція України наближена до жорстких конституцій, що підтверджується такими чинниками:
1) Конституція України не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина або якщо вони спрямовані на ліквідацію незалежності чи на порушення територіальної цілісності України (ч. 1 ст. 157 Конституції України);
2) Конституція України не може бути змінена в умовах воєнного або надзвичайного стану (ч. 2 ст. 157 Конституції України);
3) законопроект про внесення змін до Конституції України не може розглядатися Верховною Радою України без наявності висновку Конституційного Суду України щодо відповідності законопроекту вимогам статей 157 і 158 Конституції України (ст. 159 Конституції України);
4) законопроект про внесення змін до всіх розділів Конституції України, крім розділу І “Загальні засади”, розділу III “Вибори. Референдум” і розділу XIII “Внесення змін до Конституції України”, може бути поданий до Верховної Ради України Президентом України або не менш як третиною народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України (ст. 154 Конституції України);
5) законопроект про внесення змін до Конституції України, крім розділів І, Ш, XIII, попередньо схвалений більшістю від конституційного складу Верховної Ради України, вважається прийнятим, якщо на наступній черговій сесії Верховної Ради України за нього проголосувало не менш як дві третини від конституційного складу Верховної Ради України (ст. 155 Конституції України);
6) законопроект про внесення змін до розділів І, ІІІ, XIII подається до Верховної Ради України Президентом України або не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України і, за умови його прийняття не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України, затверджується всеукраїнським референдумом, який призначається Президентом України (ч. 1 ст. 156 Конституції України);
7) повторне подання законопроекту про внесення змін до розділів І, III і XIII Конституції України з одного й того самого питання можливе лише до Верховної Ради України наступного скликання (ч. 2 ст. 156 Конституції України);
8) законопроект про внесення змін до Конституції України, який розглядався Верховною Радою України, і закон не був прийнятий, може бути поданий до Верховної Ради України не раніше ніж через рік з дня прийняття рішення щодо цього законопроекту (ч. 1 ст. 158 Конституції України);
9) Верховна Рада України протягом строку своїх повноважень не може двічі змінювати одні й ті самі положення Конституції України (ч. 2 ст. 158 Конституції України).
Таким чином, Конституція України за ступенем складності процедури внесення до неї змін, подібно до Конституції США, є досить жорсткою.
2.7. Функції конституції
Термін “функція” не є юридичною дефініцією. Вперше він був застосований в математичних науках і трактувався як визначення дій над “кількістю” . Згодом термін “функція” увійшов до понятійного апарату багатьох суспільствознавчих наук, у тому числі й до юридичної. Цікаво, що зміст такого поняття може суттєво відрізнятися від початкового. Так, термін “функція” запозичений з латинської мови (function) і означає “виконання” або “здійснення”. Проте в найзагальнішому філософському значенні функція є не що інше, як зовнішній прояв властивостей будь-якого об’єкта, спосіб його поведінки у визначеній системі відносин.
Функції Конституції України це основні напрями і способи н впливу на ті відносини, які існують і розвиваються у суспільстві та державі. Через функції розкривається сутність і призначення конституції, її місце і роль як у системі регулювання найважливіших і найзагальніших суспільних відносин, так і в загальному процесі державотворення та правотворення. Функції конституції дають відповідь на питання, навіщо існує конституція.
У науці конституційного права вчені виокремлюють різні види функцій конституції. Зокрема, російські правники виділяють чотири основні функції конституції: політичну, організаційну, юридичну та ідеологічну. Вітчизняний учений В. В. Кравченко виокремлює тільки юридичну, політичну та ідеологічну функції. М. І. Козюбра пропонує класифікувати функції конституції за певними критеріями: за сферою дії – внутрішні і зовнішні; за значенням – основні і додаткові; за сферами суспільних відносин, яких вони стосуються, – економічні, політичні, екологічні, культурні; за часом дії – постійні і тимчасові та ін. Важливою політико-правовою функцією Конституції в різні періоди існування конкретної держави є фіксація суверенності держави, закріплення зміни державного ладу, декларування наступництва державного розвитку4. Отже, в науці конституційного права існують різні думки щодо видового складу функцій конституції.
Видовий склад функцій Конституції України є багатоманітним, оскільки багатогранними є суспільні відносини, які регулюються і охороняються Ті нормами та принципами.
Конституції України властиві такі функції: політична, юридична, установча, правотворча, правоохоронна, інтегративна (системотворча), організаційна, ідеологічна тощо.
