Конфліктологія та теорія переговорів – Яхно Т. П. – 2. Особливості поводження зі співрозмовниками різних психологічних типів
Кожен із нас потрапляв у ситуацію непорозуміння при спілкуванні, Незалежно від того, якою була тема розмови, з ким саме ми розмовляли та до якого психологічного типу належав співрозмовник. Іноді ми інтуїтивно відчуваємо, з якою людиною як саме треба розмовляти, щоб домогтися взаєморозуміння. Але найчастіше на це ніхто не звертає особливої уваги, ми зайняті лише собою і лише тим, що говоримо самі.
Звідси більшість конфліктів. Отже, щоб не припускатися подібних помилок у спілкуванні, корисно знати психологічні типи характеру наших співрозмовників. Швидко оцінивши і визначивши тип, ми вже не ризикуємо образити людину чи самому вскочити в халепу.
Менші за кількістю класи людей, на відміну від культурних спільнот, розглядаються у психологічних типологіях. На загальному рівні їх можна поділити на мотиваційні, безпосередньо пов’язані з організацією діяльності людини, та когнітивні, тобто такі, що описують особливості її мислення.
Дж. Д. Белл виділяє шість мотиваційних типів особистості: 1) той, що командує; 2) той, що атакує; 3) той, що уникає; 4) той, хто догоджає; 5) той, хто виконує; 6) той, хто досягає [2].
1. Особистість, яка командує, має контролювати кожну ситуацію, з якою стикається, домінувати у кожній групі, в якій бере участь, жити упорядкованим, систематичним життям. Вона не любить невизначеності, бачить світ у чітких категоріях, підходить до кожної ситуації догматично та вперто. Прикладом такого мотиваційного типу може слугувати французький президент Шарль де Голль;
2. Особистості, яка атакує, треба звільнитися від відповідальності або залежності від інших. Вона завдає ударів іншим і уникає обов’язків, руйнує плани, але не висуває рішень, любить дебатувати. її риси – саркастичність, цинізм та зневажливе ставлення до життя. Найяскравішим прикладом того, хто атакує, є Адольф Гітлер;.
3. Особистість, яка уникає, прагне не наражатися на поразки. Метою її життя – ховатися. У неї мало самовпевненості, вона віддає перевагу стабільним та рутинним завданням. Особисто не ризикує і ставить для себе нескладні цілі.
4. Особистість, яка догоджає, прагне зробити так, щоб інші любили та підтримували її. Вона хоче, щоб її поважали і вважали щедрою та доброю. Воліє виконувати завдання, які передбачають роботу з людьми на товариській, компанійській основі.
5. Особистість, яка виконує, прагне досягти визнання та отримати престиж. Задля цього маніпулює іншими та хоче справити враження, намагається бути респектабельною, змінює свої цінності, аби посісти найвигіднішу позицію. Така людина шукає завдань, які можуть підвищити її імідж та престиж.
6. Особистості, яка досягає, потрібно максимально використати і розширити свій потенціал, домогтися найвищих рівнів компетенції, самовиразитися. Вона концентрується на проблемі, на меті, не є егоїстом, оскільки їй не бракує впевненості, щоб працювати над складними, проте реалістичними завданнями. Присвячує себе речам, у які вірить, а не тим, які просто забезпечують їй матеріальне благополуччя чи престиж. Такими були Лінкольн та Рузвельт.
Вельми спорідненими з мотиваційними типами особистості є її когнітивні типи, що ще раз підтверджує найтісніший зв’язок організації поведінки особистості та особливостей її мислення.
Л. Фрізен виділяє сім когнітивних типів особистості, які він також називає сімома різними формами мислення [3].
До першого належать “люди, що сприймають”. Це креативні, творчі індивіди з сильними здібностями до асоціації та усталеними поглядами. Вони вміють давати чіткі “чорно-білі” відповіді на складні запитання. У розмові спираються на факти – якими вони їх бачать. їхній комунікації не вистачає вірогідностей та уявлень, які дають можливість мислити незалежно. їхні співрозмовники мають сприймати все, що вони говорять. їхні розповіді зрозумілі, часто включають якісь моральні уроки, приправлені гумором, і засвідчують їхню відкритість.
Представники цієї групи прагнуть бути піонером у справах, вирішують одночасно кілька завдань. Вони радіють втіленню своїх рішень у життя. Те, що у їхньому мисленні поєднується багато факторів, робить їх часто адекватно організованими. Мовлення таких людей спонтанне, одна ідея запалює іншу; вони можуть легко відповідати на коментарі та аргументи інших та синтезувати все, про що йшлося у розмові. Ці люди швидко приймають рішення, базуючись на доступній інформації, але можуть змінювати їх, навіть кардинально, якщо отримають нові дані.
