Історія західних політичних вчень – Романюк А. С. – 5.2. Теологія визволення
У 60-70-х роках XX ст. у багатьох країнах Латинської Америки серед священиків Римо-католицької церкви набув поширення рух, який отримав назву “теологія визволення”. Його концептуальні засади були сформульовані на II Конференції єпископів Латинської Америки CELAM*31), що відбулася в 1968 р. у Меделіні в “Маніфесті єпископів Третього світу”, який підписали понад 800 священиків з різних країн Латинської Америки. Засновником теології визволення вважають Густаво Гутьєрреса Меріно (нар. 1928), професора Католицького університету в Лімі (Перу), автора програмної праці “Теологія визволення” (1973).
*31: {CELAM (Conselho Episcopal Latino Americano) – Латиноамериканська епіс-копальна рада, створена в 1955 р. у Ріо-де-Жанейро (Бразилія).}
Представники цього напряму переконані, що духовне визволення вірного можливе лише тоді, коли людина буде вільною фізично, економічно, ідеологічно та політично. Тільки після того, як індивід не буде голодним і не страждатиме від бідності, що, на думку більшості прихильників цього напряму, варто вважати самостійним гріхом, християнин може мати надію позбавитись від гріховності в її класичному розумінні. Капіталістичний лад оцінювали як “абсолютне заперечення Бога”, що виявлялось в експлуатації, суспільній несправедливості, інституційній перевазі невеликої групи заможних над величезною масою знедолених. Відповідно Костел мав скерувати всі свої зусилля, використати всі можливі засоби та інструменти для реалізації на практиці засад соціальної справедливості й бути з тими, хто потребував допомоги. В сукупності можливих методів найдієвішими вважали революційні, внаслідок чого відбулося поєднання окремих положень Біблії та марксизму-ленінізму, оскільки в обох випадках спільним було неприйняття несправедливості та пошуки шляхів її подолання. Графічним символом такого поєднання став плакат К. Алонсо “Христос із карабіном”.
Гутьєррес визначав теологію визволення як “критичну рефлексію щодо християнської практики в світлі слова Божого”. Він намагався обгрунтувати необхідність узгодження постулатів християнства та марксизму-ленінізму. Визволення гноблених, відновлення суспільної справедливості можна було досягти лише шляхом революції. Організатором мав стати “Костел убогих і з убогими”, виробивши особливу систему взаємовідносин із бідними в країнах Латинської Америки.
Представники теології визволення поставили на порядок денний низку справді актуальних проблем, притаманних країнам цього регіону, крім проблем експлуатації та злиденності. Зокрема, вони вимагали проведення освітньої реформи та реформи системи охорони здоров’я, щоби представники всіх прошарків суспільства і, передусім, бідне населення мали змогу отримувати належну освіту та якісне медичне обслуговування. Наполягали на необхідності формування “нової людини”, яка мала протистояти менталітету людини – продукту буржуазного суспільства і носія більшості негативних ознак, з якими вони прагнули боротися.
Теологія визволення зіткнулася з гостро критичною оцінкою з боку офіційних інститутів католицької церкви. Папа Іван Павло II під час візиту до Мексики у січні 1979 р. констатував, що концепція Христа як політика і революціонера не збігається з ученням Костелу. Найбільш вичерпною була критика Конгрегації доктрини віри, яку тоді очолював кардинал Ратцінгер (нині Папа Бенедикт XVI). В “Інструкції щодо деяких аспектів теології визволення” (1983) вміщено розгорнуту критику концептуальних засад теології, які ввійшли в протиріччя з католицькою теологією. Зокрема, Костел наголошує на визволенні від гріха, а теологія визволення – на суспільному визволенні. Політизація положень віри призводить до протиставлення людей за класовою ознакою, нетерпимості всередині церкви, поділу церкви на “офіційну” та “народну”, до заперечення церковної ієрархії, суто політичного трактування Святого Письма та вибіркового його прочитання. У цьому документі міститься оцінка марксизму, зазначено, що марксизм не можна розглядати як єдиний науковий метод пізнання. Його варто трактувати як тоталітарну концепцію, несумісну з християнством. Другий документ – “Інструкція про християнську вольність та вірування” (1986) – наголошував на необхідності визнання суспільної цінності вчення Костелу, яке охоплює найважливіші етичні постулати для всіх вірних.
Концептуальна критика в поєднанні з комплексом дисциплінарних дій, які здійснював Ватикан щодо священиків, а також крах “реального соціалізму”, проблеми революційних сил у Латинській Америці спричинили поступове послаблення впливу теології визволення в 90-х роках минулого століття. Дослідники зазначають, що з приходом на посаду президента Венесуели Уго Чавеса, який відкрито виступив на підтримку положень теології визволення, та поверненням до влади в багатьох країнах Латинської Америки “лівих” політичних сил відбулось повторне відродження теології визволення.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)