Історія вчень про державу і право – Мироненко О. М. – Саморозвиток пращурів українства
Свідчення античних авторів та археологічні знахідки дають змогу стверджувати, що анти – нащадки праслов’янських трипільських, гребінецьких, маріупольських, надбужанських, буківських, білогрудівських та інших племен за римської доби – вступили у завершальний період первіснообщинного ладу, а за доби переселень народів (о75-800) започаткували на півночі від Чорного моря перше слов’янське державне утворення, до якого увійшли також елліни, германці, скіфи, сармати тощо, заклали славетний Київ і почали створювати союзи племен.
Саморозвиток пращурів українства.
Демократичний лад Антської держави був успадкований від військової демократії “батьків” слов’ян і від грецьких полісів. Народні зібрання у вигляді родових та племінних сходин і ради старійшин попередників антів, як і полабських, прибалтійських, південних слов’ян, скликали з давніх часів. У середині І тис. уже створювали ради племінних союзів, які функціонували водночас із королівськими радами франків, державною радою при імператорі Візантії, лангобардськими, вестготськими, остготськими військово-демократичними інституціями, англосаксонськими вітенагемотами – “зібраннями мудрих”, тобто радами знаті з 30- 100 архієпископів, єпископів, абатів, дружинників при королях Британії.
Ради племінних союзів антів формувалися з найближчого оточення їх вождів і об’єднували 60-80 представників племінної і міжплемінної верхівок (вельмож). Вони виконували дорадчі функції при вождях, чим дещо стримували їх прагнення до порушення звичаїв предків. Природно, що за безперервних воєн з кочовиками першочерговими були питання оборони, організації війська, підготовки наступальних походів, розподілу воєнної здобичі, долі полонених тощо. В екстремальних ситуаціях ради племінних союзів виконували роль і народних сходин, які скликалися і залишалися невід’ємним елементом військової демократії – найжиттєздатнішої за тривалістю і всеосяжністю форми управління суспільством в історії людства.
Протягом VII-VIII ст. пращури українців, росіян, білорусів утворили на своїх територіях більше десяти могутніх союзів східнослов’янських племен, які увійшли в історію під назвами полян, древлян, сіверян, уличів, тиверців, білих хорватів, волинян, дреговичів, радимичів, полочан та ін. До союзу, як правило, належало 7-10 племен, а самі союзи об’єднувались у союзи союзів, одним із яких була Русь. Арабські, перські, середньоазійські географи згадують ще й інші територіальні утворення східних слов’ян: Куявію (Куябію, Куяву, Куябу), яка існувала там, де і Русь; Артанію (Арсанію, Арту), що на землях тиверців, уличів і Нижнього Придніпров’я; Славію – області ільменських слов’ян, кривичів і, можливо, в’ятичів. Союзи племен усе частіше називали князівствами, а до Русі на початку IX ст. крім полян, древлян, сіверян увійшли ще й дреговичі, полочани, радимичі, і вона перетворилася на велетенське об’єднання Руська Земля.
Форми управління суспільством союзів слов’янських племен доби переселень народів досліджені мало. Стверджувати можна лише те, що первісні “військово-демократичні” інституції у вигляді народних сходин, рад старійшин, рад союзів, що вступили у княжу добу (800-1340) у дещо трансформованій формі, разом з вождями (князями) продовжували виконувати роль органів контролю за дотриманням “закону руського”. Родові і племінні сходини тяжіли до перетворення на збори дружинників, тобто озброєних людей, які під проводом князя могли вже нав’язувати власну волю іншим одноплемінникам. Зібрання киян та мешканців інших міст, що одне за одним з’являлися на Русі, іменувалися вічами або вічовими зборами. Ради старійшин виявляли тенденцію до переростання у ради при князях та боярські ради.
Як і в інших європейських державах того періоду, протопарламентські установи пращурів українців, дещо обмежуючи одноосібну владу, авторитаризм вождів (князів), охорону “закону руського”, не могли мати тоді представницький характер. Не дійшли до нині і писемні державно-правові свідчення діяльності цих інституцій. Очевидно, порядок проведення сходин, засідань рад старійшин, рад племінних союзів, їх повноваження, у т. ч. і повноваження контрольного характеру, реалізація рішень регулювалися своєрідним суспільним договором у формі конгломерату звичаїв, “законів батьків”, “правди пращурів”, божественних (переважно поганських) настанов, які передавались усно із покоління в покоління протягом століть і навіть тисячоліть. Провідну роль у політичному нагляді за дотриманням “законів батьків”, їх охороні від усіляких посягань забезпечували переважно ради старійшин і релігійна еліта.
(2 votes, average: 4,00 out of 5)