До іншого типу належать “люди, що служать”. Це практичні, емоційно стабільні індивіди. Вони відчувають, що у їхньому житті не буде ні великих злетів, ні провалів; вони компенсують нестабільність інших. У житті таких людей всьому є місце і все на своїх місцях. Вони створюють домашню атмосферу, оточуючі залюбки товаришують з ними. Більше, ніж інші, вони хочуть бути ознайомленими із загальним планом дій, фокусуються на практичних питаннях, що звужує їхній інтерес до наступних кроків.
Це люди, які самі починають і самі закінчують справу, і роблять все відразу правильно. Інколи навіть жертвують кінцевими строками на користь якості виконання. Вони не запрошують інших зробити роботу за них. Звичайно, вони хочуть догодити іншим, навіть за рахунок тих справ, які мають виконати самі; вони дуже лояльні до колег. Але це не означає, що такі люди служитимуть іншим. З точки зору комунікації вони незадовільно спілкуються. Делегування обов’язків та публічна діяльність для них – справа не з простих.
“Люди, що вчать”, третій когнітивний тип, схожі на “людей, що служать” у тому сенсі, що люблять порядок, але не практичний, а інтелектуальний. Вони стають справжніми ученими (хоча й інші психологічні типи також можуть перейматися науковими дослідженнями). Такі люди часто ставлять запитання “чому?” Вони мають знати, яким чином одне поняття впливає на інші. Палко прагнуть створити уніфіковану, всеосяжну ментальну структуру референції (посилань), таку, з якої можна робити точні висновки та передбачення.
“Люди, що вчать”, як і “ті, що служать”, можуть змусити себе використовувати свої сили до останніх меж. Це трапляється, коли вони прагнуть знайти аналітичний порядок. “Ті, що вчать” є комунікаторами понять, віддаючи перевагу лекційному методу, а не інтерактивним технологіям. Вони не люблять, коли їх перебивають, поки вони не змалювали повну картину, не виклали всю думку.
Четвертий когнітивний тип, “люди, що співчувають”, обдаровані “шостим чуттям”, яке ідентифікує їх з іншими. Вони відчувають те, що відчувають й інші, їм болить, коли болить іншим. Такі люди гостро переживають нещирість. Вони можуть діяти від імені слабких, жертв. їм важко захищатися, навіть якщо їх звинувачують безпідставно. Часто говорять непрямо – розлого пояснюють, розповідають невеликі історії, а потім розчаровуються, коли слухачі не розуміють їх підказку.
“Люди, що співчувають” гостро відчувають порушення гармонії, вони розвивають у собі непорушні основи правди. Свідомість стає провідником їхньої поведінки. Навчання може розширити їхній досвід. Вони можуть бути хорошими правниками, музикантами, інженерами, медсестрами або психологами.
“Люди, що спонукають” не будуть читати певний матеріал, якщо не вбачатимуть у ньому практичної цінності. Вони вчаться з досвіду, споглядаючи, що працює, а що ні. До кола їх читання входить історія, біографії та література про подорожі, оскільки все це містить уроки з життя. Такі абстрактні речі, як математика, філософія чи теологія, залишать їх холодними. Це природні лідери. Вони підштовхують всіх, хто їх оточує, до максимального використання їхнього потенціалу, хоча самі можуть відкладати на потім зміни на краще у своїй особистості.
“Люди, що спонукають” можуть бути дуже неакуратними. Та водночас своєю дисциплінованістю, власним прикладом можуть вести за собою, але не командувати. Соціальну групу, до якої вони належать, бачать крізь призму індивідів – швидко знаходять потенційно сильних особистостей, вимагають уваги кожного при спілкуванні, помічають персональне зростання особистостей. Робота є для них майже грою – вони виконують її у спосіб, який їх максимально задовольняє.
“Люди, що жертвують” – дуже складний тип. Вони навіть можуть говорити про себе у третій особі або у множині. Без сумніву, обдаровані багатьма талантами, але звужують свою активність до реалізації лише частини потенціалу.
Представники цього психологічного типу прагнуть використовувати можливості усюди, де їх бачать. Легко можуть працювати від 16 до 20 годин на добу. Люблять пригоди та виклики, у захваті від детективів, таємниць, ігор та головоломок, якщо знають, що можуть перемогти.
