Конституційне право України – Шаптала Н. К. – 2.2. Види конституцій. Риси та юридичні властивості конституції. Охорона конституції

Конституції країн світу поділяються на такі види.

1. За формою зовнішнього виразу:

А) кодифіковані (писані) – це конституції, які викладені у вигляді одного нормативно-правового акта. У цілому конституційна доктрина вимагає кодифікованої конституції;

Б) некодифіковані {неписані) – це конституції, які складаються із багатьох нормативно-правових актів, що приймаються в різні роки, а інколи навіть століття. Сьогодні не мають кодифікованої конституції Австралія, Нова Зеландія, Великобританія та інші. Наприклад, неписану Конституцію Великобританії становлять: Велика Хартія вольностей 1215 р., Петиція про права 1628 р., Білль про права 1689 р., Акт про престолонаслідування 1701 р., Закони про парламент 1911, 1949 років, Закон про расові відносини 1986 р. та інші. У Великобританії поряд з кількома біллями конституційного характеру (статутне право) і конституційних договорів у текст конституції включаються такі джерела, як прецеденти (прецедентне право), що базується на загальних принципах справедливості. Більшість сучасних державознавців вважають, що в британську конституцію входять і доктринальні джерела, тобто висловлювання видатних британських учених – Бректона, Мілля, Дайсі, Локка, Блекстона, які використовують у разі прогалин у конституційному праві Великобританії’. Ця теза є небезспірною, оскільки органи державної влади, в тому числі й судові, не зобов’язані посилатися на їхні висловлювання, проте на практиці таке трапляється.

2. За порядком внесення змін:

А) гнучкі – зміни та доповнення до конституцій вносяться у звичайному порядку, без дотримання будь-яких процедур. У такий спосіб змінюються і доповнюються всі некодифіковані конституції (Великобританія, Швеція);

Б) жорсткі – зміни до них вносяться в ускладненому порядку, тобто з дотриманням законодавчо визначених спеціальних процедур. Зазвичай, такий порядок закріплюється у тексті конституції, а сама жорсткість покликана забезпечити авторитет та стабільність основного закону. До розряду жорстких належать кодифіковані конституції, наприклад, Конституція США 1787 р., Конституція Японії 1947 р.;

В) напівжорсткі – передбачають ускладнений порядок прийняття змін до конституції за умови зміни “посилених” статей. До них належать Конституція Іспанії 1978 р., Конституція Казахстану 1995 р.

Конституцію України можна віднести до напівжорстких. Законопроект про внесення змін до розділу І “Загальні засади”, розділу Ш “Вибори. Референдум” і розділу XIII “Внесення змін до Конституції України” приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України і затверджується всеукраїнським референдумом (ст. 156 Конституції України). Разом з тим Конституції України властиві ознаки жорсткої конституції”. Так, Конституція України не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини та громадянина або якщо вони спрямовані на ліквідацію незалежності чи на порушення територіальної цілісності України. Крім того, Конституція України не може бути змінена в умовах воєнного або надзвичайного стану (ч. 2 ст. 157 Конституції України).

3. За юридичною силою:

А) юридичні – офіційна вершина національного законодавства України. Конституція – це закон законів, який приймається і змінюється в особливому порядку;

Б) фактичні – відображають дійсний стан суспільних відносин, які існують у політиці, економіці, культурі тощо. Реальний порядок суспільних відносин має збігатися з порядком, встановленим конституцією, проте може й різнитися. У тих державах, де спостерігається значне розходження між проголошеними в конституції положеннями і реальною практикою їх реалізації, існують, як стверджує М. І. Козюбра, фіктивні конституції.

4. За часом:

А) постійні – приймаються на необмежений строк дії, наприклад, до сьогодні зберігає свою чинність Конституція Норвегії 1814 р., Конституція Люксембурга 1868 р.;

Б) тимчасові – приймаються на певний час, наприклад, до прийняття нової конституції.