Політична функція Конституції України означає, що Основний Закон держави встановлює базові ідеї і принципи, завдання і стратегічні цілі державної політики в усіх сферах суспільного життя. Зміст політичної функції конституції полягає в тому, що конституція визначає загальноприйнятні механізми інтеграції суспільства і держави, підтримує зв’язок держави з іншими елементами політичної системи суспільства: партіями, громадськими організаціями, релігійними об’єднаннями, засобами масової інформації, міжнародними спільнотами. Конституція визначає основні засади узгодження різних соціально-політичних інтересів, юридичну форму їх зв’язку і примирення. Конституція покликана спрямовувати політичну боротьбу різних політичних сил, соціальних груп у правове русло. Конституція є політико-правовим документом, який установлює політичний режим у державі, визначає компетенцію і межі діяльності суб’єктів політичного процесу в державі.
Зміст юридичної функції Конституції України полягає у визначенні місця конституції в ієрархічній системі правових актів держави. Конституція – основне джерело права, яке має найвищу юридичну силу. Жодний інший правовий акт не може суперечити Конституції України, інакше він буде скасований. Конституція – це основа всього законодавства держави, тому інші правові акти зобов’язані конкретизувати конституційні норми і принципи.
Установча функція Конституції України полягає в тому, що вона встановлює найважливіші інститути суспільства (політичні партії, громадські організації та ін.) і держави (глави держави, парламенту, уряду, органу конституційної юрисдикції та ін.), є основою для розвитку національної законодавчої бази, нормативного закріплення правового статусу людини і громадянина. Установча функція конституції спрямована на утвердження і визначення конституційно-правового статусу людини і громадянина, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, форми держави (правління, режиму, устрою). Практична реалізація установчої функції полягає в тому, що конституція визначила існування таких інститутів, як Рада національної безпеки і оборони України (ст. 107), Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (ст. 101), місцеві державні адміністрації (ст. 118) та ін.
Правотворча функція Конституції України вбачається у тому, що Основний Закон є тим фундаментом, який визначає основні засади правотворення в державі. Більше того, конституція містить основні принципи та ідеї правового регулювання для інших галузей права.
Правоохоронна функція Конституції України полягає у встановленні системи конституційних гарантій реалізації державних і суспільних інститутів. Дотримання, реалізація і застосування норм та принципів Конституції України здійснюється як через організаційно-правові форми (вибори, референдуми), так і через специфічний механізм конституційних санкцій (скасування або призупинення дії актів органів державної влади, усунення із займаної посади).
Інтегративна (системотворча) функція Конституції України полягає у тому, що вона об’єднує правову систему держави, визначає основні напрями взаємоузгоджених зв’язків між людиною, суспільством і державою на основі конституційних норм і принципів. Основний Закон держави забезпечує динамізм національної правової системи в рамках установлених правових стандартів. Конституція – це взірець, еталон законодавчого розвитку, оскільки визначає єдині засади правового поступу держави. Конституцію умовно можна порівняти зі щоглою корабля, від якої спрямовані канати, що утримують корабель. Конституційні норми і принципи згуртовують (об’єднують) державні і суспільні інститути, цілеспрямовано регулюють їх.
Організаційна функція Конституції України полягає у встановленні механізму здійснення державної влади, регламентації системи організації та діяльності публічних інститутів держави і суспільства. Організаційна функція забезпечує структуровану єдність державного механізму, його функціональну дієвість у державних інтересах. Нині соціум вимагає нового осмислення змісту державних інтересів, під якими необхідно розуміти загальні інтереси людей як різних спільнот, об’єднань (політичних, професійних, територіальних та ін.).
Ідеологічна функція Конституції України вбачається у її здатності об’єднувати різні публічні державні і суспільні інститути на основі загальновизнаних принципів: суверенітету, охорони всіх видів власності, законності, гуманності, демократії, забезпечення природного права людини і громадянина на життя, безпечні умови проживання, на працю тощо. Загалом конституція – це документ тактичного характеру, що закріплює суспільні ідеали, які зазвичай прямо визначені у преамбулі конституції. Водночас демократична конституція – це закон, загальна концепція якого формується безпосередньо нацією і народом, а не управлінським апаратом держави. Конституція України має регламентувати реалізацію державної влади виключно в інтересах Українського народу та етнічної нації держави.
Поданий перелік конституційних функцій може бути доповнений економічною, інформаційною, регулятивною та іншими функціями. Проте сутнісне призначення Конституції України полягає в закріпленні та гарантії таких фундаментальних загальнолюдських цінностей, як верховенство права, соціальна справедливість, демократія, народовладдя, законність, правопорядок, гуманність, суверенітет, на яких грунтується цивілізоване суспільство.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)