Загалом, це цілеспрямовані люди, які люблять змагання в усіх сферах життя, досягати вершин. Вони високопрофесійні і бояться лише несподіванок, через які можуть втратити контроль над ситуацією. Вони просто ненавидять програвати спори, навіть вимагають від опонента відкрито визнати, що вони перемогли. їхнє мислення побудоване у поняттях інвестицій та дивідендів. Відчувають незручність бути зобов’язаними перед кимось, оскільки прагнуть зберегти незалежність та контроль над ситуацією. Однак здатні на самопожертву, коли все інше не спрацювало. Готові розпочати все спочатку, щоб бути вільними від провини.
При звуженні потенціалу “люди, що жертвують” можуть бути орієнтовані на слугування, сприйняття чи навчання. Різниця між “тим, що жертвує” та іншими трьома психологічними типами в тому, що “ті, що жертвують” можуть перемогти страх поразки.
Останній когнітивний тип, що виділяється у даній класифікації, – це “люди, що сприяють”. Цей тип вказаний останнім, бо його представники можуть легко розпізнати себе у будь-якому іншому когнітивному типі. Якщо ви не можете розпізнати себе серед інших представників класифікації, то, мабуть, належите до “людей, які сприяють”. Це природжені дипломати, звичайно з великим колом знайомих (зважте – знайомих, а не друзів, бо вони збалансовують свій інтимний світ). Спілкуються з людьми, які їх оточують, адаптуючи їх одне до одного, сприяючи їм, зближуючи їх.
“Ті, що сприяють” – природжені експериментатори, які налагоджують будь-яку діяльність. їм властива постійна розумова активність, без неї вони нудьгують. Живуть теперішнім часом – спостерігають, слухають, відчувають, збирають інформацію (інколи колекціонують речі), радіють досвіду – хоча й дещо відсторонено, як спостерігачі.
Окрім того, що такі люди природжені дипломати, вони ще й вправні менеджери. Можуть бути дуже впертими, якщо примушувати їх стати на чийсь бік у конфлікті. Тому віддають перевагу бути “другою особою” в керівництві.
Окрім вище перерахованих психологічних типів, виділяють три концепції особистості: психологічну, соціально-психологічну, фізіологічну.
1. Психологічна відома ще з давніх часів, коли були відкриті чотири психологічні типи: сангвінік, холерик, меланхолік і флегматик. На цих типах формується характер, темпераментні здібності, сукупність переважаючих мотивів діяльності особи і особливості процесу психологічної реакції.
2. Соціально-психологічна передбачає два типи людей:
А) інтровертивний (замкнений, спрямований на себе, самоспоглядальний) – максимально розвинений індивідуаліст;
Б) екстравертивний (відкритий, доброзичливий, товариський, спрямований на оточуюче середовище) – яскраво виражений колективіст.
3. Соціальна концепція. Відомо, що в кожному середовищі складається і формується чітко виражений тип людини, який можна виокремити за характером дій на такі:
Перший – виконавець. Фактично діє механічно, – що скажуть, те й зробить. Особистої ініціативи не виявляє. Як правило, у разі висунення на керівну посаду стає формалістом, відповідно накладаючи відбиток і на стиль управління, і на взаємини з підлеглими. За психологічним типом це найчастіше холерик або меланхолік.
Другий – соціальна активна особистість. Людина живе активним громадським життям, ініціативна, з широким колом суспільних інтересів. На жаль, можна в цьому соціальному типові зустріти два різновиди. Перший – справжній активіст і суспільно активна особистість, другий – зовні показний, формальний, мітингово-поверховий, дина-логічний. Другий різновид – найнебезпечніший, тому, що на початку важко розгледіти його справжню сутність, побачити, що все зовні – показне. Такі люди були й залишаються найзапеклішими ворогами чесних і працьовитих. Це можуть бути як сангвініки, так і холерики.
Третій – винахідлива особистість. Людина творча, з високо розвиненим почуттям нового першовідкривача. За натурою це може бути замкнена особа, а точніше постійно зосереджена, в пошуках, яка має широкий світогляд в галузі вузької спеціалізації. Лише найгеніальніші з них не замикаються у колі своїх інтересів. Переважно це люди сангвінічного типу.
Четвертий і п ‘ятий типи – творчі особистості, близькі за діяльністю до третього типу людей, хоча відрізняються тим, що не обов’язково щось самостійно відкривають чи пропонують, а до вже відомого й відкритого можуть додати елемент новизни саме завдяки творчому підходу до справи.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)