5. За способом прийняття:

А) откройовані – даровані монархом, тобто розроблені без участі представницького органу. Откроювання – це односторонній акт, внаслідок якого суверен односторонньо встановлює або змінює державний лад, умови здійснення політичної влади, наприклад, Конституція Непалу 1990 р., Конституція Нігерії 1960 р.;

Б) народні – прийняті відповідними суб’єктами, а саме:

* парламентом (Конституція Чехії 1992 р.);

* установчими зборами (Конституція США 1878 р.);

* на референдумі безпосередньо народом (Конституція Гамбії 1970 р., Конституція Сенегалу 1963 р., Конституція Російської Федерації 1993 р.).

6. За формою територіального устрою:

А) загальнодержавні – є загальнообов’язковими на всій території держави (Конституція Болгарії 1991 р., Конституція Грузії 1995 р.);

Б) суб’єктів федерації – є обов’язковими на території певної федеративної частини держави (Конституція штату Іллінойс (США) 1970 р., конституції республік, що входять до складу Російської Федерації);

В) суб’єктів автономії – є обов’язковими на території певної автономії держави (Конституція Автономної Республіки Крим 1998 р.).

7.3а формою державного правління:

А) республіканські – прийняті у державах, які за формою державного правління є республікою (Конституція Домініканської Республіки 1947 р., Конституція Естонської Республіки 1992 р.);

Б) монархічні – прийняті монархом або парламентом у державах з монархічною формою державного правління (Конституція Князівства Ліхтенштейн 1921 р., Конституція Князівства Монако 1962 р.).

8. За формою державного режиму:

А) демократичні – прийняті у державах з демократичною формою державного режиму (Основний закон Фінляндії 1999 р.);

Б) тоталітарні – прийняті у тих державах, де існує антидемократична форма державного режиму, держава повністю контролює всі сфери суспільного життя, дозволена цензура, не забезпечуються права і свободи людини та громадянина (конституції країн Африканського континенту);

В) авторитарні – прийняті у державах, в яких влада перебуває в руках незначної кількості осіб або певної особи, використовуються авторитарні методи державного управління, влада повністю здійснює контроль у політичній сфері, проте залишається відповідний простір свободи дій в економічній, соціальній, культурній сферах. Зазвичай, авторитарні конституції пишуться і приймаються під конкретних публічних осіб. Наприклад, Конституція Франції 1800 року увійшла в історію як авторитарна наполеонівська конституція, Конституція Франції 1958 року – авторитарна деголлівська конституція.

Таким чином, існує розгалужена система класифікації конституцій, що дозволяє визначити їхній зміст, форму, сутність, характерні риси і властивості.

Риси конституції – це ті ознаки, які характеризують її місце та роль у сфері політики, економіки, соціального та духовного життя. Основними рисами Конституції України є:

* демократичність, яка означає, що Конституція України має закріпити та гарантувати владу народу, забезпечити право громадян брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, забезпечити рівний доступ громадян до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування;

* гуманістичність, яка означає, що Конституція України проголошує права, свободи та обов’язки народу та забезпечує їх стабільність і непорушність. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави;

O соціальне спрямування – Конституція України визначила, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Властивості конституції – це ті ознаки, що вирізняють її з системи нормативно-правових актів. Конституції України притаманна низка юридичних властивостей, які визначають її місце в системі права і роль у суспільстві.

1. Вища юридична сила – одна з базових її властивостей. Конституція України займає найвищий щабель в ієрархічній системі правових актів. Усі інші правові акти не повинні їй суперечити, а у разі наявності невідповідності положенням Конституції України вони визнаються такими, що не діють. У самих конституціях не завжди є вказівка на їх верховенство порівняно з іншими законами, указами, розпорядженнями тощо. Верховенство конституції означає, що закони та підзаконні акти повинні прийматися конституційно визначеними органами і за встановленою у ній процедурою. Проте існують і винятки щодо вказівки на верховенство права. Наприклад, ст. 98 Конституції Японії вказує: “Дійсна Конституція є верховним законом держави і ніякі закони, укази та інші державні акти, які суперечать їй в цілому чи її частині, не мають законної сили”. У ст. 277 Конституції Португалії зазначено: “Є неконституційними норми, що суперечать положенням Конституції та її принципам”.

