Класичні експерименти в психології – Копець Л. – 4.3. Експерименти Музафера Шерифа
Музафер Шериф (1906-1988, справжнє прізвище Бесоглу) народився в Туреччині. Його дитинство проходило в атмосфері Першої світової війни, в надзвичайних умовах масового кровопролиття, жорстоких зіткнень між турками, греками та вірменами, в атмосфері політичних та релігійних конфліктів. 13-річним підлітком він опинився під прицілом грецького солдата, однак той так і не зважився вистрілити, маленький хлопчик залишився живим у палаючому місці з вулицями, вкритими трупами людей. Цей епізод, на думку вченого, визначав коло його наукових пошуків, він усе життя прагнув зрозуміти природу ворожості та знайти шляхи покращання відносин між людьми.
Його батьки, які були достатньо багатими і культурними людьми, змогли дати синові освіту та гарне виховання. Музафер отримав ступінь бакалавра в Американському міжнародному коледжі. В 1929 р. він став магістром у Стамбульському університеті. Молодий освічений хлопець хотів служити своїй вітчизні, однак йому довелось її покинути.
Завдяки перемозі на національному конкурсі, Шериф отримав стипендію для навчання за кордоном. На той час він уже був знайомий із працями Вільяма Джеймса, тож обрав для навчання Гарвард. З самого початку Америка вразила його своїм прогресом та благополуччям, здавалась йому раєм, однак невдовзі після прибуття розпочалася фінансова криза й країна змінилася. Це справило на молодого вченого сильне враження. Він зрозумів, що мав справу лише з ілюзією раю і що надалі слід бути більш тверезим у сприйнятті світу. Шериф із самого початку спрямував увагу на вивчення гострих соціальних проблем, що не завжди властиво психологам.
Однак наукові задуми Шерифа з вивчення сприйняття світу безробітними не отримали підтримку від Гарвардського університету. У своєму першому дослідженні Шериф показав, що втрата робочого місця порушує звичний уклад життя і призводить до спотворення сприйняття дійсності. Зокрема, в безробітних часто була порушена орієнтація в часі, вони були не в змозі відповісти, який зараз день тижня, все втратило для них своє значення.
Шериф отримав ступінь магістра в Гарварді в 1932 р. Пізніше в Німеччині він слухав лекції Келлера. Молодий учений мав можливість побачити, як нацистська ідеологія поширюється в німецькому суспільстві. Переживши в дитинстві жахи війни, він розумів ті катастрофічні наслідки, які можуть виникнути в результаті соціальних установок, які насаджували нацисти.
Шериф два роки працював викладачем в Анкарі, у себе на батьківщині, і знову отримав можливість повернутись в Америку вже як рокфеллерівський стипендіат. У Колумбійському університеті він захистив докторську дисертацію “Дослідження соціальних факторів, які впливають на сприймання”. В 1936 р. вийшла Його перша книга, що неодноразова перевидавалась.
У 1937 р. Шериф повернувся до Туреччини, де опинився в складній ситуації. Його сприймали як прибічника американців. У 1944 р. він потрапив під суд, його звинуватили в “пропаганді ідей, які суперечать національним інтересам” і засудили до 27 років тюремного ув’язнення. Завдяки клопотанню американських властей Шерифа через 90 днів було звільнено. Відтоді вчений уже ніколи не повертався на батьківщину.
Декілька досліджень Шерифа отримали статус класичних і увійшли до підручників із соціальної психології.
У 1954 р. Шериф провів експерименти з метою вивчення нормативних впливів на людську діяльність. Дослідник був переконаний, що у всіх сферах життя людини створюються норми, взаємодія яких визначає мислення та свідомість людей. З 1949 по 1966 рр. Шериф обіймав посаду директора інституту дослідження групових стосунків в університеті Оклахоми.
Шериф був продуктивним психологом, зокрема, написав 26 книг. Під час досліджень Шериф показав, що зниженню напруженості між двома групами сприятиме інформування про протилежну сторону з позитивної точки зору, стимулювання неформальних “людських” стосунків між членами конфліктних груп, конструктивні переговори лідерів. Однак жодна з цих умов не забезпечує зниження конфліктності, якщо вона діє як ізольована. Позитивна інформація про противника ігнорується, неформальні контакти ведуть до чергового конфлікту, а взаємні поступки лідерів розцінюються їхніми прихильниками як прояв слабкості. Найбільш сильним чинником, що руйнує протистояння, є знайдені спільні цілі та їх досягнення.
(2 votes, average: 3,00 out of 5)