Конфліктологія – Прибутько П. С. – 2.Сутність конфліктології як науки та її місце в сучасній українській науці
У повсякденному житті люди прагнуть всіма можливими способами уникати конфліктів. Конфліктологам-практикам добре відома така закономірність: учасники конфлікту не хочуть визнати, що між ними конфлікт, найчастіше вони називають це певними розбіжностями. Проте бажання та об’єктивна реальність не завжди співпадають. І слід визнати, що конфліктний стан так само природний для людської взаємодії, як і співпраця. Через це конфлікти слід вивчати, а також варто знати, що робити під час конфліктів, аби вони не псували наше життя. Виходячи з цього конфліктологія навчає:
1) як запобігти конфлікту, як поводитися під час конфлікту, котрий загрожує добрим відносинам між людьми і становить і небезпеку для здоров’я, а іноді й життя його учасників;
2) як завершити конфлікт із найменшими втратами або певними здобутками для обох сторін.
Отже, конфліктологія покликана шукати способи урегулювання або вирішення конфліктів.
Таким чином, конфліктологія – це система знань про закономірності та механізми виникнення і розвитку конфліктів, а також про принципи та технології управління ними.
Особлива роль у розвитку конфліктології належить юридичним наукам. Важлива роль правових наук у дослідженні конфлікту пов’язана з тим, що саме ці науки визначають, що має відбуватися, якщо протидіють інтереси кількох осіб або організацій, які для юриспруденції є суб’єктами правовідносин, фізичними чи юридичними особами.
Конфлікт між юридичними особами найчастіше вирішується саме шляхом права. Ситуація з фізичними особами може бути різноманітнішою. Проте учасник будь-якого конфлікту за певного розвитку подій може стати предметом дії правоохоронних органів, тобто може з учасника звичайного конфлікту перетворитися на учасника цивільного або кримінального процесу як позивач, відповідач, потерпілий, звинувачений або свідок.
Нерідко, розпочавшись поза правовим полем, конфлікт перетворюється на правовий і, таким чином, потрапляє у сферу дії тієї чи іншої галузі права. Так, сімейна сварка може перерости в кримінальний злочин, якщо вона виливається в рукоприкладство.
Особливе значення, як показує юридична практика, правовий елемент має в проблемах успадкування власності, які часто вирішуються не полюбовно у сімейному колі, а в судовому засіданні на основі існуючого закону про спадок.
Для урегулювання конфліктів у різних сферах життя застосовуються відповідні норми, що належать до тих або інших галузей права. Найчастіше конфліктні взаємини регулюються нормами цивільного, трудового, фінансового та сімейного права. Найбільш небезпечні конфлікти відносяться до сфери дії кримінального права. Особлива роль належить міжнародним і міжнаціональним конфліктам, що регулюються нормами міжнародного права, а також Конституцією України.
У будь-якому випадку специфіка правового регулювання полягає у використанні правових норм і втручанні правоохоронних органів, використанні таких заходів примушення, як конфіскація майна, позбавлення волі, аж до застосування вищої міри покарання – довічного ув’язнення. Проте можливості використання державою, її правоохоронними органами всіх цих засобів не безмежні. Державна влада обмежена у своїх діях тими ж законами, якими вона примушує громадян виконувати свої обов’язки. Закони покликані убезпечувати життя громадян, їхню безпеку.
Таким чином, конфлікт досліджується з різних позицій багатьма науками, а конфліктологія, узагальнюючи, інтегруючи їх висновки, є наукою, що знаходиться на перетині філософії, соціології, психології, юриспруденції та інших наук. Через це конфліктологія є комплексною науковою дисципліною і вимагає відповідного підходу до її вивчення.
В українську мову слово “конфліктологія” прийшло з латини. Це одне з міжнародних слів, які тішать перекладачів, бо не потребують перекладу, оскільки зрозумілі без нього: і звучання, і значення в усіх мовах приблизно однакове. Слово “конфлікт” в українській мові почало використовуватися з XX століття.
Філософський енциклопедичний словник (2002) вказує, що конфлікт “у соціальній теорії – зіткнення інтересів, мотивів, тенденцій, суб’єктів суспільного життя”. Разом з тим Універсальний словник-енциклопедія (1999), який рекомендовано Міністерством освіти України, взагалі не згадує конфліктів чи конфліктології.
Наприкінці XX ст. виникла настійна потреба в розробці вітчизняної конфліктології як самостійної сфери наукових знань. Цей процес став особливо активним на початку 90-х років. Нині нараховується близько тисячі публікацій з проблеми конфліктів. У роботах вітчизняних учених A. M. Бандурки, А. Т. Ішмуратова, Г. В. Ложкіна, М. І. Пірен та інших за останнє десятиліття було узагальнено досвід зарубіжних досліджень і зроблено аналіз соціальних конфліктів у сучасному українському суспільстві.
Виникла і почала поступово поширюватися і практика посередницької діяльності щодо вирішення конфліктів. Створені спеціальні центри в Києві, Львові, Одесі та в інших містах.
У вузах країни почалося викладання конфліктології як учбової дисципліни, обов’язкової для підготовки фахівців з юриспруденції, економіки, менеджменту й низки інших спеціальностей. Підготовка фахівців-конфліктологів розпочалася у найбільших університетах країни, у тому числі і через систему аспірантури. Зміцнішала співпраця вітчизняних і зарубіжних учених з цієї проблематики, почали частіше проводитися наукові конференції та семінари, з’явилися перші наукові періодичні видання, присвячені соціальним конфліктам.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)