2. Головний закон держави. Конституційні норми регламентують найважливіші суспільні відносини, пов’язані із здійсненням державної влади. Французький вчений-філософ Т. Гоббс у своїй праці “Левіафан” визначив головний закон як такий, що наслідком його відміни стала б руйнація держави.

3. Найважливіший кодифікований нормативно-правовий акт держави у системі джерел національного права України.

4. Системоутворюючий документ, який визначає принципи організації та діяльності органів державної влади: Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Конституційного Суду України, місцевих державних адміністрацій та ін.

5. Підвищена стабільність. Конституція України закріпила базові засади конституційного ладу, форму держави, права і свободи громадян та ін. Функціонування держави, прогресивна стабільність соціально­-економічного розвитку неможлива в умовах частих змін правової основи організації та діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Тому сьогодні є конституції, яким не одна сотня років. Наприклад, Конституція Сан-Марино (анклав Італії) прийнята ще в 1600 році і діє донині.

6. Декларативний правовий акт. Конституціям, як правило, властиві декларативні норми, які не відбивають реального стану справ у суспільстві та державі. Так, проголошені у розділі II Конституції України права та свободи людини і громадянина значною мірою є декларативними, оскільки не мають належного практичного забезпечення.

6. Демократичний правовий акт як за змістом, так і за способом прийняття.

7. Особливий порядок прийняття. Конституція України приймається з дотриманням спеціальної процедури безпосередньо народом або спеціально уповноваженим органом держави – Верховною Радою України.

Наведений перелік властивостей Конституції України є базовим, проте не виключним, оскільки юридичні її властивості виокремлюються через структуру, функції, механізм реалізації норм і способи правового захисту Основного Закону України.

Охорона конституції – це сукупність юридичних засобів і способів, які використовуються державою для неухильного дотримання режиму конституційної законності, відповідності нормам і принципам конституції всіх інших правових актів, прийнятих у державі, а також дій органів публічної влади. Основний Закон охороняється через конституційний контроль і конституційний нагляд.

Контроль – це система відносин між органами публічної влади, за якої орган, який здійснює відповідний контроль, уповноважений скасовувати акти підконтрольного органу.

Конституційний контроль – це будь-яка форма перевірки, яка здійснюється спеціальним органом державної влади, на відповідність (несуперечність) конституції актів і дій органів публічної влади. Суб’єктом конституційного контролю в Україні є Конституційний Суд України. Основним його завданням згідно з положенням ст. 2 Закону України “Про Конституційний Суд України” є гарантування верховенства Конституції України як Основного Закону держави на всій території України.

Конституційний контроль є дієвим у тих державах, де існують кодифіковані (писані) конституції, які наділені вищою юридичною силою в системі нормативно-правових актів держави. На відповідність (несуперечність) Конституції України перевіряються конституційні, органічні, поточні закони, а також закони, прийняті на референдумах, міжнародні правові акти, згода на обов’язковість яких надається Верховною Радою України, правові акти органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування.

Суб’єктами конституційного контролю є:

А) загальні органи державної влади – суди загальної юрисдикції, парламент, глава держави та ін. Суди загальної юрисдикції здійснюють конституційний контроль у разі вирішення конкретної справи у Данії, Норвегії, США, Індії, Мексиці, Японії та інших. Конституція Японії 1947 року у ст. 81 визначила: “Верховний суд є судом вищої інстанції, який уповноважений вирішувати питання про конституційність будь-якого закону, указу, припису чи іншого офіційного акта”;

Б) спеціалізовані органи конституційного контролю не лише вирішують питання про відповідність законів та інших правових актів конституції держави, а й дають офіційне тлумачення норм і принципів конституції та законів держави (Конституційний Суд України, Конституційний Суд Грузії та інші).

