Класичні експерименти в психології – Копець Л. – Карл Штумпф
Карл Штумпф (1848-1936) народився в сім’ї лікарів, із дитинства проявив надзвичайну обдарованість. У 7 років грав на скрипці, а згодом опанував ще кілька музичних інструментів, писав музичні твори. Під час навчання в університеті м. Вюрцбурга він зацікавився працями Брентано і за його порадою перейшов до Геттінгенського університету, де спеціалізувався з філософії та природничих наук і в 1868 р. отримав ступінь доктора.
У 1894 р. Штумпф став професором Берлінського університету, що його німецькі вчені вважали дуже престижним, і створив у цьому закладі психологічну лабораторію. Спочатку лабораторія займала три невеликі кімнати, а невдовзі перетворилась на науковий дослідницький інститут.
Штумпф займався просторовим сприйняттям, одна з його праць – “Психологія сприйняття музики” (1883-1890 рр.). Під впливом Брентано він вважав, що психологія має займатися вивченням феноменології. Це інтроспекція, що охоплює первинний психічний досвід. Якщо йти за позицією Вундта і поділяти досвід на елементи, то такий досвід не може бути природним. У питаннях вивчення психології музики Штумпф і Вундт вели гостру полеміку. Вундт доводив, що музичні тони мають вивчати та аналізувати професійні психологи в умовах лабораторії. Штумпф же вважав, що справжні спостереження можуть здійснити лише експерти-музиканти.
Штумпф створив архів музичних записів, заснував Берлінську асоціацію дитячої психології. Від його досліджень тягнуться ниточки до гештальтпсихології та когніти в них теорій сучасної психології. Експериментальна психологія продовжувала свій розвиток завдяки ідеям цього дослідника.
Освальд Кюльпе
Освальд Кюльпе (1862-1915) спочатку був асистентом Вундта, в 1893 р. він присвятив йому свою першу книгу “Нариси з психології”.
1894 р. він стає професором університету м. Вюрцбурга, а 1896 р. створює лабораторію, яка згодом отримує назву Вюрцбурзької школи психології. Серед учнів Кюльпе було багато американців, зокрема В. Джеймс.
Кюльпе проникся ідеєю, що мислення можна досліджувати в лабораторії. Таку позицію не поділяв Вундт.
Кюльпе переглянув погляди Вундта і щодо інтроспекції. Свій підхід він назвав систематичною експериментальною інтроспекцією. Учасники дослідження, які виконали певне складне завдання (встановлення логічних зв’язків між поняттями), мали ретроспективно пригадати все пережите під час виконання завдання, яким чином відбулося формування того чи іншого судження.
На думку Вундта, слід було уникати такого ретроспективного опису. Він наполягав, що треба застосовувати свідомий синхронний досвід, а не спогади про досвід, що мав місце в минулому. Кюльпе вважав свій підхід більш відповідним, називав свою інтроспекцію систематичною, адже в ній виділялись певні проміжки часу, відповідно до яких досліджуваний мав представити свій досвід, описати Його. Також учасники експерименту виконували завдання повторно, багато разів, щоб перевірити свій досвід, уточнити результати своїх спостережень. Дослідники ставили також певні запитання, щоб отримати точніше уявлення про ті аспекти мислення, які їх цікавили. Однак Вундт називав це “імітацією інтроспекції”, він був проти того, щоб спонукати учасників описувати свої переживання і потім брати їх до уваги. Вундт будував дослідження так, щоб у їх процесі були особливо важливі моменти (момент реагування, судження про вагу тягаря тощо), які характеризувались через об’єктивні кількісні критерії.
У лабораторії Кюльпе учасники дослідження описували свій досвід детально, брались до уваги і суб’єктивні якісні описи, а не просто оцінки окремих параметрів. Учасників спонукали до опису складних психічних явищ.
(2 votes, average: 4,50 out of 5)