XIX століття можна назвати століттям конституцій – на геополітичній карті Європи було прийнято десятки національних конституцій. Проте питання охорони конституцій у державах вирішується по-різному. На сьогодні конституційно-правова доктрина і практика не виробили єдиних підходів забезпечення конституційного контролю. Конституційно-правова теорія і практика, що утвердилися у Фінляндії, Швеції, Люксембурзі та інших, базується на тому, що безпосередньо сам парламент повинен забезпечити конституційність законів, які ‘ він приймає, і стежити за тим, щоб інші органи державної влади функціонували в режимі суворого і неухильного дотримання вимог конституції. Така позиція грунтується на тому, що парламент у системі органів державної влади займає найвищу сходинку, а інший орган державної влади не може здійснювати конституційний контроль. Конституція Нідерландів від 17 лютого 1983 року визначила: “Конституційність Актів парламенту і договорів не підлягає контролю з боку судів”.

Види конституційного контролю. Розрізняють такі види конституційного контролю: попередній і наступний.

Попередній (прелімінарний) конституційний контроль – здійснюється на стадії підготовки і розгляду законопроекту в парламенті, коли правовий акт ще не набрав чинності. Попередній контроль здійснюється до підписання главою держави конституційно-правового акта. В Україні такий різновид конституційного контролю передбачений Конституцією України:

1) Конституційний Суд України за зверненням Президента України або уряду України дає висновки про відповідність Конституції України тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов’язковість (ч. 1 ст. 151);

2) законопроект про внесення змін до Конституції України розглядається Верховною Радою України за наявності висновку Конституційного Суду України щодо відповідності законопроекту вимогам статей 157 і 158 Конституції України (ст. 159).

Наступний (проспективний) конституційний контроль – здійснюється після набрання чинності нормативно-правовим актом. Існують й інші види конституційного контролю.

Матеріальний конституційний контроль – здійснюється на предмет перевірки змісту конституції загалом або її частини.

Формальний конституційний контроль – здійснюється на предмет перевірки дотримання процедури конституційного процесу.

Обов’язковий конституційний контроль – зазвичай, здійснюється до набрання чинності конституційним актом.

Факультативний конституційний контроль – здійснюється на вимогу певного уповноваженого суб’єкта (глави держави, уряду, глави уряду, групи депутатів).

Централізований конституційний контроль – здійснюється спеціальним органом конституційної юрисдикції або Верховним Судом.

Децентралізований конституційний контроль – здійснюється значно ширшим колом суб’єктів – судами загальної юрисдикції.

Нагляд – це система відносин, за якої наглядовий орган не має права скасовувати правові акти піднаглядного органу, проте уповноважений звернути увагу на неправомірність такого акта, а вирішувати Його долю (скасовувати чи виправляти) належить самому піднаглядному органу.

Конституційний нагляд – це діяльність спеціальних органів державної влади з систематичного контролю за дотриманням установлених конституційно-правових норм і принципів відповідними суб’єктами. В Україні обов’язки конституційного нагляду покладаються не лише на Конституційний Суд України, а й на інших суб’єктів конституційно-правових відносин. Зокрема:

O Збройні Сили України зобов’язані здійснювати захист суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності України (ч. 2 ст. 17 Конституції України);

* Президент України є гарантом додержання Конституції України (ч. 2 ст. 102 Конституції України);

* Верховна Рада України здійснює контроль за діяльністю Кабінету Міністрів України відповідно до Конституції та законів України (п. 13 ч. 1 ст. 85 Конституції України);

* Кабінет Міністрів України забезпечує виконання Конституції і законів України (п. 1 ст. 116 Конституції України).

Суб’єктами охорони Конституції України виступають усі органи державної влади, в тому числі правоохоронні, контрольно-наглядові, а також органи місцевого самоврядування, громадські об’єднання, фізичні особи. Кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України (ст. 68 Конституції України).

Отже, обов’язок охороняти Конституцію України покладається практично на всіх суб’єктів конституційно-правових відносин, проте беззаперечне лідерство у сфері охорони Конституції України визнається за Конституційним Судом України.

(2 votes, average: 4,00 out of 5)